Загальна характеристика інвестиційних ризиків (стр. 2 из 5)

інвестиції з критичним рівнем ризику – можливість втратити не лише прибуток, але й всю суму доходу по проекту;

інвестиції з катастрофічним рівнем ризику – можливість втрати усіх активів інвестора в результаті банкрутства тощо.

Критерії прийнятності здійснення інвестиційного проекту в залежності від рівня ризику:

для інвестицій з припустимим ризиком: 0,1;

для інвестицій з критичним рівнем ризику: 0,01;

для інвестицій з катастрофічним рівнем ризику: 0,001.

Це означає, що проект повинен бути відхилений, якщо в одному випадку з десяти по ньому може бути втрачений весь прибуток, якщо в одному випадку із 100 може бути втрачений весь доход, якщо в одному випадку із 1000 можуть бути втрачені всі активи.

Рівень ризику при його оцінці визначається як відхилення очікуваних інвестиційних доходів від середньої або розрахункової величини. Тому оцінка інвестиційних ризиків передбачає:

оцінку очікуваних доходів;

оцінку можливих втрат.

Оцінка ризиків здійснюється на основі визначення:

абсолютного розміру втрат;

відносного розміру втрат.

Методи оцінки ризику:

1) економіко-статистичні

математичне сподівання;

дисперсія;

середньоквадратичне (стандартне) відхилення;

коефіцієнт варіації;

бета-коефіцієнт;

2) експертні;

3) аналогові.

Формування необхідного рівня доходності з урахуванням ризику. "Премія за ризик".

Оскільки інвестиційна діяльність завжди є ризикованою, то рівень ризику має бути певним чином компенсований. Інвестор бажає отримати так звану "премію за ризик".

"Премія за ризик" – це додатковий дохід, який інвестор хоче мати понад той рівень, що можуть дати безризикові інвестиції і який повинен бути пропорційний до рівня ризику. Тоді загальна сума доходу (Д) становитиме:

Д = Дб + Пр,

де Дб – дохід по безризикових інвестиціях;

Пр – "премія за ризик", відповідає можливій втраті доходу за сукупністю ризиків.

Цю залежність графічно відображає так звана "лінія надійності ринку" (див. рис. 1).

Рівень доходу

"Лінія надійності ринку" "Премія

за ризик"

Загальний доход

Рівень доходу

по безризикових

проектах

Рівень систематичного ризику

Рис. 1. Графік "лінії надійності ринку"

2. Світовий ринок позикових капіталів: інституційна структура

Інституційна структура світового ринку позикових капіталів.

Вона відображає відносини між професійними фінансовими посередниками, позичальниками та кредиторами різних країн і передбачає виділення суб’єктів світового ринку позикових капіталів.

Суб’єкти світового ринку позикових капіталів:

1. Професійні посередники – транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, кредитно-фінансові установи.

2. Позичальники і кредитори – офіційні інвестори (центральні банки, державні установи, міжнародні організації), приватні фірми та банки, страхові компанії, пенсійні фонди, транснаціональні компанії.

Основні тенденції розвитку інституційної структури світового ринку позикових капіталів: підвищення ролі держави в експорті капіталу, зниження ролі банків, підвищення ролі міжнародних економічних та валютно-фінансових організацій.

Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку: Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд е провідним світовим фінансовим інститутом, який мас статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародні й конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а почав функціонувати у 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду.

Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн-членів фонду. Розмір внеску визначається рівнем економічного розвитку країни та її місцем у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Станом на 01.01.1999 членами МВФ була 181 країна, в т.ч. з вересня 1996 р. Україна. Внесок України становить 997,3 млн. SDR. Внесок кожної країни є її квотою. Чверть внеску проводиться у вільноконвертованій валюті, решта в національній. Кількість голосів у Фонді визначається таким чином: 250 голоси незалежно від розмірів квот плюс один голос на кожні 100 тисяч SDR квоти. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на п'ять років» загальний перегляд квот. Це пов'язане з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій торгівлі. При необхідності, крім власного капіталу МВФ може використовувати позикові кошти. За статутом він може отримувати кошти в будь-якій валюті як від офіційних органів, так і на приватному ринку позикових капіталів.

Досі позики отримувались від казначейств та центральних банків країн-членів Фонду, а також від Швейцарії та Банку міжнародних розрахунків. На приватному ринку кошти не залучались.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою. Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн-членів Фонду. Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників: потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання вимог Фонду. Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її національну валюту. Обсяги кредитування насамперед залежать від резервної і кредитної часток та кредитної політики.

Резервна частка становить 25% квоти даної країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній валюті. У межах цієї частки кредити видаються на першу вимогу країни без сплати процентів і комісійних. Кредитна частка становить повну величину квоти даної країни. Ця сума ділиться на чотири рівні частини, які становлять окремі транші. Прохання стосовно виділення кредитів у рамках кредитної частки розглядаються Виконавчою Радою Фонду. Надання кредитів обумовлюється виконанням країною певних політичних та економічних вимог. У тих випадках, коли потреби в іноземній валюті перевищують " резервну і кредиту частки даної країни (тобто 125% її квоти), можуть використовуватись системи розширеного та додаткового фінансування і збільшеного доступу. Система розширеного фінансування, що почала діяти з 1974 р., передбачає надання кредитів з метою покриття дефіцитів платіжних балансів на більш тривалі терміни (як правило, до трьох років) і в більших розмірах, ніж ті, що забезпечені резервною і кредитною частками. Система додаткового фінансування (1977—1981 рр.), а пізніше збільшеного доступу націлена на надання фінансової допомоги при значних і затяжних дефіцитах платіжних балансів в тих випадках, коли вичерпані ліміти звичайних кредитів.

Поряд із наданням звичайних кредитів існує система компенсаційного кредитування, яка повинна вирівнювати відхилення в платіжному балансі, що виникають з незалежних від даної країни причин. Сюди належать кредити на компенсацію втрат від скорочення виручки від експорту внаслідок падіння цін на світовому ринку, від збільшення вартості імпорту зерна, від непередбачених втрат, фінансування створення резервних запасів. Важливу роль відіграє фінансова допомога найбіднішим країнам, що здійснюється на пільгових умовах, насамперед на структурну перебудову економіки. Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн-членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна відповідно до статуту МВФ, співробітничати з Фондом та з іншими країнами з метою забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має спрямовуватись на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін. Неприпустимими є валютні маніпулювання з метою отримання певних переваг у міжнародній торгівлі. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни-члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів.

Виступаючи провідним міжнародним фінансовим інститутом. МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як в цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, що видається МВФ, включає дані про динаміку економічного зростання і цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів та ін. Країни-члени Фонду зобов'язані без перешкод надавати всю необхідну інформацію.