Залежність споживання і заощаджень від росту податків. Вплив податків на економіку країни. Рівень інфляції (стр. 1 из 4)

Міністерство освіти України

ДОНГТУ Донбаський Горнотехнічний Університет

Факультет економічної підготовки

Кафедра Економічної теорії

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Макроекономіка»

Варіант №7

Виконав студент

Групи ІЕП – 093

Спеціальності:

«Менеджмент організацій»

Манько С.І.

м. Алчевськ, 2009

ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ (Завдання 1)

Поясніть детально, з використанням графіка, потенційний вплив росту податків на споживання і заощадження.

1.1 Базова модель Кейнса: роль споживання та заощадження

Споживання (витрати домашніх господарств) розглядається кейнсіанською теорією у зв’язку з національним доходом, а точніше – з кінцевим доходом суспільства, або доходом після сплати податків. Заощадження – це та частина кінцевого доходу суспільства, яка не споживається. Звідси випливає, що кінцевий доход суспільства (національний доход) дорівнює сумі споживання і заощадження: Y = C+S. Споживання (C) і заощадження (S) тісно пов'язані, їх не можна розглядати ізольовано.

Крім того кейнсіанська модель товарного ринку будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому, що є суттєвим саме для цього пояснення. Зокрема:

1) ціни розглядаються як незмінні;

2) приймається, що рівень процента є величина стала;

3) об'єктом дослідження виступає закрита економіка, тобто не

враховується зовнішня торгівля.

Наголосимо ще раз на слідуючому: сукупний попит у замкненій економіці складається з двох компонентів – споживання C і інвестиції I, які створюються заощадженнями S, тобто S = I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів, на придбання яких домогосподарства, підприємства і держава здійснюють свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.

Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованої над створеною в межах певного періоду. Перший варіант невідповідності може мати місце тоді, коли підприємства створили більше продукції, ніж здатні реалізувати, і тому змушені її частину перетворити на запаси. Другий варіант характерний для умов, коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції, а й тієї, що була в запасах. Фактичні витрати тотожні отриманим доходам, або сукупному випуску. Останній позначатиметься як Y. Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана так:

Y = AD + uI, (1.1)

де uI – непередбачене нагромадження запасів або навпаки, їх використання для збільшення пропозиції на товарному ринку. Зрозуміло, що коли uI>0, то це означає, що підприємці зменшують пропозицію товарів (Y). Коли ж uI<0, то пропозиція збільшується (Y). Розгляд кейнсіанської моделі ми розпочинаємо з її спрощеного варіанта, є рівність:

AD = C + I, (1.2)

де C – витрати споживання домогосподарств;

I – інвестиційні витрати.

Щодо споживання приймається, що воно залежить від граничної схильності до споживання c′ та сукупних доходів Y.

_{зміна в споживанніприріст С ΔС}

MPC = –––––––––––––––– = ––––––––– = –––– = c′; (1.3)

^{зміна в доході приріст Y ΔY}

Кейнс вводить ще один показник: MPS – гранична схильність до заощадження:

_{зміна в заощадженні приріст S ΔS}

MPS = –––––––––––––––––– = ––––––––– = –––– = S′. (1.4)

^{зміна в доході приріст Y ΔY}

Сума MPC і MPS для будь-якої зміни в доході повинна завжди дорівнювати одиниці:

MPC + MPS = 1; (1.5)

адже приріст Y = приріст С + приріст S.

Приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження. В короткостроковій перспективі по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS (середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім’ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків впливає не тільки розмір поточного доходу сім’ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.

Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:

· дохід домашніх господарств;

· багатство, накопичене в домашньому господарстві;

· рівень цін;

· економічне очікування;

· величина споживної заборгованості;

· рівень оподаткування.

Величини споживання і заощадження відносно стабільні при умові, що господарство не приймає спеціальних дій по їх зміні, в тому числі через систему оподаткування. Стабільність цих величин зв’язана з тим, що на рішення домашніх господарств “споживати” чи “зберігати” впливають відповідні традиції. До того ж фактори, не зв’язані з доходом, багатообразні і зміни в них нерідко взаємоврівноважуються.

Якщо споживчі видатки, як перший компонент сукупного попиту, відносно стабільні, то другий компонент – інвестиції, навпаки, мінливі. Математично MPC – це числове значення (тангенс) кута нахилу лінії споживання (дійсних витрат – AD) до осі абсцис, а MPS – тангенс кута нахилу лінії заощадження (яку легко побудувати на графіку, виходячи із різниці обсягу доходу і обсягу споживання).

Мал. 1 Кейнсіанська функція споживання

Функція споживання має вигляд:

C = C₀ + c′Y, (1.6)

де С₀ – певний рівень споживання, який не залежить від рівня доходів і тяжіє до мінімального споживання;

c′ – гранична схильність до споживання, що показує, яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання.

Оскільки у моделі приймається, що ставка процента є стала величина, то функція інвестицій набуває вигляду: I = I

Модель у її спрощеному варіанті має такий вигляд:

Y = AD – загальна умова рівноваги (1)

AD = C+I – структура сукупних витрат (2)

C = C₀+c′Y – функція споживання (3)

I = I – функція інвестицій (4)

AD = C₀+I+c′Y – випливає із (2), (3), (4) (5)

Y = AD = C₀+I+c′Y – випливає із (1), (5) (6) (1.7)

В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати "кейнсіанський хрест". Він являє собою поєднання на одному графіку двох ліній, одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат (Y = AD), а друга заплановані витрати. Лінія що проходить під кутом 45° до горизонтальної осі, фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат. Графічно це саме так, бо кожна точка, розташована на ній, є рівновіддаленою від горизонтальної та вертикальної осей. Лінія функції запланованих витрат (AD) має позитивний нахил до горизонтальної осі (вісь доходу), що цілком відповідає рівнянню (5), в якому сукупні витрати представлені як функція доходів. Нахил лінії до горизонтальної осі визначається граничною схильністю до споживання c′: чим схильність вища, тим нахил до горизонтальної осі більший. А у точці перетину ліній Y та AD досягається рівновага товарного ринку (Y = AD).

Як пояснити сам процес рівноваги, користуючись "кейнсіанським хрестом"? Якщо виробництво всіх підприємств країни знаходиться на рівні Y₁, то заплановані витрати (споживання) є меншими, ніж виробництво (Мал. 1). Підприємствам доводиться нагромаджувати запаси товарів. А маючи запаси нереалізованої продукції, вони змушені зменшувати виробництво, тобто відбувається рух від Y₁ до Y₀ . Якщо виробництво знаходиться на рівні Y₀, то заплановані витрати (споживання) перевищують фактичне виробництво. Підприємства мають можливість розпродувати запаси, а їх скорочення змушує нарощувати виробництво.

Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні видатки), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y₀ нижче потенційного Y* (див. мал. 2), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні видатки недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостача сукупного попиту надає депресивний вплив на економіку.

Мал. 2 Рецесійний та інфляційний розриви

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ΔY складає:

величина

ΔY = рецесійного × мультиплікатор видатків;

розриву

Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні видатки), щоб знизити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y₁ більший від потенційного ВНП (див. мал. 2), то це означає, що сукупні видатки є надлишкові. Надлишковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, так як всі ресурси вже зайняті.

Подолання інфляційного розриву передбачає стримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки C в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного попиту ΔY складає:

величина

ΔY = інфляційного × мультиплікатор видатків;

розриву

1.2 Парадокс бережливості. Взаємозв’язок моделі AD-AS і Кейнсіанського хреста

Парадокс бережливості – спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим об’ємом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то люба спроба домашніх господарств більше зберігати виявляється марною, в зв’язку зі значним спадом рівноважного ВНП, обумовленим ефектом мультиплікації.