План:
1. Економічна рівновага і циклічність.
2. Середні і малі цикли
3. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва
1. Економічна рівновага і циклічність
За своїм змістом поняття "економічна рівновага" досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага — це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв'язки.
Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв'язків є механізмом досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентно - ринковою. Формування її відбувається за певних умов: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення; по-третє, відсутність монополії та прямого адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності; по – четверте, наявність розвинутої ринкової інфраструктури. В умовах сьогодення в системі економічної рівноваги поряд з ринковими відносинами значне місце має державне регулювання.
Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв'язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв'язок між економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що досягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільного виробництва. Об'єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу праці й процесів, для яких він є матеріальною основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки.
За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.
Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є потреби людини. Тому вихідною ланкою багатоструктурного механізму ринкової рівноваги є рівновага між платоспроможним попитом населення і пропозицією.
У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точці перетину кривих попиту і пропозиції й визначається як базова ціна, до змін якої змушена пристосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширення пропозиції порівняно з попитом, а падіння — до розширення попиту порівняно з пропозицією.
Йдеться про ідеальні умови виробництва і реалізації продукції — наявність конкуренції і економічних зв'язків, за яких автоматично забезпечується рівність попиту і пропозиції. Виробництво породжує доходи, на які обов'язково купуються товари відповідної вартості, і пропозиція товарів сама створює необхідний попит.
Ця взаємозалежність попиту і пропозиції була вперше обґрунтована ще в 1803 р. у роботі французького економіста Ж.Б. Сея "Трактат політичної економії". Вона має назву "закон Сея". В економічній літературі, в тому числі й у роботах К. Маркса, "закон Сея" справедливо критикувався за його абсолютизацію та формування на цій основі ідеалістичних уявлень про повну гармонію ринкових відносин.
Найбільш загальні умови формування економічної рівноваги простого і розширеного відтворення були обґрунтовані К. Марксом у другому томі "Капіталу". Поділивши всю структуру суспільного виробництва на І та II підрозділи — виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, К. Маркс визначив три основні умови пропорційної реалізації їхніх складових — с, v та т. Головна з них, на якій ґрунтуються дві інші умови, полягає в рівності суми змінного капіталу і додаткової вартості І підрозділу величині використаного у виробничому циклі постійного капіталу II підрозділу, тобто І(у + т) = 11с.
Обґрунтовані К. Марксом схеми реалізації сукупного суспільного продукту, які відображають умови його простого та розширеного відтворення, широко застосовують у практиці економічного програмування і планування багатьох країн, у тому числі країн Заходу. На основі схем розширеного відтворення американський економіст В. Леонтьєв розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом "витрати — випуск", який надав теорії рівноваги нові можливості практичного застосування.
Подальший розвиток економічної теорії рівноваги зумовив поглиблення диференіації структури відтворювального циклу і виявлення на цій основі нових напрямів рівноважної взаємодії. Важливим внеском у теорію стало виділення поряд з ринками засобів виробництва і предметів споживання ринку послуг. К. Марко, аналізуючи умови реалізації в середині XIX ст., абстрагувався від нього, адже на той час ринок послуг ще не був невід'ємною структурною ланкою відтворювального циклу. В сучасних умовах таке абстрагування недоречне: в більшості західних країн у сфері послуг, яка розвивається за своїми специфічними законами, працює 60 — 70 відсотків зайнятого населення.
Для аналізу умов рівноваги сучасної структури ринкової економіки поряд з третинним сектором виробництва — ринком послуг — особливого значення набуває і принципово нова сфера економіки — сфера інформатики. Відтворювальні процеси в цій сфері мають власну специфіку. За цих умов абсолютизація схем відтворювання, механічне накладання їх на структуру сучасних економічних процесів не відповідають реальній дійсності, обмежують можливості практичного застосування теорії економічної рівноваги.
Сталість економічної рівноваги визначається також широтою ринку: чим ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій Важливою умовою досягнення економічної рівноваги є розвиток національного ринку до інтернаціональних меж. Формування цілісної системи світового господарства припускає рівновагу не лише міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємну збалансованість економічних ресурсів — основних факторів виробництва.
У цілому, в сучасних умовах аналіз проблеми економічної рівноваги, базований на сучасній структурі ринкової економіки, дістає новітні показники та інструменти, закладені в систему національних рахунків.
Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв'язки динамічні, завдяки чому здійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги більш складного порядку.
У теорії циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної динаміки Коли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичної величини, відбудова стану рівноваги здійснюється стрибкоподібно - через економічні кризи В цьому випадку економічні кризи виконують функцію специфічного інструменту насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відбудови порушеної рівноваги Відновити порушену рівновагу можна не тільки насильницьким, кризовим, а й еволюційним, не таким болісним, шляхом, оскільки рівноваги можна досягти і на основі застосування засобів антициклічної політики держави та міждержавних об'єднань. Можливість вирівнювання кривої економічного зростання на інституціональній основі не дає підстав вважати можливим усунення факторів циклічності. Дія цих факторів е об'єктивною, і їх слід обов'язково враховувати в економічній політиці. Отже, економічна політика як на мікро-, так і на макрорівні управління повинна містити в собі антициклічні елементи.
Можливості застосування антициклічної політики не однозначні в різних економічних системах і конкретних історичних умовах. Зрозуміло, що уразливість економічної політики східноєвропейських країн та колишнього СРСР ґрунтувалася на тому, що багато років в її структурі не було елементів антициклічного регулювання.
Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати:
· малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються 3 — 4 роки);
· середні цикли (строком 7 — 11 років);
· великі цикли (періодичність яких становить 40 — 60 років);
· вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства.
Проте критерій тривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процеси Здавалося, що в основу класифікації циклів можна покласти саме їх, та ця специфіка відносна: причинно-наслідкові зв'язки, що викликають до життя ті чи Інші цикли, функції, які вони виконують, багато в чому переплітаються. Крім того, різні цикли накладаються один на одний, що ускладнює їх диференціацію. Отже, і в цьому випадку штучна уніфікація їх не припустима.