- ціноутворююча – визначення вартості товарів та формування ринкової ціни;
- санаційна – вибору найбільш ефективних форм власності та господарювання через механізм фінансового банкрутства;
- структурна – визначає тип структури галузевого ринку;
- розподільча – розподіляє між товаровиробниками ресурси, прибутки, ринки збуту;
- регулююча – щоб перемогти, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач;
- мотиваційна – підприємець,що пропонує кращу за якістю продукцію або виготовляє її за меншими витратами, одержує винагороду у вигляді прибутку.
Сучасний ринок характеризується глобалізацією, що в свою чергу створює абсолютно нові конкурентні відносини. Тобто, можна стверджувати про майбутню революцію у конкурентних відносинах. Так, у книзі Г.Хамела «Революція в бізнесі», йдеться мова про створення компаній ХХІ ст., основою яких є «нелінійні» інновації. Щоб увійти у майбутнє, треба відкинути практично все, що складали основу менеджменту ХХ ст. Конкуренція - це вже не «продукт проти продукту», «ефективність проти неефективності», а «нелінійна» інновація проти «лінійної» [20, с.35].
Але ідеї Г.Хамела вважають занадто революційними і вони піддалися жорсткій критиці, особливо через такі принципи: обов’язкове запровадження абсолютно нових видів бізнесу та будування майбутнього – ця справа є досить затратною та непередбачуваною, до того ж Хамел пропонує план створення компаній-лідерів, що не є досяжним для кожного.
Проблеми формування глобального ринку та способи існування в ньому суб’єктів господарювання тісно пов’язані з розвитком суспільства нового типу, де основними інструментами стають потужні інформаційні технології, це зумовлює, як вже зазначалося, виникненню нових конкурентних відносин, що в свою чергу вимагає додаткового детального дослідження. Для національної економіки, в тому числі і України, це означає, що прийшла доба економічних та соціально-культурних реформацій.
Конкурентне середовище сучасної української економіки досить складне. З одного боку, національний політичний курс направлений на посилення внутрішнього конкурентного середовища: демонополізація, приватизація, підтримка малого та середнього бізнесу. За часи незалежності, що супроводжуються поступовим рухом в ринкову економіку, на вітчизняному ринку з’явилися нові типи господарювання, утворення нових ринкових ніш, що загострило конкурентну боротьбу та надало нові потенціальні можливості для учасників ринку. Але безсистемність запровадження економічних перетворень в Україні не змогла забезпечити формування дієвого конкурентного середовища. З одного боку вітчизняна система конкурентного права відповідає міжнародним стандартам та адаптоване до відповідного законодавства Європейського Союзу, але з іншого боку – факти реального життя свідчать про її недосконалість.
Структура ринку України змінилася, так з 2000р. по 2005р. помітно збільшилася частка ринку з конкурентними ознаками та зменшилася частка з ознаками домінування та монополії. Проте збільшилася частка ринків з олігополістичною структурою [1, с.14]. Найвищим рівнем конкуренції характеризується такі види економічної діяльності як торгівля та посередництво, тобто сфера послуг, через швидкість та малозатратність інновацій в порівнянні з виробничою сферою. А найвищий рівень конкуренції мають паливно-енергетичний комплекс, транспорт та зв'язок – вони переважно відносяться до монополій.
1.2 Сучасні проблеми становлення конкурентного підприємницького середовища та його захисту в Україні
Як було зазначено, сучасні економічні відносини рухається в бік активної інтеграції, що тягне за собою серйозні структурні зміни ринку, особливо в країнах, що розвиваються. Інтеграція розглядається як інструмент глобальної конкуренції,а інформація, як ресурс, стала головним рушійним елементом.
Рух до глобалізації та інтеграції, звісно, не оминув і Україну. До останнього часу в основу визначення напрямів конкурентної політики та антимонопольного законодавства було покладено ліберальну концепцію ідеальної конкуренції, яка була сформована теоретиками часів раннього капіталізму, вона на півтора століття відстає від сучасності та значно втратила свою дієздатність. Сучасний ринок не має постійної структури, його учасники безперервно змінюються – малі підприємства об’єднуються, а монополісти розпадаються, утворюючи менші структури.
Основним економічним курсом нашої країни з початку незалежності був перехід до ринкових відносин, а одним з основних принципів – надання рівних можливостей всім, хто бажає займатися підприємницькою діяльністю в межах державного законодавства. Досить активною стала інтеграція до міжнародного ринкового простору, що в свою чергу потребує високий рівень конкурентоспроможності, як національної економіки в цілому, так і її окремих складових – підприємств. Та даний курс не зміг повністю виконати основні поставлені задачі через дуже серйозні помилки. По-перше, даний курс не має й на сьогодні чіткої системності. По-друге, неефективність правової бази. По-третє, при русі до міжнародної економічної інтеграції економіка України стала однією з найвідкритіших у світовій економіці, при чому національні підприємства залишилися беззахисними перед зовнішнім впливом. По-четверте, в напрямі конкурентної політики не були закладені еволюційні зміни конкурентної боротьби.
Основним інструментом щодо посилення конкурентного середовища передбачався у демонополізації, тобто розкрупнення великих підприємств, та підтримці малого та середнього підприємництва. Як наслідок, величезна кількість потужних виробничих та науково-технічних комплексів були зруйновані, а на основі них створені дрібніші господарюючі суб’єкти. Окрім цього, були зруйновані технологічні та господарські зв’язки. Саме ці дії відкинули економіку України значно назад, бо замість осмисленого кроку вперед, працездатність більшості галузей була значно ослаблена через порушення механізму розподілу ресурсів та капіталів. Безумовно держава діяла в рамках діючого законодавства, що виявило значні його вади.
Існують два шляхи забезпечення конкурентоспроможності національної економіки – верхній та нижній. Верхній шлях ґрунтується на освоєнні нових знань, технологій, запровадження інновацій. Якщо країна йде верхнім шляхом, то основним її завданням є підвищення продуктивності праці в межах інноваційних технологій, що вимагає високоосвіченої, кваліфікованої робочої сили з високим рівнем оплати праці. В свою чергу формується стабільний середній клас і соціальна макроструктура – підвищення рівня освіти та соціальних стандартів. Інтеграція у світову економіку нижнім шляхом базується на експорті продукції переважно добувної промисловості та галузей, що здійснюють первинну обробку та збагачення сировини для виготовлення напівфабрикатів. В цьому випадку високі технології та знання не використовуються. Зростає потреба у кадрах, які не потребують університетської бази знань. Конкурентною стратегією являється збільшення обсягів виробництва. Прагнення зменшення затрат задовольняється зменшенням оплати праці. Формування середнього класу стає неможливим. Значно скорочується національна економіка і країна перетворюється на сировинний придаток значно сильніших і розвиненіших країн, це деградує соціальну, економічну та культурну сфери країни.
На жаль, сучасні джерела формування конкурентоспроможності економіки України відповідають нижньому шляху її нарощування, що спричиняє відповідні соціальні наслідки [12]. При переході до верхнього шляху основні зусилля повинні бути спрямовані на збільшення ВВП за допомогою якісних параметрів. Орієнтирами для зрушень національної економіки повинно бути:
- збільшення рівня заробітної плати,скорочення субсидій на виробництво та імпорт і частки податків;
- збільшення частки домашніх господарств;
- скорочення частки промисловості та сільського господарства, збільшення інших видів діяльності – фінансової, охорони здоров’я, освіти.
Сьогоднішня необхідність у ретельному аналізі та критичного переосмислення моделі розвитку сучасної української економічної системи, зокрема і конкурентних відносин, зумовлюється реакцією на кризові прояви влади, соціальних суперечностей та й самої економіки.
Розвиток економіки України останніх років перебуває під значним впливом міжнародних ринків. Питома вага експорту у ВВП 2008р. становить 46,9%. Переваги відкритість економіки визначається конкурентним статусом її продукції.
Завдання держави полягає у формуванні культури конкурентних відносин, що сприятиме розвитку малого, середнього та великого бізнесу, впровадження нових принципів підприємницької діяльності. Основним завдання конкурентної політики повинно бути посилення конкурентоспроможність національного виробника не тільки в рамках національного економічного простору, а й на міжнародному, що пояснюється стрімкою інтеграцією. Завданням антимонопольної політики повинно бути не ліквідація великих монопольних компаній, а максимально зменшити їх зловживання, які можуть позначитися на економічній та соціальній стабільності. Негативними наслідками монополізму в Україні є спад виробництва, створення надприбутків, тінізація економіки, вилучення капіталів закордон, втрата наукового потенціалу, соціальних гарантій, духовних цінностей, зростання злочинності, корумпованість влади.
З-поміж видів економічної діяльності найвищим рівнем конкуренції характеризується торгівля та посередництво, частка таких ринків збільшується. Натомість в агропродовольчому секторі та машинобудуванні частка ринків з конкурентною структурою зменшилася, найнижчим рівнем конкуренції характеризується ринок паливно-енергетичного комплексу, транспорту та зв’язку. Найвищим рівнем монополізації відзначається транспорт та зв'язок, бо вони відносяться до монопольної діяльності.