Макроекономіка як наука (стр. 3 из 6)
Попит на гроші для угод прямо пропорційно залежить від рівня цін і обсягу реального виробництва (доходу) і обернено пропорційно залежить від швидкості грошового обігу.
Попит на гроші як на актив показує вибір між готівкою та іншими видами активів з урахуванням їх переваг відповідно до теорії портфельного вибору. Найновіші дослідження теорії портфеля свідчать, що оптимальний портфель має в цілому містити і низько ризикові і високоризикові активи. На вирішення проблеми вибору: зберігати багатство у грошах чи у цінних паперах – впливає процентна ставка.
Економічну ситуацію, за якої попит на гроші не має обмежень з боку процентної ставки, називають пасткою ліквідності.
Кількість грошей, яка наявна у національній економіці на певний момент часу, називають пропозицією грошей.
Процент – це плата за право користуватися грошовими коштами.
Процентна ставка – це сума процента, виплачена за одиницю часу і взята і відсотках від наданих у позику коштів.
Номінальна процентна ставка (і) – це альтернативна вартість нагромадження грошей або рівень процента, не скоригований на інфляцію.
Реальна процентна ставка ® – це різниця між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції
. 
Рис. 5.1. Рівновага на грошовому ринку
Комерційні банки – це депозитні інституції, основними функціями яких є прийом вкладів від фізичних і юридичних осіб та надання позик.
Вклади, котрі внесені в комерційний банк, але на які не надано позики, називаються резервами.
Обов’язкові резерви ® – частина депозитів, які банки зберігають у центральному банку.
Норма обов’язкового резервування, або резервні вимоги є відношенням суми обов’язкових резервів до суми залучених депозитів:
Сума, на яку фактичні резерви (TR) банку перевищують обов’язкові резерви, становить надлишкові резерви банку (Е): E=TR – R
Для визначення максимальної кількості грошей, яку може створити банківська система на основі будь-якої величини надлишкових резервів, необхідно перемножити надлишкові резерви на депозитний мультиплікатор.
.де mд – депозитний мультиплікатор
Пропозиція грошей в економіці становитиме:
,де М – пропозиція грошей; D – поточні чекові депозити
Пропозиція грошей є сумою готівкових та депозитних грошей
М = С + D,
де С – готівка на руках у населення (готівка поза банками), D – чекові депозити
де сr – коефіцієнт готівки
Грошова база є сумою готівки та резервів: B = C + R, де В-грошова база, R – банківські резерви
Відношення пропозиції грошей до грошової бази називають грошовим мультиплікатором (mг):
Пропозиція грошей перебуває у прямій залежності від грошової бази до грошового мультиплікатора:
Методи кредитної політики
1) Операції на відкритому ринку – купівля – продаж Національним банком урядових цінних паперів у комерційних банків, підприємств та населення.
2) Облікова (дисконтна) ставка – процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам
3) Норма резервування
Види грошово-кредитної політики:
1) гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якою проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні.
2) жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці.
3) проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає ситуація зростання попиту на гроші, яка супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента
4) політика «дорогих грошей» – рестрикцій на політика – Ms¯
а) продаж національним банком урядових цінних паперів
б) підвищення резервної норми
в) підвищення облікової ставки
5) політика «дешевих грошей» – експансія – – Ms
а) купівля урядових цінних паперів НБУ
б) зменшення резервної норми
в) зменшення облікової ставки.
Тема 6 Інфляційний механізм
План
1. Сутність інфляції та її види
2. Наслідки інфляції
Час: 2 год.
Література:
Мікроекономіка та макроекономіка за ред. Будаговської, тема 5, параграфи 1,2;
Макроекономіка за ред. Савченка, – К.: 1999, глава 4;
Степан Панчишин. Макроекономіка. – К.:, 2001, тема 4.
Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці.
Темп інфляції:p= 
,
Види інфляції | За темпами: – помірна; галопуюча; гіперінфляція | за очікуванням: – передбачена; непередбачена |
| За характером: – відкрита; придушена (прихована) | за джерелами: – внутрішня; імпортована |
| За змістом: збалансована; незбалансована | за типом: – інфляція попиту; інфляція витрат (пропозиції). |
Наслідки інфляції:
І. Падіння рівня життя народу
Номінальний доход – це сума грошей, які особа отримує у вигляді зарплати, пенсії тощо.
Реальний доход – це кількість товарів і послуг, яку можна купити за суму номінального доходу.
ІІ. Перерозподіл доходів між різними групами населення.
1) програють від передбаченої інфляції:
а) одержувачі фіксованих доходів (пенсій, стипендій тощо);
б) власники заощаджень;
в) кредитори (ті, хто позичає гроші).
2) виграють в умовах інфляції:
а) окремі домогосподарства, чий номінальний доход випереджає зростання цін;
б) працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесенні і представлені потужними трудовими спілками;
в) керівництво фірм та інші отримувачі прибутків в умовах, якщо ціни на готову продукцію зростають швидше, ніж ціни на ресурси;
г) дебітори (ті, хто бере гроші у позику);
д) уряд:
ІІІ. Вплив на динаміку номінальних процентних ставок за ефектом Фішера, що підриває стимули для інвестування.
ІV. Зменшення обсягу виробництва і рівня зайнятості в національній економіці в умовах інфляції витрат.
V. Посилення диспропорцій між галузями (ножиці цін), неефективний розподіл ресурсів.
VI. Зростання непередбачених витрат:
VІІ. Зменшення безробіття в умовах інфляції попиту за кривої Філіпса.
VІІІ. Соціальні втрати: відтік трудових ресурсів із сфери виробництва, розвиток спекуляції, зростання злочинності, соціальна напруга.
Дефляція – підвищення цінності або купівельної спроможності грошей. Дезінфляція – сповільнення темпів інфляції.
Стагфляція – ситуація в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.
7. Споживання домогосподарств
Споживання – це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людини.
Заощадження – це частина використовуваного доходу, що не споживається.
Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, або пороговим доходом.
Якщо є заощадження, то населення має можливість у поточному періоді споживати більше, ніж отримано доходу. Таку ситуацію називають ефектом заощаджень (переміщенням майбутнього доходу для поточного споживання). Цей ефект найбільше проявляється під час спаду.
УВ = У – Т = С + S,
де УВ – використовуваний доход;
У – особистий доход;
Т – податки;
С – споживання;
S – заощадження.
Середня схильність до споживання (ССС) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання.
Середня схильність до заощадження (ССЗ) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження
Гранична схильність до споживання (ГСС) показує, як частина додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання
Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження.
Функція заощадження показує співвідношення між заощадженнями та доходом в їх динаміці. Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами та доходом в їх динаміці.
С = С0 + ГСС × УВ
S = – С0 + ГСЗ × УВ = – С0 + (1 – ГСС) × УВ,
де Со – автономне споживання
Види заощаджень.