1990-і роки з їхнім повсюдним використанням комп'ютерів і впровадженням в економічну науку складного економічного апарата принесли нові поразки прихильникам свободи торгівлі. По-перше, Лаура Дандреа Тайсон у своїй книзі "Динаміка торгівлі і зайнятості" поставила під сумнів ефективність вільної торгівлі для країн, що розвиваються. Вона зуміла своїм складним економетричним дослідженням довести три основних положення:
1) У міжнародній економіці існує цілий ряд аномалій (Тайсон приводить більш 50-ти таких аномалій), через які свобода торгівлі погіршує умови торгівлі значного числа країн, що розвиваються, що не може бути пояснене в рамках теорії конкурентних переваг;
2) торгова політика розвитих країн утрудняє країнам, що розвиваються, використання їхніх конкурентних переваг, приводячи до одержання розвитими країнами левиної частки виграшу від торгівлі;
3) хоча свобода торгівлі приводить до створення більшого числа робочих місць у країнах, що розвиваються, у короткостроковій перспективі, у довгостроковій перспективі її вплив на зайнятість не визначено, у той же час свобода торгівлі приводить до зниження соціальних і екологічних стандартів у всіх країнах через зростаючу міжнародну конкуренцію.
Тайсон пояснює принцип митного захисту впливом аномалій у міжнародній торгівлі і вважає за необхідне створення спеціальної теорії міжнародної торгівлі для країн, що розвиваються. Однак, більш вагомим викликом прихильникам свободи торгівлі стали роботи Пола Робертса. Робертс, старший науковий співробітник Інституту Гувера в Стенфорді, серією своїх статей у ряді наукових журналів Америки, написаних у 2001-2002 р., поставив під сумнів застосовність теорії порівняльних переваг у сучасній міжнародній економіці. Суть ідей Робертса полягає в тому, що спеціалізація на основі порівняльних переваг країн, що дозволяє одержати виграш від торгівлі всім країнам, підривається високою мобільністю факторів виробництва. Країни, що проводять політику свободи торгівлі, замість структурного пристосування економіки випробують відтік факторів виробництва в країни з найбільшою продуктивністю. При цьому найбільшою продуктивністю факторів виробництва володіють країни з абсолютними перевагами, що змінює характер зовнішньої торгівлі [17, c.30].
Історично існували значні бар'єри на шляху міжнародної мобільності факторів виробництва. Нині, однак, зміна політичних систем у Східній Європі й Азії відкрило західним ТНК доступ до значної кількості дешевих людських ресурсів, а розвиток телекомунікаційних технологій привело до можливості інтеграції працівників у сфері послуг і високотехнологічних галузей поза залежністю від їхнього фізичного місця розташування. Усе це дозволило ТНК заміщати дорогі західні людські ресурси дешевими людськими ресурсами з країн, що розвиваються. Різниця в заробітній платі між розвитими країнами і країнами, що розвиваються, привела до виникнення абсолютних переваг у країн, що розвиваються, а міжнародна мобільність факторів виробництва - до зсуву як вигод від зовнішньої торгівлі, так і джерела факторів виробництва в країни, що розвиваються. Наявність значного числа дешевих людських ресурсів у країнах третього світу означає, що дана ситуація, під час відсутності коригувальної державної політики, збережеться й у довгостроковій перспективі. При цьому, буде відбуватися ріст безробіття, відтік факторів виробництва і відповідно зменшення багатства і рівня життя в розвитих країнах.
Здавалося б, такий розвиток подій сприятливо для країн, що розвиваються. Однак, не все так просто. Аналіз результатів розподілу вигод від зовнішньої торгівлі, проведений у рамках школи ресурсоорієнтованої теорії економічного розвитку, показує, що рівень життя в країнах, що розвиваються, зростає незначно з припливом у них західних факторів виробництва (у формі іноземних інвестицій). Більш того, втрати соціального капіталу від зниження соціальних і екологічних стандартів через тверду конкуренцію країн, що розвиваються, за іноземні інвестиції нерідко перекриває вигоди від їхнього одержання. Значна кількість незайнятих людських ресурсів у країнах, що розвиваються, дозволяє міжнародним ТНК утримувати низьку заробітну плату для приваблюваних ресурсів, а низькі мита, нерідко встановлювані через входження країни, що розвивається, у міжнародні торгові угоди, низькі податки на ТНК і репатріація ними капіталу попереджають одержання країнами, що розвиваються основних вигод від додаткових конкурентних переваг. Таким чином, за рахунок зменшення багатства розвитих і в кращому випадку незначного збільшення багатства країн, що розвиваються, у довгостроковому періоді йде швидкий ріст багатства міжнародних монополій - ТНК, контрольованих глобалістськими економічними елітами [9, c.251].
В умовах жорстокої конкуренції на світових ринках торгові партнери України проводять цілеспрямовану політику виключно виходячи з власних національних інтересів. Ця політика спрямована на розширення ринків збуту своєї продукції. Свого часу переважала думка, що одностороння лібералізація зовнішньоекономічного режиму дозволить Україні якнайшвидше інтегруватись у світову економічну систему. Хоча, саме розвинені країни світу всупереч теоріям “вільної торгівлі” дуже активно використовують переваги протекціонізму для захисту власної економіки та підтримки національних експортерів.
Широкий спектр захисних заходів, спрямованих на підтримку і підйом власного виробництва, передбачають угоди ГАТТ/СОТ. Але їх використання потребує політичної волі і ґрунтовної підготовчої роботи з боку відповідних органів влади, спрямованої на розробку конкретного плану заходів та обґрунтування можливості їх застосування у відповідності з правилами та процедурами ГАТТ/СОТ.
В Україні набув чинності ряд законів про захист вітчизняного виробника від субсидованих імпортних поставок та поставок, які є об’єктом демпінгу, але поки що вони активно не використовуються. Слабкість позиції України призводить до того, що їй вже зараз відмовляють у праві використання механізмів державного регулювання, які передбачені міжнародним правом. При цьому слід розуміти, що без регулюючих функцій держави економічний простір займає тіньова економіка і мафія [3].
Україні забороняють використовувати стратегію економічного розвитку, яка поєднує ринкові механізми добросовісної конкуренції з протекціоністською політикою захисту конкурентноспроможних галузей економіки. Серед основних причин називається корупція у владних структурах. Це було закріплено в умовах надання Україні чергових траншів, які переважно спрямовувались на дерегуляцію, реструктуризацію та розвиток малого і середнього бізнесу. Хоча самі іноземні інвестори вважали корупцію ефективним інструментом прискореної лібералізації торгових режимів і забезпечення доступу своїх товарів на внутрішні ринки країн, які розвиваються.
На сьогодні для України дуже актуальним є питання вибору економічної моделі з огляду на національну безпеку держави. Черговий Меморандум економічного розвитку України, підготовлений експертами Світового Банку за участю ряду українських урядовців, пропонує Україні по суті назавжди відмовитись від застосування захисних механізмів, передбачених указами Президента України, законами України, угодами СОТ, обравши так звану модель відкритої економіки на ринкових засадах конкуренції. З точки зору національної безпеки держави потрібно було б проаналізувати згаданий Меморандум, інші рекомендації для Президента і Кабінету Міністрів України, що їх саме тепер часто публікують міжнародні фінансові організації та спонсоровані іноземними державами центри і розглянути їх на Раді національної безпеки і оборони [2].
Одним з ключових елементів забезпечення національної економічної безпеки є система технічного регулювання доступу продукції на внутрішній ринок. Розвиток цієї системи належить до компетенції Держстандарту України. Останнім часом у світі підвищується роль стандартизації і сертифікації у проведенні заходів, спрямованих на забезпечення національної безпеки, зокрема, якості експорту, захисту життя або здоров’я людини, тварин чи рослин, захисту навколишнього середовища, або запобігання шахрайським діям. Угода про технічні бар’єри в торгівлі СОТ визначає, що для досягнення згаданої вище мети, жодній країні не повинні створюватись перепони і вона може встановлювати такій рівень захисту, який вважає за потрібний. При цьому, слід враховувати, що інші захисні механізми національних економік, передбачені угодами СОТ, такі як тарифні та кількісні обмеження буде застосовувати все складніше, оскільки існує домовленість між країнами СОТ щодо зниження середньозваженого рівня тарифів до рівня 4-5% і заборони кількісних обмежень після 2005 року. Результати третьої міжміністерської конференції країн-членів СОТ у грудні 1999 року у м. Сієтл (США) підтвердили тенденцію зростання значення нетарифного регулювання, в першу чергу, технічного, у глобальній торгівлі. Було також відзначено, що лібералізація торгових режимів служить інтересам лише найбільш економічно розвинених країн і потужних національних корпорацій. Україна має врахувати досвід Сієтлу при визначенні умов приєднання до СОТ [11].