Капітал і праця: механізм взаємодії (стр. 3 из 5)

Окрім того, вартість робочої сили, крім витрат, необхідних для підтримання життєдіяльності самого робітника і членів його сім’ї, включає витрати на навчання робітника, тобто на підвищення його освіти і кваліфікації.

На противагу іншим (звичайним товарам) поняття вартості товару робоча сила включає в себе історичний і моральний елемент.

Це означає, що розмір необхідних потреб, життєві запити робітника, способи задоволення їх залежать здебільшого від культурного рівня країни і від того, за яких умов сформувався клас (прошарок) найманих працівників.

Вартість робочої сили у грошовому виразі є її ціна. Ціна робочої сили складається, як правило, на ринку праці під впливом попиту та пропозиції на цьому ринку. Так як пропозиція на ринку праці здебільшого перевищує її попит, то ціна робочої сили часто складається на рівні, нижчому за вартість робочої сили.

Сукупність життєвих засобів у грошовому виразі, необхідних для відтворення робочої сили, також визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці, від кон'юнктури на ньому, попиту і пропозиції робочої сили ціна робочої сили може відхилятись від її вартості. Кон'юнктура ринку праці може змінюватись, викликаючи відповідні коливання ціни робочої сили.

Важливо мати на увазі чітке розмежування між вартістю робочої сили і вартістю продукту (товару), створеного робочою силою.

Останнє, як правило, перевищує вартість робочої сили. Таке перевищення вартості створеного продукту (новоствореного продукту) над вартістю робочої сили і є додатковою вартістю, яка на поверхні виступає як прибуток, рента чи процент, і які, в більшості випадків, привласнюються тими, хто не приймає участі у виробництві (власники підприємств, державні службовці, культові особи тощо).

Додана вартість може бути абсолютною та відносною і залежить від інтенсивності праці та кількості працюючих. Від кількості працюючих залежить не тільки поділ підприємств на малі, середні або великі, а й соціально-економічна форма їх організації — трудовий колектив. У політико-економічному розумінні трудовий колектив — це суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин власності, який забезпечує раціональне використання наявних матеріально-речових ресурсів з метою створення і привласнення доходу. Якщо засоби виробництва виступають у формі капіталу, то трудовий колектив є лише суб'єктом техніко-економічних відносин (тобто відносин спеціалізації, кооперування виробництва тощо) і самого процесу праці.

У міжнародній практиці існує загальне визначення поняття вартості робочої сили. Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конференцією зі статистики праці (червень 1985 p.), вартість робочої сили — це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають чинники, які збільшують або зменшують її:

1. безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадовий оклад, преміальні виплати, пільги, послуги, надбавки і доплати);

2. натуральні виплати (харчування, витрати на оплату житла), які надаються працівникам підприємцями; витрати на професійне навчання;

3. витрати на утримання громадських служб; витрати роботодавців на соціальне забезпечення працівників;

4. встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і як сімейна допомога);

5. добровільні або договірні (відповідно до колективних угод) внески в систем і соціального забезпечення і приватне страхування;

6. безпосередні виплати працівникам, відсутнім на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо;

7. вартість медичного й санітарного обслуговування; вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);

8. витрати на професійну підготовку і підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;

9. витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги); податки, що розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, на дохід).

Вартість робочої сили складається з витрат, пов'язаних з використанням робочої сили і забезпеченням необхідного її відтворення. Вона зумовлена обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили. На ринку вона формується через порівняння результативності праці та її корисності з урахуванням витрат на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, потрібними для відтворення робочої сили.

3 Винагорода за працю в ринковій економіці: заробітна плата

3.1 Теорії і суть заробітньої плати

Заробітна плата є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для більшості людей.

Що являє собою категорія «заробітна плата»? Різні економічні школи дають на це питання неоднакову відповідь. Сучасна неокласична політична економія вважає, що «.. .заробітна плата, або ставка заробітної плати, – це ціна, яку платять за використання праці». Положення цієї теорії ґрунтуються на теорії граничної продуктивності (рис.3.1).[3, с. 233]

Рис.3.1. Визначення рівня заробітної плати на конкурентному ринку праці

На цьому графіку лінія D характеризує спадну граничну продуктивність додаткових одиниць праці Q, а також попит на працю, що відповідає її граничній продуктивності. Лінія S характеризує пропонування праці на окремому конкретному ринку за умов досконалої конкуренції; W – ставка заробітної плати. Точка а визначає граничну продуктивність останньої одиниці праці. W водночас характеризує витрати підприємця на оплату праці.

Протилежною неокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринкової системи. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товару робоча сила. «...Вартість робочої сили – це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника... Сума життєвих засобів, – писав К. Маркс, – повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності». [11, с. 169]

У життєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності трудящого індивіда, К. Маркс включав:

- блага, необхідні для задоволення природних потреб: їжа, одяг, житло, паливо і т. д.;

- блага, необхідні для утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;

- витрати на навчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набула підготовки і навиків у певній галузі праці, стала розвиненою і специфічною робочою силою.

Ця теорія є протилежною неокласичній теорії, за якою:

1) заробітна плата є винагородою виключно за працю;

2) заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника.

З цього випливає, що робітник одержує за свою працю весь її продукт.

Недолік Марксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата не пов'язується з результатами праці трудящого.

Щодо суті, рівня та систем заробітної плати в політичній економії існує чимало різноманітних поглядів. Як уже відмічалось, один з них співпадає з поглядом К. Маркса і вважає заробітну плату як перетворену форму ціни або вартості робочої сили; інші, розуміючи під робочою силою ресурс праця, вважають заробітну плату як плату саме за цей ресурс.

Серед інших, більш конкретних теорій, слід відмітити продуктивну теорію заробітної плати. (Сей та Кері). Вона вважає заробітну плату як повну оплату праці і що рівень її змінюється прямо пропорційно продуктивності праці.

Пізніше з’явилась теорія “граничної продуктивності” (Кларк), згідно якої загальний рівень заробітної плати визначається “граничним продуктом праці”, тобто продуктом останньої, додаткової, ще однієї одиниці ресурсу праця. Цієї теорії дотримувався і Кейнс. Він же був прихильником “регульованої” заробітної плати, згідно якої рівень заробітної плати визначається не лише станом на ринку праці, але й державою а також профспілками. (Державне законодавство в галузі оплати праці, угоди між підприємцями і профспілками).

Різновидом такої теорії є теорія “залізного закону заробітної плати” (Лассаль, Блюм) та теорія “інфляційної спіралі” заробітної плати і ціни.

Згідно останньої, зростання заробітної плати веде до зростання цін, а зростання цін веде до зростання заробітної плати і т.д. Основним змістом цих теорій є думка про недоцільність суттєвого стихійного підвищення заробітної плати, про необхідність регулювання рівня заробітної плати державою. Кейнс зробив висновок щодо зв’язку зростання зайнятості із зниженням реальної заробітної плати.

Чільне місце в обґрунтуванні заробітної плати займають соціальні теорії. Видатний український політеконом Туган-Барановський вбачав в заробітній платі дві сторони: продуктивну (економічну) і соціальну. Він вважав, що рівень заробітної плати в значній мірі визначається боротьбою людей найманої праці за свої економічні права.

Різновидом соціальної є “колективно-договірна” теорія заробітної плати, яку умовно можна поділити на два напрямки: інституціональний та психологічний. Спільним для обох є погляд про існування верхньої та нижньої межі ставок заробітної плати для робітників однієї спеціальності, рівної кваліфікації і які виконують однакові роботи.

Фактичний рівень заробітної плати знаходиться між верхньою і нижньою межею, залежно від рівня потреби роботодавців в робочій силі і рівня потреби робітників в роботі. В решті решт він залежить від переговорів і угод між роботодавцем і робітником.