Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.
Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку.
Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.
За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву її є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.
Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кризи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.
Сучасна ринкова економіка функціонує в умовах активного впливу на неї держави. Державний вплив на економіку здатний істотно вплинути на хід економічного циклу, змінюючи характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові і бюджетно-податкові важелі. Під час кризи державні заходи спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому — на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки, підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.
Таким чином, сучасний механізм самонастроювання ринкової економіки через циклічні кризи змінюється під впливом державного впливу. Відбувається переплетення стихійно-ринкового механізму функціонування економіки у формі циклічних криз зі свідомим державним впливом на відтворювальний процес.
Не можна не відзначити особливості сучасних циклічних криз, що зв'язані з кризою державного регулювання. Останнє одержало вираження в неспроможності антициклічної політики держави, у банкрутстві теорій і практики впливу на циклічний розвиток, у невідповідності офіційно проголошених цілей державної політики фактичним результатам регулювання економіки (замість росту економіки — його падіння, замість повної зайнятості — масове безробіття, замість стабільності цін — хронічна інфляція і т.д.). У результаті економічна діяльність держави стала додатковим фактором нестійкості економіки.
Криза державного регулювання економічного розвитку зажадала від уряду розвинених країн шукати вихід зі сформованої ситуації, але не шляхом відмовлення від державного регулювання циклічного виробництва, а за допомогою перебудови його форм і методів. Антициклічна спрямованість державної політики змінилася антиінфляційною.
Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.
Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити.
Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваного Президентом України Л. Кучмою та Національним банком.
Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низка несприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже є складовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції, які пов'язують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валового національного продукту.
З цієї ситуації Україна зробила такі висновки.
По-перше, у будь-яких умовах і за будь-яких обставин не можна жертвувати національною валютою, слід уникати тотальних процесів девальвації.
По-друге, необхідно будь-що диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв. Сьогодні вдалося вирішити проблему альтернативного надходження нафтопродуктів з Азербайджану, Греції. Якщо ми зможемо налагодити систему постачання Каспійської нафти та створити у регіоні Чорного моря ринок нафти, незалежний від Росії, це дозволить ліквідувати в Україні причини рецесії, пов'язані із зовнішніми факторами.
По-третє, Україні потрібна жорстка продумана бюджетна політика. Неприпустиме збільшення бюджетного дефіциту, треба радикально скорочувати державні витрати. Резервами у цьому плані є здійснення адміністративної реформи, ліквідація цілої групи галузевих міністерств та установ, спрощення системи управління і трансформація системи оподаткування.
Ще один показовий приклад. Рівень споживання в Україні у 1994 році становив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто - економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є наше законодавство. 62 закони України закріплюють становище, коли на виробництві працюють - тобто наповнюють бюджет - лише 15 млн. громадян, а на утриманні бюджету перебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиниць сукупного державного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць - на відтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів.
Подальше зволікання з реформами та зростання економічної нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсу гривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже наприкінці цього року. Наслідком цього буде загострення політичної нестабільності та перебіг подій, подібний до тих, що були у Болгарії, чи в Індонезії.
Протягом 1999 року тривала економічна криза, що виражалася у:
- зниженні обсягів ВВП (на 0,4%), реального рівня споживання населення (на 10,9%), скорочення внутрішнього (на 5,4%) і зовнішнього (на 14,5%) товарообігу;
- високому рівні інфляції (23%), падінні загальної платоспроможності, реальному зменшенні порівняно з 1998 роком бюджетних прибутків (на 8%) і зростанні поточної бюджетної заборгованості (на 1,1 млрд. грн.);
- зменшенні обсягів інвестицій в основні фонди у доларовому обчисленні — на 28%.
Сталися структурні зміни негативного значення, що подовжують тривалість кризи:
- у промисловості прискорено зростали обсяги проміжного продукту (металургії, електроенергетики);
- різко збільшилася готівково-грошова (на 33,8%) та бюджетно-вексельна маса при високому офіційному (1, 52% ВВП) і неофіційному (1,0%) дефіциті бюджету та рості зовнішнього боргу (на 1,1 млрд. дол.);
- збільшилися також обсяг тіньового обороту і скоротилися податкові відрахування (58% від планової суми).
Уповільнилися ринкові реформи, внаслідок чого зросли неплатежі постачальникам і по заробітній платі; знизився прибуток і впали реінвестиції;посилилася цінова незбалансованість на ринках монопольних товарів.
З позитивних явищ 1999 року варто назвати деякі збільшення реальної маси банківських кредитів економіці (на 5,4%); досягнення прибутковості зовнішньої торгівлі України (1,9 млрд. дол.) та позитивного сальдо поточного платіжного балансу (1,7 млрд. дол.); часткове поліпшення структури грошової маси — збільшення частки депозитів і резервної міжнародної валюти (із 54,5%) — у 1998 р. до 56,6% — у 1999 р. ), завдяки чому вдавалося утримувати плавність динаміки цін та валютного курсу.