Інституційні чинники розвитку національної економіки (стр. 2 из 4)

Відповідь на ці і подібні питання полягає у тому, що влада є відправною по відношенню до інституту, а інститут є наслідком влади. За таких обставин інститут, який базується на формальних нормах відносин між соціально-економічними агентами забезпечує виконання встановлених правил шляхом санкцій і обмежень та визначає права власності і відповідальність у схемі «влада – підлеглі». За подібного умовиводу інститути з одного боку уявляються як породження влади, а з іншого – його підґрунтям. Таким чином, інститути і влада є взаємозалежними та взаємообумовлюють існування один іншого, тобто інститути віддзеркалюють владу, а влада – інституційну структуру. Тому результатом формування інституційного середовища виступає не тільки величина трансакційних витрат, але й порівняльна норма віддачі ресурсу у вигляді величини доходу. Що стосується реалій економіки України, то величина доходу безпосередньо була пов'язана з економічною рентою, яку могли отримати можновладці, експлуатуючи недосконалість інституційного середовища.

Підтвердженням тому є лобіювання потенційно корупційних нормативно-правових актів, що є процесом створення об'єктів інституційного проектування з боку взаємно афілійованих рентоорієнтованих законодавців, державних службовців та зацікавлених в урядовому рішенні компаній (наприклад, створення ВЕЗ) з пільговим режимом оподаткування, підтримка окремих галузей або підприємств шляхом надання різноманітних преференцій).

Загальносвітова практика свідчить, що різноманітні інституції громадянського суспільства: асоціації, об'єднання, профспілки не дозволяють прийняття рішень урядом або парламентом і їй шкоду загальному розвитку бізнесу. Навпаки, інституції влади координують та узгоджують свої рішення з лобістами від суспільства та широких кіл підприємництва. В Україні ж багато законопроектів приймаються в інтересах окремих комерційних структур, що прагнуть здобути окрему статусну ренту. При цьому вартість витрат для зацікавлених у прийнятті лобістського рішення на створення і-го бар'єру для отримання ренти дорівнюватиме:

де

- економічна оцінка вигод від створення та функціонування рентних угод для афільованої компанії;

– поточні витрати на функціонування, супроводження та підтримання і-го бар'єру для отримання ренти;

- первісні, настановні витрати з розробки та запровадження і-го бар'єру для отримання ренти;

- ставка дисконту.

Очевидно, зацікавленими особами, що зможуть розпоряджатися отриманою рентою, буде визнаний ефективним такий законопроект, який забезпечить позитивне значення NVP' >0 та здобуття довгострокової статусної ренти. У свою чергу, величина – NVP' буде відображати оцінку втрат суспільства від запровадження інституційного проекту.

Як свідчить досвід парламентаризму в Україні, до першочергових інтересів законотворців, державних службовців та афілійованих комерційних структур відносять лобіювання таких законопроектів:

- про стимулювання окремих галузей промисловості;

- про особливості приватизації стратегічно важливих для економіки України підприємств (наприклад, «Укррудпром», «Криворіжсталь», «Укртелеком»);

- про надання різноманітних пільг окремим територіям, підприємствам, комерційним структурам;

- що стосуються земельних відносин;

- про надання кредитів;

- про механізм поліпшення інвестиційного клімату в окремих регіонах;

- про механізм вкладання та вивозу з країни приватного капі талу.

За неофіційними даними, лобіювання необхідного компанії законопроекту у середньому коштує від 1 до 15 млн. дол., що стосується приватизаційних рішень законодавців, то вони коштують набагато дорожче. Тому не виникає здивування, що рівень корупції в Україні у 2007 році, за даними агенції Transparency International був одним з найвищих у світі (табл. 1).

Таблиця 4.1. Індекс корупції окремих держав

Місце в рейтингу	Країна	Підсумковий бал	Місце в рейтингу	Країна	Підсумковий бал
1	Данія	9,4	70	Румунія	3,7
2	Фінляндія	9,4	79	Грузія	3,4
3	Нова Зеландія	94	100	Вірменія	3,0
20	США	7,2	122	Україна	2,7
28	Естонія	65	145	Росія	2,3
40	Угорщина	5,3	150	Азербайджан	2,1
41	Чехія	5,2	151	Білорусія	2,1
51	Латвія	4,8	155	Казахстан	2,1
52	Литва	4,8	160	Таджикістан	2,1
61	Польща	4,2	166	Туркменістан	2,0
64	Болгарія	4Д	180	Сомалія	1,4

Подібні факти підтверджують висновок Я. Корнаї, що навіть найкращі інститути можна використовувати для досягнення не найкращих цілей. Адже, щоб не казали, про неупередженість інституту по відношенню до суб'єктів господарської діяльності всі ці розмови будуть ілюзорними, якщо його керівники виявляться підлесливими бізнесовій структурі або владі. Тому твердження, що конкретний інститут завжди персоніфікується з високопрофесійним, об'єктивним, чесним та моральним керівництвом у вітчизняних умовах необхідно піддавати серйозним сумнівам і, коли керівники є не тільки некомпетентними і обмеженими, а й і корумпованими, то ніякої користі з подібного інституту не буде.

Таким чином потрібно визнати, що до теперішнього часу надмірні трансакційні витрати в Україні пояснюються не стільки відсутністю у економічних агентів досвіду з функціонування в ринкових умовах, скільки значними регулятивними бар'єрами та принциповою позицією бюрократії, що зацікавлена лише у збереженні власної ренти, а не у «прозорому» і стабільному інституційному середовищі. Отже, оцінка ефективності інститутів, приховуючи їх взаємозалежність та взаємообумовленість від влади, повинна включати разом з критерієм мінімізації трансакційних витрат, ще й критерій, що пов'язаний з ефективністю діяльності влади щодо розбудови економіки.

Загальновідомо, що після початку трансформаційних процесів її Україні, внаслідок «розмитих» норм державно-інституційного контролю виникла ситуація, коли інститути, які відповідають за будівництво економічного каркасу ринкової економіки – бірж, фондових, інвестиційних, страхових компаній, комерційних банків, кредитних спілок – не стільки орієнтувалися на норми загально визнаних капіталістичних цінностей, скільки на псевдоринкопі «сурогатні» правила бізнесової поведінки в процесі контрактації. Саме свідомі і несвідомі прорахунки можновладців у сфері створення та захисту інститутів цивілізованого ринку призвели по провалу основних завдань перехідної економіки та глибокої кризи, коли спостерігали колапс інститутів і нездатність уряду забезпечити оптимальну трансформацію інституційної системи.

Варто визнати, що в цілому вітчизняні реформи не передбачал цілеспрямованих заходів з формування загальноприйнятих | цивілізованій капіталістичній економіці інститутів. А саме: створення відповідної правової інфраструктури шляхом запровадження необхідних законів, кодексів, забезпечення правопорядку у бізнесовій сфері, чіткого визначення правоможностей і надійого захисту прав власності, правового забезпечення та юридичного супроводження процесу контрактації, економічного обґрунтування ефективності функціонування фірм (організацій) та кінцевому рахунку, створення і запровадження системи відповідних правил поведінки суб'єктів економічної діяльності. Взагалі, схематично окреслити взаємозв'язок з інститутами у динамі ці їх розвитку можна таким чином (рис. 4.1):

Рис. 4.1. Взаємозв'язок інститутів влади та суб'єктів економічної діяльності

Отже, у відповідності з особливостями становлення та функціонування вітчизняних інститутів визначаємо такі головні сегменти інституційного аналізу:

1. Ринкова конкуренція.

2. Інститут приватної власності.

3. Підприємництво.

Відсутність відповідного інституційного середовища пояснює проблемність такої сфери контрактних угод, як забезпечення ефективних і «прозорих» правил конкурентної гри. Основною функцією інституційного середовища, що ґрунтується на принципах класичного лібералізму, є досягнення взаємного співіснування значної кількості економічних агентів під час вирішення контрактних завдань. Якщо ринкова конкуренція «прозора» і це забезпечується відповідними механізмами координації дій агентів, то ринок є передбачуваним і ефективним. Звичайно, безглуздо очікувати від ринку нагороди всім без винятку учасникам за таким принципом: агрегований прибуток розподілити порівну між усіма, незалежно від ризику й ініціативи. Замість цього класичний конкурентний капіталізм пропонує збагачення одного з учасників ринкової гри внаслідок його спроможності задовольнити потреби споживачів або навіть везіння на противагу іншому, який програв змагання. Такий стан речей є природним стимулом для економічного розвитку, рушієм економічної системи її основним фактором підвищення добробуту населення. Але у будь-якій країні нарівні з добросовісною конкуренцією існує недобросовісна, яка є економічно привабливою для тих, хто функціонує у неправовому і «непрозорому» середовищі, отримує переваги та незаконні прибутки шляхом підступних дій, що заборонені законодавством.