Макроекономіка (стр. 10 из 12)

Однак автоматичні стабілізатори не можуть змінити циклічного розвитку ринкової економіки, вони лише скорочують амплітуду економічних коливань. Тому для подолання проявів макроекономічної нестабільності — безробіття та інфляції — уряд має застосовувати і заходи дискреційної фіскальної політики.

Оскільки збільшення оподаткування однаково знижує і рівень заощаджень, і рівень споживання, то дія мультиплікатора буде меншою на одиницю. Звідси мультиплікатор чистих податків = МРС/(1-МРС). Державний бюджет збалансований, якщо G= T. Отже, мультиплікатор збалансованого бюджету:

Криву Лафера пояснюють так. За нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде, як і при 100% ставках, коли держава привласнюватиме всі результати праці громадян, бо вся національна економіка стане тіньовою. Якщо податкові ставки зростають від нуля, то податкові надходження збільшуються. Тоді за певного рівня ставок податків (чимало економістів вважають, що він становить 40%) люди починають менше працювати в офіційній економіці та спрямовують свою активність у тіньову економіку. Відтак державні податкові надходження фактично зменшуватимуться, навіть якщо податкові ставки збільшуватимуться. Хоча багато економістів скептично оцінюють криву Лафера, все ж підвищення податків як метод збалансування державного бюджету, вочевидь, є обмеженим.

22. Проблема дефіциту держ.бюджету, джерела його фінансування та способи подолання. Держ-й борг. Зв'язок стану державного бюджету зі станом економіки. Графічна модель державного бюджету

У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету.

З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого – зростання державного боргу потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує дефіцит бюджету.

Дефіцит державного бюджету визначають як різницю між державними надходженнями і державними видатками. Чимало економістів вважають, що сучасна методика вимірювання дефіциту бюджету не зовсім точно відображає реальний стан речей у сфері державних фінансів. На їхню думку, наявна методика, по-перше, не враховує впливу інфляції на дефіцит бюджету. По-друге, наявна методика оцінки дефіциту не враховує державних активів і пасивів. Багато економістів вважають, що в оцінках дефіциту бюджету й державного боргу потрібно враховувати державні активи.

Уряд може фінансувати дефіцит бюджету створенням грошей та отриманням позик.

Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету через випуск державних цінних паперів, то збільшення попиту на гроші може призвести до підвищення процентної ставки. Вищі процентні ставки витісняють, тобто зменшують інвестиційні видатки ділових підприємств та чутливі до процентної ставки споживчі видатки. Фінансування дефіциту бюджету за рахунок створення грошей дає змогу уникнути витісненню приватних видатків.

Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу. Державний борг – це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишку бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу використовують відносні показники заборгованості: 1) державний борг як відсоток ВВП; 2) відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Обслуговування боргу пов’язане з поступовою оплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.

Державний борг складається з 2 частин: внутрішнього боргу і зовнішнього. Внутрішній борг – це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни. Зовнішній борг – заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам, міжнародним фінансовим організаціям.

Вплив боргу та дефіциту на національну економіку: 1) короткострокові наслідки – це наслідки дефіциту, відомі як проблема витіснення; 2) довгострокові наслідки – це наслідки боргу, відомі як тягар боргу.

23.Аналіз взаємодії фіскальної та монетарної політики за допомогою моделей IS-LM, AD-AS – пит.11, MD-MS – пит.20, Y-AE – пит.13

Модель IS-LM використовується для аналізу впливу короткострокових коливань мікроекономічної політики на рівноважний рівень доходу в економіці. Криві IS, LM на одному графіку (мал.31) демонструють одночасну рівновагу товарного і грошового ринку. Крива IS представляє товарний, LM – грошовий ринок. Ут.Е – рівновага одночасна, загальна. Ця модель використовується для аналізу економічної політики у закритій економіці. Зміни у фіскальній політиці впливають і визначають розміщення кривої IS, зміни в монетарній (грошово-кредитній) політиці визначає положення кривої LM.

Якщо держава здійснює стимулюючу бюджетно-податкову політику, то зі зростанням держ.витрат на величину ∆G рівень доходу зростає на ∆У = ∆G/(1-МРС); зі зменшенням податків на ∆Т рівень доходу зростає на ∆У=∆Т*МРС/(1-МРС); збільшення доходу сприяє зростанню попиту на гроші; підвищення попиту на гроші при фіксованій пропозиції грошей викликає зростання відсоткової ставки; зростання відсоткової ставки зменшує рівень планових інвестицій та споживання, а це частково зменшує рівень доходу. У результаті проведення стимулюючої фіскальної політики крива IS1 переміщується праворуч вгору у криву IS2. При цьому зростає відсоткова ставка і дохід. Гальмом впливу стимулюючої фіскальної політики є зменшення планових інвестицій після зростання відсоткової ставки. Цей ефект наз.ефектом витіснення. У результаті проведення стримуючої фіск.політики крива IS зсувається вниз ліворуч.

Стимулююча монетарна політика – зі зростанням пропозиції грошей і за фіксованого рівня цін реальні грошові запами М/Р зростають. Зменшується відсоткова ставка. Крива LM1 зсувається праворуч вниз у LM2. Зі зменшенням відсоткових ставок зростають інвестиції і дохід. У результаті проведення стримуючої монет.політики крива LM зсувається ліворуч вгору.

24. Класична концепція макроекономічного регулювання. Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних очікувань та економіки пропозиції

Відповідно до класичної теорії ринковий механізм регулювання економіки складається з таких елементів. Перший—процес виробництва товарів є лише іншим виразом процесу їх споживання. Це означає, що кожний підприємець формує на ринку свій попит на чужі товари такої ж величини, як і та пропозиція, яку він створив своїм товаром, тобто його доходи від реалізації власного товару дорівнюють вартості товарів, на які він пред'являє попит

Суть другого елемента ринкового механізму регулювання ^кономіки полягає в тому, що частина доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається в потік «доходи-витрати» через грошовий рийок у вигляді інвестиційних витрат. Тому величина сукупних витрат через деякий час вирівнюється до своєї норми за рахунок збільшення інвестиційних витрат, що повертає економіку в стан повної зайнятості. Необхідною умовою для здійснення таких змін є рівність між заощадженнями та інвестуванням.

На відміну від класиків кейнсіанці відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати повну зайнятість. Вони стверджують, що економіка може бути збалансованою, тобто забезпечуватиметься рівновага між сукупним попитом та сукупною пропозицією, але одночасно може існувати й вимушене безробіття та високий рівень інфляції.

Кейнсіанці вважають помилковим класичне положення про те, що єдиним джерелом інвестицій є поточні заощадження. На їхню думку, крім них, на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій: 1) готівкові заощадження домогосподарств, тобто населення зберігає гроші не тільки в банках у безготівковій формі, а й у готівковій формі на руках; 2) кредитні установи, які збільшують пропозицію грошей у результаті надання позик, тобто вони мають здатність із грошей робити нові гроші, розмір яких Обчислюється як добуток надлишкових резервів на грошовий мультиплікатор. Під впливом цих чинників інвестиційна пропозиція грошей може бути більша або менша, ніж заощадження.

Другий аргумент — кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про еластичність цін і заробітної плати в напрямі зниження останньої при зменшенні сукупного попиту.Кейнсіанська теорія тривалий час домінувала в теорії та практиці макроек. регулюван. Але в кінці 70х років в багатьох країнах з розвинутим ринком з’явились негативні явища в економіці: падіння темпів зростання продуктивності праці, збільшення безробіття та високий рівень інфляції. Це викликало недовіру до теорії Дж. Кейнса і привело до виникнення альтернативних теорій: теорії раціональних очікувань, теорії економіки пропозиції.

Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною 3 середини 70-х років, коли в економіці деяких країн почали спостерігатися одночасно такі явища, як безробіття та інфляція. Зазначена теорія виходить з того, що люди спроможні діяти раціонально. Вони, аналізуючи економічну інформацію, здатні визначити очікувані наслідки та приймати рішення, які враховують ці очікування. На думку прихильників цієї теорії, всі люди, тобто підприємці, робітники, споживачі, не тільки прогнозують майбутнє з урахуванням досвіду в минулому, а й здатні передбачити можливі зміни в економічній політиці держави. Теорія раціональних очікувань має два найбільш уразливі елементи. Перший — спроможність усіх людей досить правильно передбачити майбутні зміни в економіці та державній економічній політиці викликає великі сумніви. Практика свідчить про те, що в галузі економічного прогнозування допускають великі помилки навіть керівні діячі та спеціалісти. Другий елемент — у реальній дійсності переважна більшість ринків не є чисто конкурентними. Монополії та профспілки значною мірою стримують зниження цін і заробітної плати. Тому ринки не володіють здатністю миттєво пристосовуватися до зміни ринкової ситуації та через ціни також миттєво впливати на обсяг виробництва в необхідних напрямах.