Недостатня охорона промислової власності в Україні була одним із чинників зниження чисельності винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій. Так, у 2000 р., порівняно з 1995 р., вона знизилася з 64,8 тис. до 45,1 тис. осіб, тобто на 30,4%. Водночас кількість підприємств, що виконували роботи зі створення та використання об'єктів промислової власності й раціоналізаторських пропозицій, зменшилася з 3320 у 1995 р. до 1659 в 2000 р., тобто вдвічі[12]. Порівняно з 1991 р. ситуація виглядає ще гірше: число винахідників і раціоналізаторів скоротилося більш ніж у 20 разів; промислові підприємства використовують майже у вісім разів менше винаходів[13]. Кількість заявок на винаходи мала дуже слабку тенденцію до зростання, а від іноземних заявників у першій половині 90-х років XX ст. — до падіння, з наступною стагнацією; заявки згідно з міжнародною процедурою РСТ (Patent Cooperation Treaty) в 1993р. стрімко зросли, а після цього до 1996р. значно зменшилися, і навіть нова тенденція до їх зростання. З 1997р. не компенсувала падіння попередніх років. Усе це свідчить про нестабільність умов для винахідницької діяльності в Україні і недостатньо високу оцінку нинішньої системи генерації та використання винаходів з боку іноземних юридичних і фізичних осіб. Таке становище пояснюється, головним чином, погіршенням матеріально-технічних і фінансових умов діяльності у сфері науки і техніки.
Динаміка надходження заявок на корисні моделі від національних заявників була дуже позитивною. Однак, частково це пояснюється низьким вихідним рівнем, адже й у 2000 р. (після 84 % річного росту) було подано лише 376 заявок, а крім цього — наявністю ускладнень у галузі регулювання видачі так званих "коротких" (5-річних) патентів у період з кінця 1998 р, до середини 2000 р., що стимулювало переорієнтацію на реєстрацію корисних моделей[14]. Рівень активності іноземних заявників залишається стабільно низьким. Схожою є ситуація в галузі реєстрації прав на промислові зразки. Це свідчить про поки що невисокий інтерес іноземних виробників до ринку високотехнологічних виробів в Україні. Реєстрація прав на знаки для товарів і послуг від національних заявників пережила три етапи: перший (1993 р.), коли відбувся стрімкий злет їх кількості; другий (1994-1996 рр.) — період падіння, що певною мірою відбивало кризовий стан економіки в цілому; третій (з 1997 р.) — період поступового зростання кількості заявок, з перевищенням рівня, досягнутого в 1993 р.
Зростала кількість таких заявок, що зумовлювалося не лише появою в країні нових приватних фірм і нових товарів та послуг, але і усвідомленням багатьма підприємцями тих переваг, які дає в конкурентній боротьбі реєстрація знака. На жаль, цей процес далеко не завжди супроводжувався дотриманням норм закону щодо добросовісної конкуренції.
Вищенаведене стосується інноваційної діяльності. Але недосконалі механізми захисту прав інтелектуальної власності призводять і до інших порушень умов конкуренції. Особливо гостро це питання стоїть з охороною прав власності на товарні знаки.
Широкого розголосу набули випадки, пов'язані з намаганнями окремих суб'єктів господарської діяльності привласнити права на товарні знаки, що в минулому (за часів СРСР) широко використовувалися, згідно з державними і галузевими стандартами, кількома підприємствами та сьогодні фактично не можуть бути об'єктом реєстрації виключних прав, оскільки входять до кола назв загального вжитку як позначення товарів певного виду (так звані "вільні знаки"). Прикладами такої практики стали привласнення назв відомих ліків ("Валідол", "Корвалол", "Нафтізін", "Діазолін", "Парацетамол" та ін. — близько 60 лікарських засобів), горілки "Столична", сигарет "Прима", "Політ", "Експрес" тощо. Це стало засобом отримання неправомірних конкурентних переваг та обмеження доступу на ринок інших виробників.
Це питання було врегульоване Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 16 червня 1999р., що заборонив реєструвати такі знаки, які добросовісно використовувалися іншими підприємствами до 1 січня 1992 р.
Стосовно реєстрації знаків іноземними заявниками можна констатувати, з одного боку, стагнацію при використанні національної процедури реєстрації, а з іншого — в цілому позитивну динаміку до 1997 р. включно (з подальшим незначним спадом) реєстрації за Мадридською угодою. Певною мірою це відбиває невпевненість іноземних фірм у перспективах прибуткової діяльності в Україні з огляду на обмеженість платоспроможного попиту в країні.
Реєстрація договорів на передачу прав на об'єкти промислової власності свідчить про вкрай незначний обсяг таких операцій, особливо за участю державних установ і спільних підприємств. У 2000р. були зареєстровані лише 372 договори (185 — про передачу прав та 182 — ліцензійні договори на використання об'єктів промислової власності), причому переважна частина з них стосувалася знаків для товарів і послуг (233), а стосовно винаходів були укладені 103 договори, промислових зразків — 33, корисних моделей — лише три договори. Слід відзначити, що галузева структура цих договорів є далекою від оптимальної; у 2000 р. 42,8 % усіх ліцензійних договорів на використання знаків для товарів і послуг стосувалися лікеро-горілчаних і ще 7,5 % — тютюнових виробів; не було жодного договору в таких сферах, як засоби зв'язку, електроніка, сільське господарство, медицина. У галузі ліцензійних договорів на використання винаходів серед лідерів — також лікеро-горілчані вироби (16,6%), тоді як на машинобудування припадає 4,8%, електроніку — 2,4%, сільське господарство — жодного договору[15].
Загальний рівень доходу від використання в економіці об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій зріс до 384 млн. грн., порівняно зі 111 млн. грн. в 1995р., при тому, що витрати, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності, були менше 1/10 цієї суми — 33 млн. грн. Середній рівень доходу від використання одного винаходу становив у 2000р. 67,5 тис. грн., порівняно з 16,9 тис. грн. у 1995р., що свідчить про існування достатніх економічних стимулів розвитку інноваційної діяльності за умови ефективної охорони інтелектуальної власності[16]. Водночас не менш потужними є стимули споживачів до споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності, — особливо комп'ютерних програм, аудіовізуальної, фармацевтичної продукції. Такій споживчій орієнтації дуже важко протистояти, коли, наприклад, ціна ліцензованого та піратського комп'ютерних програмних продуктів співвідноситься як приблизно 100:1. Це зумовлює високі прибутки, які можна отримувати внаслідок порушення прав інтелектуальної власності.
Загалом, тенденції у сфері реєстрації і використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються дуже суперечливими та не свідчать про ефективне функціонування створеної протягом останніх років системи охорони інтелектуальної власності. Статистичні дані з даного приводу наведено у Додатку 2.
Перш ніж розглядати вплив недобросовісної конкуренції на кінцевого споживача, важливо розглянути ще одну сферу, де стикаються інтереси промислових виробників та кінцевих споживачів – це торгівля.
Саме в даній сфері завжди спостерігалась найбільша кількість порушень конкурентного законодавства, причому суб’єктами - порушниками виступають як промислові підприємства-виробники так і торговельні посередники.
В даному випадку основним інтересом виробників є збільшення обсягу реалізації продукції ( що досягається через відповідний рівень цін, якість товару та репутацію виробника ).
Інтересами споживачів в даному випадку виступають забезпечення достатнього обсягу споживання ( що залежить від наявності, доступності даного товару або послуги та його ціни ) та належна якість продукції.
З першого погляду все виглядає досить логічно: інтереси виробника і споживача або збігаються або є взаємодоповнюючими, а оптимальний рівень ціни встановлюється внаслідок дії ринкового механізму. Але на практиці так не відбувається. Завжди знаходяться недобросовісні товаровиробники або торговельні посередники.
Якщо розглядати вплив недобросовісної конкуренції в аспекті її впливу на кінцевого споживача, то ситуація в даному випадку є неоднозначною.
Можна виділити два типових типи недобросовісної конкуренції в даному аспекті:
1. Коли ущемляються інтереси як товаровиробника так і кінцевого споживача.
2. Коли ущемленими виявляються лише інтереси товаровиробника, а інтереси кінцевого споживача навпаки задовольняються.
До першої групи відноситься близько 70-80% порушень конкурентного законодавства. В першу чергу це виробництво контрафактної продукції під чужою торговельною маркою, дискредитація конкурента, недобросовісна реклама ( в певній мірі) та інші.
Дана група порушень в узагальненому вигляді описується наступною схемою: діяльність недобросовісного конкурента (як правило підробка чужої продукції та реалізація її за зниженою ціною) призводить до того що знижуються обсяги реалізації добросовісного товаровиробника і дискредитується його ім’я при одночасному отриманні споживачем товару неналежної якості.
Але більш складною, в першу чергу в плані боротьби з нею, є друга категорія порушень. До неї в першу чергу відносяться порушення прав інтелектуальної власності на продукцію творчого та інтелектуального характеру.
За даними ІFРІ (Міжнародний альянс інтелектуальної власності), Україна лідирує у Європі за рівнем піратства з показником близько 95% обсягу ринку. Мільйони компакт-дисків, за твердженням цієї організації, експортуються в понад 30 країн світу – Болгарію, Фінляндію, Німеччину, Грецію, Італію, Ізраїль, Нову Зеландію, Парагвай, Перу, ПАР, Велику Британію та США. Збитки світової музичної індустрії від піратства в Україні становлять, за версією ІFРІ, понад 300 млн. доларів[17]. За експертними оцінками, в Україні щорічно продаються 2,0-2,5 млн. лазерних компакт-дисків, з яких мінімум 50% виробляються нелегально[18].