Кафедра менеджменту
РЕФЕРАТ
з дисципліни
“Розміщення продуктивних сил ”
ТЕМА:
Експортний потенціал України та її регіонів
На сучасному етапі розвитку світового господарства економічний стан держави визначається такими важливими факторами, як внутрішні ресурси країни і ступінь її інтеграції в світогосподарську систему. Одним з найважливіших факторів інтеграції України до світового господарства є створення механізму сталого розвитку експорту, що в сучасних умовах залежить від можливостей вітчизняних підприємств виробляти і реалізовувати товари, які відповідають вимогам світового ринку за якістю, ціною та рівнем сервісу.
Для того щоб Україна стала рівноправним членом міжнародних економічних відносин, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку. Реалізація цього завдання об’єктивно вимагає проведення комплексних досліджень і визначає масштаби аналізу та розробок щодо удосконалення механізму державної підтримки українських підприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Разом з тим недосконалість наявних методів оцінки товарної та географічної структури експорту знижує результативність заходів зовнішньоторговельної політики країни.
Процес регулювання зовнішньої торгівлі потребує комплексного підходу, який передбачає вибір відповідних факторів зміцнення міжнародного торговельного співробітництва, розробки методик аналізу та створення дієвої системи розвитку експортного потенціалу України відповідно до сучасних світових тенденцій.
Дослідження процесу розвитку експорту як елементу міжнародної торгівлі базується на критичному аналізі існуючих теорій і концепцій. У результаті дослідження вчених визначено, що застосування класичної та неокласичної теорій міжнародної торгівлі в “чистому вигляді” для збільшення її експортної складової не давало позитивних результатів для країн, що розвиваються.
Для всіх країн з перехідною економікою характерні проблеми вибору у сфері становлення відкритої до зовнішнього світу ринкової системи: протекціонізм чи вільна торгівля.
Сучасні тенденції розвитку світового господарства потребують уточнення існуючих визначень експортного потенціалу. Під експортним потенціалом ми розуміємо здатність національної економіки виробляти конкурентоспроможні товари та реалізовувати їх на міжнародних ринках за умов постійного зростання ефективності використання природних ресурсів, розвитку науково-технічного потенціалу, валютної і фінансово-кредитної систем, а також сервісно-збутової інфраструктури підтримки експорту без нанесення збитків економіці при забезпеченні економічної безпеки країни в цілому.[7]
Для визначення конкурентних переваг національної економіки України та перспектив її наближення до європейського та міжнародного співтовариства необхідно проаналізовати результати оцінок міжнародних організацій. Це дозволяє чітко окреслити проблеми, що гальмують не тільки наближення України до Європейського союзу, а і розвиток її експортного потенціалу:
за даними міжнародного рейтингу Всесвітнього економічного форуму (м. Давос, Швейцарія) у 2007 р. за індексом перспективної конкурентоспроможності Україна займає 84 позицію серед 102 країн;
економіка України характеризується високою матеріало- та енергомісткістю продукції, низьким рівнем продуктивності праці та екологічності виробництва, великою часткою застарілого устаткування та технологій;
за індексом інноваційної економіки або економіки, що базується на знаннях (Knowledge Economy Index), розрахованим Інститутом Світового банку для 100 країн світу, у 2007 р. Україна поступається не тільки розвинутим країнам, але й багатьом країнам, що розвиваються;
визнання України як держави з неринковою економікою є причиною підвищення антидемпінгової маржі з мінімального рівня (не більше 10%) до 125%, що робить неможливим доступ її продукції на відповідні ринки як мінімум на п’ять років;
значним бар’єром для розвитку торгівлі країни є тіньова економіка. Згідно з рейтингом корумпованості, що розраховується Трансперенсі Інтернешнл (м. Берлін, Німеччина), у 2007 р. Україна займає 122 позицію серед 146 країн.
Проте в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках. Це, насамперед, багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і система освіти.
Частка України у світовій торгівлі у 2000-2007 рр. зберігається на рівні 0,2-0,3% світового експорту товарів, що дозволило їй посісти у 2000 р. 48 місце серед 145 країн, а у 2007 р. – 45.
Під впливом ринково спрямованих реформ в українській державі формується модель економічного розвитку, яка характеризується дуже високим рівнем відкритості економіки щодо зовнішньої торгівлі. Економістами Європейського Союзу обґрунтовано критерій експортної квоти (обсяг експорту відносно ВВП), при якому країна не зазнає підвищення ризику впливу глобальних коливань кон’юнктури світових ринків, на рівні 25-30%. Експортна ж квота України у 2006 р. складала 53%, що свідчить про збільшення залежності нарощування обсягів вітчизняного експорту від тенденцій розвитку світового господарства і потребує розробки дієвих заходів удосконалення процесу формування та використання експортного потенціалу.
Згідно з ранжуванням товарних груп поточного стану українського експорту провідні позиції належать продукції металургії, хімічної промисловості та сільського господарства, що свідчить про сировинну спрямованість і недостатній технологічний розвиток української економіки. При цьому продукція наукомістких виробництв посідає останні місця ранжування. Нестабільність тенденцій зростання окремих видів експортної продукції викликає коливання рангів динамічного розвитку товарних груп експорту України. Найбільш перспективними товарними групами в контексті розвитку світового господарства для аналізованого періоду виступають машини, механізми, обладнання та сільгосппродукція.
Основні підходи розвинутих держав щодо підтримки національного експорту, з адаптацією до української специфіки, можуть бути впроваджені і використані у вітчизняній практиці. З цієї точки зору цінним для нашої країни можна вважати досвід розвинутих країн: Франції зі спільного страхування експортних кредитів державою і страховими компаніями; Італії щодо створення Італійської Федерації експортних консорціумів “Федерекспорт”, що сприяє зміцненню інституціональних позицій національного експорту; Фінляндії і Великобританії щодо створення інститутів для підготовки висококваліфікованих фахівців із зовнішньої торгівлі (“Експортний інститут” і інститут “Експортпромоутерів” відповідно); Німеччини щодо розвитку системи інформаційного забезпечення національних експортерів; Японії щодо надання податкових пільг, зокрема для стимулювання НДДКР і експорту наукомісткої продукції; США відносно розвитку системи морального заохочення експортерів.
У світі триває боротьба за ринки збуту товарів і послуг, обсяги яких постійно зростають. Прискорений вступ України до Всесвітньої торгової організації стане сприятливим фактором для розвитку національної економіки і розширення міжнародних відносин.
Україна володіє значним експортним потенціалом, здійснює зовнішньоекономічні операції з партнерами із 182 країн світу.
Проте обсяги експортних послуг та поставок за останній період становили лише 10,3 млрд доларів. Такий несприятливий результат спричинений насамперед незадовільним станом міжнародних відносин України. Сучасні несприятливі тенденції у зовнішній діяльності України не залишають сумніву у тому, що необхідна умова інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі — потреба підвищити ефективність використання вітчизняного експортного потенціалу. Значення експорту як основного джерела валюти і фактора стимулювання вітчизняного виробництва особливо зростає в умовах звуження внутрішнього платоспроможного попиту (приблизно 39% ВВП України реалізують на зовнішніх ринках).
Важливим елементом структурної перебудови національного господарства країни має стати розвиток експорту. Попри це, доволі посередніми нині є успіхи в нарощуванні обсягів українського експорту: темпи росту останнього значно нижчі від аналогічного показника для міжнародних відносин у цілому. У результаті питома вага України в загальносвітовому обсязі експортних операцій скоротилася до 0,2%.
На український експорт впливає комплекс таких факторів:
низька конкурентноздатність українських підприємств;
важкий фінансовий стан більшості підприємств, що практично унеможливлює здійснення за рахунок внутрішніх ресурсів інвестування перспективних, орієнтованих на експорт проектів;
штучне стримування курсу гривні, яка звужує можливості використання курсового фактора з метою просування експорту;
недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості;
зростання цін на експортні послуги й експортні поставки (20% ПДВ);
нестача кваліфікованих кадрів і досвіду роботи у сфері експорту на більшості українських підприємств;
збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики;
низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утруднює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;
невідповідність окремих норм українського законодавства міжнародним;
високі податки.
Отже, необхідно невідкладно формувати в Україні сприятливі економічні, організаційні, правові та інші умови для розвитку й ефективного використання її експортного потенціалу, а також створювати механізми державної фінансової, податкової, інформаційно-консультативної, маркетингової, дипломатичної та інших видів допомоги вітчизняним експортерам.