Сукупні витрати на бісектрисі АЕ = У. Кожна точка на бісектрисі характеризує стан рівноваги на товарному ринку. Це є крива фактичних видатків. Рівноважний обсяг виробництва – це такий обсяг виробництва, який забезпечує загальні витрати, достатні для закупки даного обсягу продукції. Саме в т.Е в економіці витрачатиметься стільки, скільки й споживатиметься.
Сукупний попит АД представлений плановими витратами – сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг:
АЕр = АД = С+І
Сукупна пропозиція АS представлена фактичними витратами
AEf = AS =Y
Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси. Якщо сукупні витрати менші за дохід (AEp<AEf), то відбувається непланове зростання інвестицій у товарні запаси і виробництво матиме тенденцію до спаду, оскільки економіка постійно прагне досягти рівноваги. Якщо сукупні витрати більші за дохід (AEp>AEf), то відбувається непланове зменшення інвестицій у товарні запаси і виробництво виявлятиме тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати дорівнюють доходу ((AEp>AEf), то непланові інвестиції дорівнюють нулю.
13. Аналіз короткострокової економічної рівноваги за допомогою моделі „доходи-видатки”. Методи „видатки-випуск” та „вилучення-інєкції”. Інфляційний та рецесійний розриви
Витікання — це будь-яке витрачання доходу не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку "видатки — доходи" відбуваються через заощадження, податки та імпорт. Ін'єкція — це будь-яке доповнення до споживчих видатків на купівлю продукції, вироблену всередині країни. Ін'єкціями є інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг та експорт. Заплановані і фактичні інвестиції та заощадження рівні між собою лише у стані економічної рівноваги. Жодних змін у інвестиціях у запаси у цьому разі не відбувається, як і збільшення чи зменшення обсягу виробництва. Збільшення або зменшення інвестицій у запаси ілюструє вертикальний відрізок, щодо якого лінія S виявляється відповідно вищою або нижчою лінії I. Процес установлення економічної рівноваги у національній економіці відбувається таким чином.1. Незбіг заощаджень та запланованих інвестицій зумовлює відмінність між планами виробництва та планами видатків у національній економіці.2. Відмінності між планами видатків і планами виробництва спричиняють непередбачені зміни в інвестиціях у запаси.3. Непередбачені зміни в інвестиціях у запаси спонукають підприємства переглядати плани виробництва в напрямі їх зменшення, коли запаси зростають, та в напрямі збільшення, коли запаси скорочуються. В результаті реальний ВВП країни зменшується або збільшується. Обидва процеси сприяють урівноваженню фактичних заощаджень та інвестицій.
4. Тільки коли заплановані інвестиції та заощадження рівні між собою, а зміни інвестицій у запаси відсутні, рівень ВВП буде рівноважним, тобто встановиться економічна рівновага.
Рівноважний ВВП може коливатися щодо його природного рівня зі зміною величини будь-якого компонента сукупних видатків — споживання, інвестицій, державних видатків та чистого експорту. Збільшення якогось із цих складових переміщує лінію сукупних видатків угору, що збільшує рівноважний обсяг виробництва, і навпаки. Відхилення рівноважного обсягу національного виробництва від його природного рівня спричиняє так звані інфляційні та рецесійні розриви. Ці розриви відображають невідповідність між фактичними видатками та видатками за повної зайнятості. З іншого боку, рецесійний розрив виникає у національній економіці, коли сумарні ін'єкції до потоку "видатки — доходи менші, ніж витікання з цього потоку. Навпаки, інфляційний розрив формується тоді, коли ін'єкції до потоку "видатки — доходи" перевищують витікання із цього потоку. Якщо сукупні видатки дорівнюють тим, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості, лінія сукупних видатків перетинає лінію 45° у точці, яка відповідає природному обсягові виробництва. Це означає, що рівноважним для економіки є природний ВВП. Унаслідок рецесійного або інфляційного розривів, а отже, невідповідності фактичних видатків видаткам за повної зайнятості лінія сукупних видатків переміщується, і водночас змінюється рівноважний ВВП. Припустімо, що рівноважний ВВП за повної зайнятості досягається у точці Е0, в якій лінія сукупних видатків (С + І + G + Х)0 перетинає лінію 45° (рис.). Нехай фактичний рівноважний ВВП менший за природний, бо сукупні видатки — лінія (С + І + G + Х)1 — недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів. Виникає рецесійний розрив (рис.).
Рецесійний розрив — це величина, на яку мають зрости сукупні видатки, аби підвищити рівень ВВП до рівноважного за повної зайнятості. Графічно рецесійний розрив є вертикальним відрізком, на який має переміститися угору лінія сукупних видатків, щоб рівноважний ВВП підвищився до рівня природного. Інфляційний розрив – це величина, на яку мають скоротитися сукупні видатки, щоб зменшити рівноважний ВВП до рівня повної зайнятості.
14. Мультиплікативний вплив сукупних витрат на ВВП. Простий мультиплікатор витрат. Мультиплікатор з урахуванням прибуткового податку
Насправді фактичний ВНП рідко буває стабільним (рівноважним). Одним х найбільш мінливих факторів, який викликає нестабільність ВНП, є інвестиції як складова витрат. Емпіричний аналіз свідчить, що зростанню інвестиційних витрат на певну величину відповідає помножена величина зростання ВНП. Зазначений характер залежності між І та ВНП називається ефектом мультиплікатора. Іншими словами мультиплікатор – це числовий коефіцієнт, який показує у скільки разів зростає (скорочується) ВНП за певного ↑ (↓ ) інвестицій:
М = ∆ ВНП / ∆ І
Мультиплікатор наз-ся простим, бо враховує лише 1 канал вилучень (заощадження).
Нехай, знаючи ефект мультиплікативного впливу, заходами державної політики будуть збільшені сукупні витрати в економіці. Оскільки це збільшення приводить до аналогічного збільшення сукупних витрат в економіці, вважається, що мультиплікатор державних витрат визначається, як М=1/MPS. Причому ∆PE<∆Y, тому що початкова зміна у будь-якому компоненті сукупних видатків спричиняє ланцюговий характер змін у потоці „видатки-доходи”. Інакше кажучи, будь-які видатки створюють доходи аналогічної величини, які розподіляються між споживанням і заощадженням. Споживання, яке випливає з доходів, отриманих у кожному попередньому циклі здійснення ділових операцій, перетворюється на видатки для наступного циклу. Величина цих видатків постійно зменшується в міру віддалення кожного нового циклу від початкового. Простий мультиплікатор витрат має вигляд: де MPC – гранична схильність до споживання, MPS – гранична схильність до заощаджень.
В закритій економіці (з участю держави) є лише такі канали вилучень – заощадження і податки, тобто утворюється складний мультиплікатор (мультиплікатор з урахуванням прибуткового податку)
15. Загальна характеристика банківської системи та її алгебраїчна модель. Схеми балансів Національного та комерційного банків. Депозитний, кредитний та грошовий мультиплікатори
Банківська система в країнах з ринковою економікою складається з двох рівнів. Вищий рівень посідає Національний(Центральний) банк країни. Нижчий рівень-Комерційні банки (універсальні та спеціальні). Банк – це фінансова установа, що здійснює операції, віднесені законодавством до банківської діяльності (прийом плати від населення – депозитна діяльність; надання позик клієнтам – кредитна діяльність; РКО).Національний банк є єдиним емісійним центром країни. його функції: здійснення макроекономічної грошово-кредитної політики; забезпечення стабільності національної валюти та банківської системи; емісія грошових знаків; функція банку банків; управління золотовалютним резервом; нагляд і контроль за банківською діяльністю. Згідно законодавства національний банк має право встановлювати економічні нормативи для комерційних банків. Одним із таких нормативів є норма обов'язкових резервів. Вона визначає частку депозитів, яку комерційні банки зобов'язані тримати у вигляді вкладів у національному банку. Це необхідно для забезпечення відповідальності банків перед своїми клієнтами. Розглянемо спрощені баланси комерційного і національного банків:
Комерційний банк не має права використовувати обов’язкові резерви для здійснення операцій(зокрема, кредитних та фондових). Він виконує функції обслуговування учасників грошового обігу.
Розглянемо найпростішу алгебраїчну модель банківської системи: MR= rr*D, де MR-обов’язкові резерви комерційних банків, rr- норма обов’язкових резервів, D-сума депозитів у комерційних банках. Звідси:
∆D= * ∆MR, m=
банківський мультиплікатор.
Отже, банківський мультиплікатор показує, на яку величину збільшується загальна сума депозитів в усій банківській системі, як депозити в одному із банків зростають на 1 одиницю.