Курсова робота на тему:
Історичні віхи у розвитку макроекономічної теорії.
ПЛАН
Вступ. 3
Розділ 1. Зародження макроекономічної теорії 4
1.1 Економічна думка епохи середньовіччя і виникнення класичної школи у економічній науці 4
1.2 Економічні теорії Ж.Б. Сея. 7
Розділ 2. Розвиток макроекономічної теорії у 19-20 ст. 9
2.1 Економічне вчення Марксизму. 9
2.2 Кейнсіанство. 11
2.3 Неокейнсианство. 18
2.3.1 Посткейнсіанство. 21
2.4 Неолібералізм. 23
2.5 Монетаризм. 30
2.6 Теорія економіки пропозиції 33
2.7 Теорія раціональних очікувань. 35
2.8 Інстітуционалізм. 38
Розділ 3. Макроекономічні теорії українських сучасників. 43
3.1 Теорія ринків і криз. 43
3.2 Основи інвестиційної теорії циклів. 45
3.3 Методологія планування М. Кондратьєва. 47
3.4 «Цикли Кондратьева». 49
Висновок. 51
Список використаної літератури. 52
Для того, щоб орієнтуватися в складних перепитіях економічного життя, необхідно знати закономірності її розвитку, розуміти логіку тих, що відбуваються в це сфері процесів.
Вивчення історії розвитку економічної теорії дозволяє не лише визначити місце тієї або іншої теоретичної концепції в системі уявлень про функціонування економіки, але і зробити практичні виводи про використання окремих методів вирішення економічних проблем.
Економічна думка як сукупність уявлень про те, як вирішувати різноманітні господарські завдання, зародилася і розвивалася разом з поява і розвитком людських співтовариств. Для задоволення своїх потреб люди повинні були шукати найбільш раціональні способи використання обмежених засобів. Ці пошуки і були економічною думкою, яка фіксувалася у вигляді обрядів, традицій, релігійних уявлень, наскальних малюнків, а надалі, з появою писемності, способи фіксації економічної думки значно розширилися.
У цій роботі розглянули основні теорії і досягнення учених-економістів в області дослідження макроекономічної науки. На сучасному етапі розвитку і глибшого вивчення макроекономічних проблем дуже велике значення мають вже існуючі теорії в економіці. Кожен етап розвитку розгледів в даній роботі по можливості коротко (оскільки вивчення і освітлення кожного етапу розвитку можна розписувати томами), але, не опускаючи головної думки і сенсу кожної теорії.
Меркантилізм. Меркантилізм є одній з перших економічних шкіл, що спробувала побудувати систему уявлень про громадську організацію, виключно на економіці. Проголосивши метою господарської діяльності збагачення, вони звели багатство до грошової форми його вираження, і головна мета – збільшення кількості грошей в країні.
Розділяють ранній і пізній меркантилізм:
Ранній – політика грошового балансу (перешкода відтоку з країни золота і срібла, імпортери повинні витрачати зароблені гроші на території даної країни, а експортери – повертати значну частку виручки), проте з'ясувалося, що це веде не стільки до збагачення, скільки до зростання цін і падіння доходів населення.
Пізній – ідея активного торгівельного балансу (прагнення привабити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом).
Представники теорії: Томас Ман (1571-1641), в книзі «Багатство Англії в зовнішній торгівлі, мул Торгівельний баланс як регулювальника нашого багатства» доводить вигідність для країни активної торгівельної політики.
Антуан де Монкретьен (1575-1621) виразив в своїй роботі «Трактат по політичній економії» підтримку державному втручанню в економіку.
Жан Кольбер (1619-1683) проводячи політику заступництва експортному виробництву в епоху Людовика XIV, заборонив вивіз з країни сільськогосподарської продукції, ніж істотно понизив ціни на неї на внутрішньому ринку. Ця політика вигідна торговцям і власникам мануфактури, оскільки дозволяла менше платити робітникам, і робити конкурентоздатною експортну продукцію. Проте перекачування засобів з сільського господарства нанесло істотну утрату цієї галузі, від якої вона облямувалася не скоро.
Меркантилістські ідеї набули широкого поширення практично у всіх країнах, де здійснювався перехід до ринкової економічної системи, і хоча вони були фрагментарні і частенько суперечливі, їх вплив був вельми помітним як в області господарської політики, так і в теоретичному осмисленні спостережуваних явищ.
Економічне учення У. Петті. Уїльям Петті (1623-1687) людина, ідеї і вислови якого лягли в концепцію класичної школи. Він намагається зрозуміти суть роботи господарського механізму, заснованого на обміні результатами спеціалізованої праці. У запропонованому ним варіанті як основа обмінюваності висуваються результати праці. Петті відчув необхідність, знаходячись на позиціях трудової теорії вартості, виявити особливості праці, що її створює, вступивши тим самим на довгий шлях шукань, вченням К. Маркса, що завершилося, про абстрактну працю.
У. Петті вніс істотний вклад не лише до розробки економічної теорії, але і в створення методу їх дослідження. Він, також, з повною підставою може вважатися одним із засновників статистики.
Економічна система А. Сміта. Впродовж всього XVIII століття зусиллями багатьох мислителів-філософів, учених, гос. діячів, підприємців з різних країн були закладені основи учення класичної школи, що відображало розуміння природи і механізму ринкової економічної системи. Ідеї потрібно було систематизувати і упорядкувати, велику заслугу в чому має англійський економіст Адам Сміт (1723-1790). Його книга «Дослідження про природу і причини багатства народів» узагальнила більшість зібраного ним матеріалу. 5 часток – 1-а: питання праці як джерело багатства, вартості і доходів; 2-а: питання капіталу, його накопичення і застосування; 3-а: розвиток економіки Европи в епоху середньовіччя і зародження капіталізму; 4-а: розглядує попередні теоретичні системи, 5-а: проблеми фінансово-податкової політики держави, його доходів і витрат.
Сміт використовує як відправну посилку положення про те, що багатство є результат економічної праці. Найважливішим чинником зростання продуктивності праці – розподіл праці або спеціалізація. Сміт розгледів і проаналізував багато чинників, це і вартість, і заробітна плата, капітал, прибуток, рента і ін.
Той, хто накопичує капітал, - добродійник нації, марнотратник – ворог. Сміт виходив з того, що всі повинно трудиться на користь збільшення багатства і зростання багатства нації означало зростання багатства кожного.
Економічне вчення Д. Рікардо. У формуванні концепції класичної школи не останнє місце грав англійський економіст Давид Рікардо (1772-1823). Рікардо, досліджує теорію земельної ренти, і в процесі дослідження ціноутворення в аграрному секторі економіки, він звертається не до середніх значень трудових витрат, виявлених ринком, а до граничних, таких, що складаються на гірших ділянках. Це було передвісником появи граничного аналізу, який набув широкого поширення тільки з XIX століття.
Була сформована теорія автоматичного регулювання платіжних балансів, яка базується на концепції кількісної теорії грошей.
Учення Рікардо завершується певний етап в розвитку класичної школи. Вона запропонувала порівняно цілісну картину функціонування ринкової економічної системи на початках саморегулювання.
Теорія трьох чинників виробництва - одна з теорій, розроблених французьким економістом Жан-батістом Сеем (1767 – 1832). Він вважав, що в створенні продукту беруть участь три основні чинники: праця, капітал, земля, роль, яких якісно однозначна, хоча кількісно їх долі в проведеному товарі не однакові. Після реалізації вартість розпадається на доходи, кожен з яких є винагорода за роботу того або іншого чинника: зарплата – праці, прибуток – капіталу, рента – землі. Ця теорія не набагато просунула вирішення проблеми вартості, яка ставилася на той момент. Замість одного чинника, створюючого вартість, - праці, пропонувалося три, але питання про те, яким чином витрати цих чинників роблять товари сумірними, залишалося відкритим.
Ця теорія зіграла важливу роль у вирішенні лави завдань на знаходження оптимальних комбінацій різних виробничих чинників, що дають найбільший ефект. Залежність результату виробничої діяльності (продукту, доходу) від використовуваних чинників можна представити у вигляді так званої виробничої функції, простий варіант якої виглядає як
Y = f (L,K,N)
де Y – продукт (дохід)
L – праця
K – капітал
N – земля
Дослідження функції дозволяє з'ясувати, як впливають зміни кожного чинника на кінцевий результат і знаходити найбільш прийнятний варіант їх поєднання для кожного конкретного випадку. Цей підхід став основою для подальшого розвитку цілого напряму в економічній науці, званого факторний аналіз.
Друга теорія Сея стосується проблеми реалізації і досягнення спільної економічної рівноваги. Сформульовані ним залежності згодом були названі законом ринків або законом Сея. Розвиваючи постулат про здібність ринкової системи до саморегуляції, Сей висунув твердження про неможливість спільної кризи надвиробництва, оскільки сукупний попит, кінець кінцем, завжди збігається з сукупною пропозицією. Відбувається це тому, що для придбання якої-небудь речі потрібно спочатку що-небудь продати. Виходить, що пропозицію само породжує попит. Саме у такому формулюванні, запропонованою Д.М. Кейнсом, висловлюється в більшості випадків «закон Сея», хоча сам він формулював його інакше: «Товари обмінюються на товари». Надвиробництво яких-небудь товарів означає недостатнє виробництво інших. Тому неспівпадання попиту і пропозиції може бути лише частковими і тимчасовими, поки те, що було проведене з лишком не компенсується додатковим випуском того, що бракувало. З цього виходило, що спільне надвиробництво неможливе, оскільки недолік попиту перекриватиметься додатковою пропозицією.