З таблиці 3 видно, що джерела фінансування інвестицій в основний капітал щорічно зростають. Так, у 2007 році порівняно з 2001 інвестиції за рахунок коштів державного бюджету збільшилися на 8709 млн. грн., або у 6 разів. Слід зауважити, що за рахунок централізованих фінансових ресурсів доцільно фінансувати життєво важливі для країни інноваційні проекти.
Основне джерело фінансування інвестицій в основний капітал у 2007 році порівняно з 2001 роком – це власні кошти підприємств, які збільшилися на 84750 млн. грн., або у 6 разів. Проблемам ефективного використання власних коштів та накопиченню присвячені дослідження деяких науковців. На важливості залучення та використання внутрішніх інвестицій, особливо на рівні регіонів, акцентує свою увагу В. Кифяк [12]. Він визначив напрями ефективного використання місцевих фінансових ресурсів, проаналізував питання, що пов'язані з розвитком фінансової інфраструктури, а також запропонував заходи щодо інтенсивного залучення національного капіталу у виробничу сферу [6, с. 48].
Проблеми економічного розвитку регіонів України тісно пов'язані з підвищенням їхньої інвестиційної привабливості як для залучення іноземних інвестицій, так і для міжрегіонального перерозподілу інвестиційних ресурсів. Деякі науковці приділяють особливу увагу вирішенню цих питань. Зокрема, роль місцевих органів влади у створенні сприятливого інвестиційного клімату в Україні вивчається О. В. Шаповаловим, інвестиційна привабливість регіонів висвітлюється Л. О. Петковою, вплив інвестицій на економічне зростання досліджено Г. О. Харламовою [9, с. 120].
За рахунок коштів населення на індивідуальне житлове будівництво інвестиції зросли на 7134 млн. грн., або у 6 разів; за рахунок інших джерел фінансування – лише на 243 млн. грн. Кошти іноземних інвесторів зросли на 5247 млн. грн., або у 4,7 рази.
На Україні слід створити Агентство із залучення іноземних інвестицій. До речі, в світі такі агентства є головним інструментом залучення іноземних інвестицій. Зважаючи на обмеженість джерел фінансування та недоступність більшості з них для організацій науково-технологічної галузі та відсутність задовільної для фінансово-кредитних установ застави, брак належних обсягів власних інвестиційних ресурсів для здійснення проектів технічного переоснащення та реконструкції виробничих потужностей, особливої ваги набуває пошук і використання нових джерел, форм і методів фінансового забезпечення інноваційної та інвестиційної діяльності [12, с. 55]. Так, поряд із традиційними банківськими технологіями з'являються нові, такі як лізинг, франчайзинг, факторинг, форфейтинг, особливості застосування яких широко висвітлені в економічній літературі [6, с. 48].
Сьогодні, коли Україна знаходиться у кризовому стані, банківська система не впливає активно на розвиток реального сектора економіки, а обсяги кредитних ресурсів не відповідають сучасним потребам українських підприємств. Як і в попередні роки, переважає банківське кредитування видів економічної діяльності зі швидким обігом коштів, що мають короткий виробничий цикл. Основним позичальником виступає роздрібна та оптова торгівля.
Обсяги та динаміка залучення прямих інвестицій не відповідають потребам вітчизняної економіки, їхня частка щорічно коливається у межах 4 ВВП, тоді як у Казахстані – близько 30, Естонії – понад 90. На одного українця припадає лише до 120 дол. США іноземного капіталу, а в Угорщині, Чехії, Естонії та інших країнах – понад 2 тис. дол. [12, с. 56].
Отже, основними правилами, на підставі яких повинна будуватися система фінансування інновацій, мають бути: цільова орієнтація системи – її поєднання із завданням швидкого й ефективного впровадження сучасних науково-технічних досягнень; обґрунтованість, логічність і юридична захищеність прийомів і механізмів; вибір джерел фінансування; можливість охоплення максимально широкого кола техніко-технологі-чних новинок та напрямів їх практичного використання. Витрати організацій на виконання власними силами наукових та науково-технічних робіт за видами робіт подано в таблиці 4.
Таблиця 4
Витрати організацій на виконання власними силами наукових та науково-технічних робіт за видами робіт у фактичних цінах, млн. грн.* [4].
| Роки | Усього | У тому числі | Питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП, - | |||
| фундаментальні дослідження | прикладні дослідження | науково-технічні розробки | науково-технічні послуги | |||
| 2003 | 2275,0 | 353,3 | 304,9 | 1317,2 | 299,6 | 1,11 |
| 2004 | 2496,8 | 424,9 | 343,6 | 1386,6 | 341,7 | 1,11 |
| 2005 | 3319,8 | 491,2 | 429,8 | 1900,2 | 498,6 | 1,24 |
| 2006 | 4112,4 | 629,7 | 573,7 | 2214,0 | 695,0 | 1,19 |
| 2007 | 4818,6 | 902,1 | 708,9 | 2406, 9 | 800,7 | 1,09 |
| 2008 | 5354,6 | 1141,0 | 841,5 | 2741,6 | 630,5 | 0,98 |
| 2009 | 6700,7 | 1504,0 | 1132,6 | 3303,1 | 761,0 | 0,93 |
Таблиця 4 відображає збільшення витрат організацій на виконання наукових робіт із 2275,0 млн. грн. у 2003 році до 6700,7 млн. грн. у 2009 році, витрати збільшилися на 4425,7 млн. грн., або в 3 рази. Витрати на фундаментальні дослідження зросли на 1151,1 млн. грн., або в 3,7 рази. Прикладні дослідження зросли на 827,7 млн. грн., або в 3,7 рази. Ці роботи можуть також сприяти істотному вдосконаленню наявних об'єктів. Науково-технічні розробки зросли на 1985,8 млн. грн., або в 2,5 рази. Витрати на науково-технічні послуги зросли на 461,4 млн. грн., або в 2,5 рази [4].
У процесі розроблення інноваційно-інвестиційної стратегії необхідно визначити пріоритетність використання доступних інвестиційних ресурсів та здійснити їх кількісну оцінку. Коли система має надлишкові фінансові ресурси, то держава може вдатися до фінансування проектів із тривалим терміном реалізації або з вищими показниками ефективності. Коли ж фінансових ресурсів бракує, то питанню відбору об'єктів інвестування слід приділяти особливу увагу, а також залучати інші джерела інвестування. Отже, оцінка інноваційно-технологічного потенціалу підприємства, з урахуванням запропонованого поділу стадій життєвого циклу виробу на технологічні складові, уможливить розв'язання проблем, що виникають у [10, с. 158]. Такий підхід сприятиме ефективному процесі виробництва на кожному з його етап використанню внутрішніх фінансових ресурсів підприємства.
Оцінку фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні необхідно проводити з урахуванням технічного рівня основних засобів, які використовуються, рівень їх зношування, а також те, що економіка держави потребує інвестицій взагалі та інвестицій в інновації. Треба забезпечити інвестиції в поточний розвиток і, крім того, сформувати інвестиції для майбутнього розвитку.
Україні також потрібно визначитися з вибором моделі розвитку своєї фінансової системи. З двох відомих у світі моделей – американської, яка передбачає переважання в структурі джерел фінансування коштів приватних інвесторів, і німецької, яка передбачає використання коштів власних фінансових груп, – перша, більшою мірою орієнтована на залучення іноземних інвестицій, припускає лібералізацію фінансового ринку і диверсифікацію власності, а друга орієнтована на накопичення банківського капіталу і встановлення банківського контролю за виробництвом [10, с. 173]. В Україні світова фінансова криза 2008 року створює можливості для використання першої моделі, бо внутрішніх фінансових ресурсів недостатньо, а банківська система не може упоратися з обов'язками трансформування заощаджень населення в інвестиції [6, с. 49].
Розрахунок потреби в інвестиційних ресурсах треба здійснювати, використовуючи досвід, накопичений розвиненими країнами.
Отже, в Україні для спрощення процедури розрахунку та забезпечення фактично цільового фінансування доцільно чітко визначити перелік інноваційно-активних підприємств та розрахувати обсяги необхідних для їх розвитку інвестиційних ресурсів. Подальшого вивчення потребують питання формулювання засад державного управління інноваційно-інвестиційною системою, кількісного виміру показників, що характеризують її функціонування, визначення механізмів розробки та забезпечення реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії країни.
Напрями реформування державної інвестиційної політики мають охоплювати наступні аспекти:
¾ в інвестиційну сферу впроваджувати державні цільові програми, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату;
¾ основним джерелом інвестування мають стати кошти підприємств і організацій у вигляді прибутку;
¾ здійснювати банківське кредитування галузей і виробництв, визначених як пріоритетні;
¾ в інноваційну сферу впроваджувати державні програми, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату, та формувати інноваційну модель економіки.
1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-XII (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – №47. – С. 646.
2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 № 93/96-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – №19. – С. 80.
3. Гончаров А.Б. Інвестування. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 336 с.
4. Капітальні інвестиції [Електронний ресурс] // Державний комітет статистики України. — Режим доступу: http: //www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ
5. Кириченко О.А., Єрохін С.А. Інвестування: Підручник. – К.: Знання, 2009. – 573 с.
6. Лемішко О.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України // Фінанси України. — 2007. — № 7. — С. 46-61.
7. Пересада А.А. Інвестування: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А.А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко, О.О. Ляхова. – К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.
8. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра, 1996. – 344 с.
9. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998. – 392 с.
10. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство: Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. – К.: МАУП, 2000. – 408 с.
11. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник. – К.: Алерта, 2008. – 448 с.
12. Федоренко В.Г. Страховий і інвестиційний менеджмент. – К.: МАУП, 2002. – 344 с.