План
1. Суть та форми інфляції
2. Інфляція в середині 80-х років в Ізраїлі
3. Наслідки інфляції та антиінфляційна політика
Висновок
Список літератури
Інфляція - процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей.
Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, зниження матеріального стимулювання праці, до спаду виробництва, скорочення інвестицій, гальмування науково-технічного прогресу, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни, зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку.
Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на три етапи:
на першому етапі темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшення грошової маси в обігу;
на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу;
на третьому стані зростання цін набирає нерівномірного стрибкоподібно характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.
У міжнародній практиці (відповідно до темпів інфляційного процесу) виокремлюють три різновиди інфляції: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію. Ясна річ, що межі і форми інфляційного процесу досить мінливі, і в кожній країні він розвивається по своєму.
Повзуча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи за незначного зростання цін. Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного зв'язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Одночасно сповільнюється швидкість обороту грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.
Ці процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що приводить до розширення виробництва, товарообороту і збільшення пропозиції товарів послуг. Отже, за умов неповної зайнятості (наявності незавантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання темпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого характеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому економій більшості розвинутих країн нині притаманна повзуча інфляція якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економічного розвитку.
Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена, або галопуюча, інфляція. Вона спричиняє випереджальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.
На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція породжує відтік капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто розбалансування економічної рівноваги.
За умов галопуючої інфляції особливо на фінальній стадії настає платіжна криза - "грошовий голод". Держава намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, настають "емісійні шоки". Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, перетворення повзучої інфляції на галопуючу, а галопуючої - на гіперінфляцію.
Гіперінфляція. Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється за гіперінфляції. МВФ вважає, що інфляція переходить у гіперстадію, коли темпи приросту цін зростають до 50% за місяць (у рамках гіперінфляції виокремлюють і вужче поняття - суперінфляцію, за якої темпи зростання цін сягають 1000 і більше процентів за рік).
Гіперінфляція часто пов'язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій. Такі ситуації виникали в перші десятиріччя XX століття, після другої світової війни та після розвалу СРСР. На початку 90-х років не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не потрапила в “інфляційний полон" і не відчула його руйнівного впливу.
На стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін у всіх секторах економіки, яка спричиняє хаос на ринку та несправедливий (нееквівалентний) перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.
За умов гіперінфляції гроші продовжують втрачати свої функції, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводять до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.
У період гіперінфляції реальний попит на гроші спадає, що значно знижує їхню купівельну спроможність. Водночас збільшується попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежена кількість товарів. Агенти ринку намагаються якомога скоріше "отоварити" гроші, що буквально на очах втрачають свою вартість. Відбувається "втеча" від грошей. Хоч як парадоксально, але не зникає і "голод" на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їхнім знеціненням. Особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів обігу. Через це держава випускає в обіг нові куп’юри все вищих номіналів, тобто ще більше "розкручує" спіраль цін і грошей.
Як відомо, на початку 80-х років в ізраїльській економіці спостерігалися значні темпи інфляції (у 1985 р. вони досягли 27% в місяць). Проте ізраїльському уряду за допомогою стабілізаційної програми за мінімально короткий термін (2 місяці) вдалося понизити річний темп інфляції з 500% в рік в червні 1985 р., до менш ніж 20% в рік у вересні 1985 р. Це була дуже успішна програма, що має не багато аналогів в світовій практиці.
Спочатку дамо деяке загальне уявлення про саму ізраїльську економіку.
Перші роки після створення держави характеризувалися значними темпами інфляції. Потім, в період 1951-1970 рр., інфляція знизилася і складала в середньому 5% в рік. Але потім щорічні темпи інфляції почали рости, поки не досягли майже 500% в 1985 р. Проте гіперінфляції (тобто інфляція з темпом 50% в місяць) в Ізраїлі не було. Було значне скорочення річного темпу інфляції після ухвалення стабілізаційної політики в липні 1985 року.
Чітко простежується позитивний зв'язок між кількістю грошей в економіці і рівнем цін і, отже, рівнем інфляції. Інфляція викликається тим, що пропозиція грошей росте швидше, ніж попит на них, і це веде до зростання цін. Це називається інфляцією попиту. Проте існує ще і інфляція пропозиції, коли ціни ростуть не із за невідповідності кількості грошей в обігу і попитом на них, а просто унаслідок збільшення витрат на виробництво однієї одиниці продукції. Класичним прикладом інфляції пропозиції є "нафтовий шок" 1973г., коли щорічний темп інфляції в розвинених країнах виріс удвічі.
Існує достатньо поширена думка, що значний бюджетний дефіцит веде до інфляції, оскільки в основному він фінансується за рахунок друкування грошей. Різні спроби встановити систематичний зв'язок між темпом інфляції і відносною величиною бюджетного дефіциту не увінчалися успіхом (можливо, тому, що основні дослідження проводилися на основі статистики США, де значною мірою використовувалися інші методи фінансування бюджетного дефіциту). Можна сказати, що в Ізраїлі не існувало подібного зв'язку. Проте, поза сумнівом, що скорочення бюджетного дефіциту і, як наслідок цього, зменшення друкування грошей є одними з необхідних компонентів успішної антиінфляційної політики. Досвід Ізраїлю підтвердженням цьому, оскільки після 1985 р., тобто після здійснення антиінфляційної програми, що включала зниження бюджетного дефіциту і темпів зростання грошової маси, темп інфляції значно знизився.
З основного рівняння кількісної теорії виходить, що рівень цін пропорційний як пропозиції грошей в економіці, так і швидкості їх звернення. На думку Дона Патінкіна, однією з причин інфляції в Ізраїлі стало якраз збільшення звернення грошей. Початок 80-х років співпав в цій країні з повсюдним розповсюдженням кредитних і дебетових карток і установкою по всій країні банківських автоматів. Оскільки до цього часу в Ізраїлі вже спостерігалася значна інфляція і гроші на руках було тримати невигідно, то люди почали активно користуватися банківськими картками. Це викликало збільшення швидкості звернення грошей і відповідно підвищення загального рівня цін. Тоді ж в Ізраїлі спостерігалося явище: при оплаті товару за банківськими картками (в порівнянні з оплатою готівкою) покупцеві надавалася знижка, оскільки на ці гроші тут же нараховувався відсоток.
Розглянемо ще один наслідок інфляційного процесу: вплив інфляції на номінальну ставку відсотка - те, що в економіці прийнято називати ефектом Фішера. Різниця між номінальною і реальною ставками відсотка якраз склала величину, рівну темпу інфляції. В цьому відношенні ізраїльська статистика є хорошою ілюстрацією відомого економічного правила і ще раз підтверджує його вірність.
З 1980 р. в Ізраїлі спостерігалося значне зростання частки термінових депозитів в загальному об'ємі грошових внесків. Цей факт підтверджує ще одне просте правило економіки, а саме те, що інфляційний процес, що продовжується тривалий час, сприяє виникненню нових форм зберігання активів, які фактично вирішують проблеми, що виникають у зв'язку з інфляцією шляхом зменшення терміну, на який робиться внесок, і встановлення дуже гнучкого відсотка, який змінюється, разом із зміною темпу інфляції.