З метою посилення кооперації збільшення надходження валюти в зонах можуть встановлюватися обов’язкові умови закупівлі фірмами необхідних їм сировини, матеріалів і компонентів на внутрішньому ринку.
Як правило, територія таких зон огороджується і охороняється, встановлюється спеціальний пропускний режим. Розміри експортних виробничих зон зазвичай невеликі, а чисельність зайнятих коливається у межах 5 – 50 тис. чоловік.
Перша експортна зона виникла в Ірландії («Шенон»), 75 таких зон створено у країнах Латинської Америки і Карибського басейну, 10 – у Малайзії. Найбільшого розповсюдження зазначена модель ВЕЗ отримала у Сінгапурі та Південній Кореї.
Туристичні (рекреаційні) зони, що надають широкі можливості для відпочинку та туризму, розташовані у місцях рекреації. Вони, так само як і митні зони, є найбільш привабливими об’єктами вкладання іноземного капіталу, оскільки вимагають порівняно менших первинних інвестицій внаслідок того, що вони формуються на основі виробничої та соціальної інфраструктури.
До критеріїв вибору місця розташування туристсько-рекреаційних зон слід внести:
1. Наявність цінних рекреаційних ресурсів, що забезпечують значні надходження валюти у результаті експорту цих ресурсів, за лікування і оздоровлення.
2. Розвиток окремих слаборозвинених приморських районів і вирішення на цій основі соціальних проблем, у тому числі працевлаштування, житлової проблеми тощо.
3. Закриття або перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв, кардинальне поліпшення стану навколишнього середовища у результаті пере спеціалізації господарства.
4. Наявність транспортної інфраструктури, у тому числі морських пасажирських вокзалів; мережі оздоровчих і туристичних установ.
У межах цих зон створюється пільговий режим підприємницької діяльності для залучення іноземного капіталу. Для решти суб’єктів господарювання запроваджується спеціальний пільговий податковий режим, який дає можливість накопичувати кошти для облаштування територій з наступним наданням їм загального пільгового режиму господарювання.
Причиною створення вільних страхових зон стали надзвичайно жорсткі нормативи, що регулювали страхові операції. Робота лондонської компанії Ллойд з точки зору покриття особливих, нетрадиційних ризиків (ті, що не входять до розряду крадіжок, пожеж, цивільної відповідальності тощо) призвела свого часу майже до монополії у цій сфері. У 80-і роки з’явилися прототипи таких зон у США (зокрема, у Нью-Йорку), де пільговий режим розповсюджувався на деякі особливі види ризику (анулювання контрактів лізингу для великих комп’ютерів тощо), а також для страхових контрактів з річними преміями, що перевищують 100 тис. дол. США.
Банківські вільні зони являють собою географічні зони, в яких банки можуть вільно здійснювати свою діяльність і мати ділові стосунки з клієнтами, що мешкають в інших країнах. Шляхом створення банківських зон вдається уникнути норм контролю валютного обміну і обов’язкового застосування резервних коефіцієнтів.
Зазначена модель створення ВЕЗ дає змогу надавати податкові переваги у визначенні відсотків податку на прибуток, ПДВ та інших податків. Можуть мати місце певні операційні переваги через звільнення від певних норм, що регулюють банківську діяльність (щодо нерухомості, контролю обмінних валютних операцій, руху капіталів тощо).
Найбільш важливі банківські зони створені у Сінгапурі, Гонконгу, Бахрейні, Люксембурзі, а також у системі банківських операцій США.
3. Техніко-впроваджувальні зони – на відміну від зон вільної торгівлі і промислово-експортних зон, які потребують розвиненої інфраструктури, для створення цих зон іноді достатньо університету, іншої науково-дослідної організації, низки невеликих підприємств навколо них для виготовлення дослідних зразків або навіть невеликих партій нової продукції.
Вперше зони технологічного розвитку з’явилися у США на початку 70-х років. Найбільш відомим парком є Силіконова Долина, що розташована поблизу Лос-Анджелесу, штат Каліфорнія. Цей парк став всесвітньо відомим завдяки відкриттю своїх науково-дослідних центрів такими високотехнологічними гігантами, як Microsoft, Compaq, Intel, Motorola.
Потім вісім таких зон з’явилися у Франції, ще вісім – у Німеччині, двадцять технополісів – у Японії, Тайвані, Сінгапурі, Південній Кореї, Малайзії, Росії, Польщі. Наприклад, у Японії створено відомий технополіс Тояма, орієнтований на удосконалення робототехніки, матеріалознавства та біотехнологій, а на венчурній основі створено Фонд розвитку Тоями. В Ірландії (у Лімериці) основою технологічної зони став комплекс функціонально взаємопов’язаних будівель та споруд, в яких розв’язуються нові напрями функціонування малого бізнесу.
Зони технологічного розвитку – це основна форма інтеграції науки і виробництва, місце розгортання інноваційної діяльності і створення венчурних компаній, що займаються розробкою нових технологій. У таких зонах надаються пільгові кредити, укладаються державні контракти, фінансуються проекти із спеціальних фондів, за використанням лабораторій і виробничих приміщень сплачуються пільгові рентні платежі, безкоштовно проводяться технічні експертизи тощо.
4. Сервісні зони
5. Комплексні зони – домінують у сучасний час, поєднують у собі риси промислово-виробничих зон, вільних митних зон і зон технологічного розвитку. Комплексні зони створюються для розвитку окремих галузей виробництва (Польща), відродження певних регіонів (США), залучення в економіку іноземних інвестицій, розвитку кредитних, валютних і банківських відносин. Комплексні зони часто ототожнюють з підприємницькими зонами.
ОФШОРНІ ЗОНИ
Офшорна зона (юрисдикція) – це країна або окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподаткування, частково або повністю зняті митні і торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту. Офшорна компанія (компанія, зареєстрована у юрисдикції з низьким оподаткуванням або звільнена від сплати податків на основі невеликої фіксованої плати) може отримати пільги тільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила би в нерівні умови місцеві фірми порівняно з офшорними, які мають податкові пільги.
Найчастіше офшорна зона створюється там, де слабо розвинена економіка та інших можливостей для залучення іноземного капіталу немає. Офшорна компанія не обтяжує зону додатковими витратами, а, навпаки, забезпечує надходження фінансового капіталу в її економіку за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна або нерухомості та різноманітних реєстраційних зборів. З часом деякі юрисдикції можуть зробити серйозні прориви у рівні економічного розвитку. Як приклад можна навести Сінгапур, Гонконг, Ірландію, Кіпр. Зокрема, на Кіпрі 28 тисяч зареєстрованих офшорних компаній приносять цій країні дохід у 200 млн. дол. США на рік, а дохід на душу населення становить 12 тис. дол. США.
Сприятливі режими оподаткування надають також такі розвинені країни, як Канада, Нідерланди, Великобританія, США, Франція, Швейцарія, Ірландія та Японія. Країн і територій, які цілеспрямовано створюють пільгові умови для міжнародної економічної діяльності («чистих» офшорних зон) нараховується близько 80. переважна їх частина зосереджена в Європі, Карибському регіоні.
Офшорні зони можна класифікувати за ступенем надійності, що й було зроблено Форумом фінансової стабільності розвинених країн. До першої групи увійшли: Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернсі, острови Мен і Джерсі, до другої – Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гібралтар, Лабуан (Малайзія), Макао, Мальта, Монако, до третьої – Антигуа і Бар буда, Аруба, Беліз, Британські Віргінські Острови, Острови Кука, Коста-Ріка, Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Маршалові острови, Кайманові Острови, Маврикій, Науру, Антильські острови (Нідерланди), Панама, острів Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Самоа, Сейшели, Багами, Вануату. Під надійною офшорною зоною розуміють зону, в якій відсутня банківська таємниця, розвинуті наглядові органи і законодавство. Єдиним правилом, що визнається, є наявність податкових пільг для нерезидентів. Офшори, у яких реєструються українські і російські компанії, належать до третьої, найменш надійної групи. Вони найбільш закриті для правоохоронних органів Європейського Союзу.
Офшорний бізнес може застосовуватися у таких сферах діяльності, як банківська справа, страхування, торгівля, будівництво, інвестиційна діяльність, лізинг, робота на ринку цінних паперів, транспортні послуги тощо.
У світовій офшорній практиці найчастіше реєструються такі типи компаній:
· Фірми-копилки. Ці фірми просто накопичують грошові кошти і можуть створюватися практично у будь-якій офшорній зоні. Лідером по кількості таких зон є Ліхтенштейн і Панама.
· Фірми “Роялті” збирають різні ліцензійні виплати за патенти, авторські гонорари, товарні знаки і т.д. Така фірма може запатентувати інтелектуальну власність або укласти контракт на передачу її у користування, одержуючи таким чином неоподаткований прибуток від використання такої власності. Практика доводить, що українським підприємцям вигідно створювати подібну фірму на Кіпрі, тому що існує угода про уникнення подвійного оподаткування, встановлено нульову ставку податку на дивіденди, відсоткові і ліцензійні виплати.
· Офшорні страхові компанії створюються компанією-нерезидентом країни з високим оподаткуванням або групою таких компаній з метою страхування ризиків материнської компанії або групи материнських компаній на більш вигідних умовах, ніж умови, що традиційно пропонуються страховими компаніями. Форма офшорної перестрахувальної компанії може використовуватися страховими компаніями для страхування їхнього власного ризику. Сьогодні пільговий режим ліцензування офшорних страхових компаній існує тільки на Кіпрі.