Імперія (середньолат. ітрегіит — царство, наказ, веління; вища влада < ітрегіо — наказую, володарюю, управляю) — 1) монархічна, здебільшого велика держава, на чолі якої стоїть імператор; 2) у минулому — держава, яка має колоніальні володіння, а також держава, до складу якої входять території, позбавлені економічної та політичної самостійності й управління яких здійснюється з єдиного центру, наприклад, Російська І.; 3) перен.: велика монополія, яка здійснює контроль над цілою галуззю промисловості, наприклад, нафтова І.
Імунітет (лат. immunitas (immunitatis) — звільнення від чогось) — у феодальному праві Західної Європи — сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державні функції без втручання центральної влади.
Йомени, йоменрі (< англ. yeoman, множ, yeomen) — 1) у Великій Британії в XIV—XVIII ст. — селяни, які самостійно господарювали на землі, отриманій у спадок.
Кадастр (фр. cadastre < середньогр. katastichon — реєстр) — перелік осіб для оподаткування.
Картель (нім. Kartell, фр* cartel < італ. cartello — виклик на дуель) — об'єднання незалежних компаній (серед них і міжнародних) для знищення конкуренції та одержання монопольного прибутку.
Каста (порт, casta — рід, походження < лат. castus — чистий) — 1) в Індії та деяких інших східних країнах відокремлена верства населення, для якої характерний певний правовий статус, спільність релігії, а також спільне етнічне коріння; 2) перен.: відокремлена суспільна група, яка пильнує свої власні інтереси.
Колонат (< лат. colonatus — хлібороб) — форма виробничих відносин між колонами і землевласниками в Римській імперії, Візантії за часів раннього середньовіччя.
Колонізація (< фр. colonisation ) — 1) заселення територій усередині країни, які до цього були малозаселені (внутрішня К.); 2) побудова поселень (колоній) за межами своєї етнічної території (зовнішня К.); 3) загарбання якої-небудь країни або її частини; засоби, які перетворюють країни чи частини їх на колонії.
Колонія (< лат соїопіа — поселення < соїо — вирощую; проживаю) — країна або край, що втратили самостійність і перебувають під пануванням чужоземної держави (метрополії), напр., К. Британської імперії.
Комутація (< лат. commutatio — зміна) — у середньовіччі в Західній Європі — заміна панщини і натурального оброку грошовою рентою, що відбувалася внаслідок розвитку товарно-грошових відносин.
Конверсія (< фр. conversion < лат. — conversio — перетворення, зміна) — 1) обмін, перетворення, перерахунок; К. валюти — обмін однієї валюти на іншу за чинним курсом; 2) перепрофілювання промисловості з випуску військової продукції на виробництво товарів широкого вжитку або навпаки.
Концерн (англ. concern < лат. сот-(соп) — разом і сетеге — розрізняти) — багатогалузева корпорація, яка має централізоване керівництво.
Концесія (нім. Konzession < лат. concessio — поступка; дозвіл) — 1) договір про експлуатацію громадянами або юридичними особами промислових підприємств чи земельних ділянок з правом видобутку корисних копалин, будівництва різноманітних споруд; надається державою; 2) підприємство, організоване на підставі такого договору.
Латифундія (лат. latifundium < latus — широкий і fundus — земля, маєток) — назва великих земельних володінь, маєтків у деяких країнах.
Левант (італ. Levante — Схід < levare — підіймати) — загальна назва країн східного узбережжя Середземного моря, Близького Сходу. Уживали до початку XX ст.
Лен (нім. Leken < Itihen — позичати) — 1) у Західній Європі за феодалізму (переважно в Німеччині) — земельні володіння (рідше якесь інше джере-
ло прибутків), яке васал одержував від сеньйора при умові виконання військової служби. З XII ст. (на відміну від бенифіцїІ) передавалося в спадок; 2) податок, який збирали з ленного помістя.
Ленд-ліз (англ. lend-lease < lend — давати в борг і lease — здавати в оренду) — система передачі США в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини та інших матеріальних ресурсів країнам антифашистської коаліції під час Другої світової війни (1939—1945).
Лендлорд (англ. landlord — поміщик) — великий землевласник у Великій Британії.
Лізгольдери (англ. leaseholders < lease — оренда і holder — тримач) — земельні орендарі в Англії пізнього середньовіччя. Л. одержували в оренду домен (великий лізгольд) або частину домена (малий лізгольд) на термін, який визначав лорд. З'явилися наприкінці XIII ст., подекуди існували ще й у XIX ст.
Люстрації (пол. lustratio — перевірка < лат. lustrum — податний або фіскальний період) — у Польщі (XVI—XVIII ст.), у Литві, Білорусі та на Правобережній Україні (XVIII—XIX ст.) — періодичні описи державного майна для обліку прибутків. Проводили як уряд Речі Посполитої, так і російський уряд.
Майорат (< лат. major — старший) — 1) у феодальному праві та в праві деяких сучасних країн форма спадкування нерухомого майна (найчастіше земельної власності), за яким воно повністю передається старшому за віком члену сім'ї; 2) маєток, що передається в спадок старшому в сім'ї.
Манор (< англ. manor < тапео — залишаюсь, мешкаю) — феодальний маєток у середньовічній Англії.
Марка (нім. Mark < середньоверхньонім. marc — знак, тавро; зливок срібла певної ваги) — грошова одиниця Німеччини та Фінляндії. 1 німецька М. поділяється на 100 пфенігів, 1 фінська М. поділяється на 100 пенні.
Метрополія (гр. metropolis < meter — мати і polls — місто) — 1) у Стародавній Греції — назва міста-держави (поліса) щодо заснованих ним в інших землях поселень; 2) держава, яка володіє колоніями.
Мілітаризація (фр. militarisation < лат. militaris — військовий ) — підпорядкування економічного, громадського і політичного життя країни меті та завданням мілітаризму.
Монополія (гр. monopolia < monos — один і роїсо — продаю) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю тощо, що належить одній особі, групі осіб або державі; 2) перен.; особливе становище кого-небудь, що надає переваги порівняно з іншими; 3) велике господарське об'єднання (трест, синдикат, концерн), яке зосереджує у своїх руках більшу частину виробництва і збуту якого-небудь товару.
Муніципалізація (< лат. municipalis — той,що стосується муніципії) — примусова безоплатна передача приватного майна місцевим органам влади.
Муніципія (лат. типісіріит) — у Стародавньому Римі — місто з правом самоврядування.
My — одиниця виміру земельної площі в Китаї (в різних районах змінюється від 0,015 до 0,32 га; найпоширеніше — 0,067 га).
Ноу-хау (англ. know-how, букв. — знаю, як) — технічні знання, досвід, секрети виробництва, документально оформлені, передача яких обумовлюється при укладанні ліцензійних договорів та інших угод, оскільки Н.-х. охороняється законодавством.
Обол (гр. obolos ) — одиниця ваги, а також мідна, бронзова, срібна монета в Стародавній Греції, Візантії (IX—X ст.), у Франції (IX—XIV ст.), Нідерландах, Іспанії та Португалії в період феодалізму.
Олігополія (< oligos — небагато і гр. роїсо — продаю) — панування невеликої кількості фірм, компаній у виробництві та на ринку. Протилежне — монополія.
Охлократія (< гр. ochlos — натовп і kratos — влада) — панування юрби.
Панчаят — 1) в Індії — рада, що очолює касту, храмову організацію, сільський кооператив тощо; 2) назва органів самоврядування в країнах Південної Азії; Національний П. — парламент Непалу.
Патриції (лат. patricii < pater — батько) — 1) У Стародавньому Римі спершу — усе корінне населення, яке входило до родової громади і становило римський народ. Пізніше — родова аристократія; 2) у середньовіччі — міська аристократія.
Патрицій (лат. patricius < pater — батько) — представник родової знаті в Стародавньому Римі.
Пауперизм (< лат. pauper (pauperis) — бідний, незаможний) — масові злидні населення.
Поташ (голл. potash < нім. Portasche < Port — горщик і Asche — попіл) — технічна назва карбонату калію. Білий зернистий порошок. Застосовують у виробництві скла, рідкого мила, при фарбуванні тощо.
Принципат (лат. principatus — керівна роль, імператорська влада) — у Стародавньому Римі — форма рабовласницької монархії, за якої зберігалися республіканські установи, але влада фактично належала однй людині — прин-цепсу (першому в списку сенаторів); існувала з 27 р. до н. є. до 198 р. н. є.
Протекціонізм (фр. protectionnisme, англ. protectionism < лат. protectio iprotectionis) — прикриття, захист) — 1) економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції шляхом уведення великих розмірів мита на товари, що ввозяться до країни, а також низки деяких інших заходів; 2) система протекцій, сприяння у вирішенні яких-небудь справ.
Рантьє (фр. rentier < rente — рента) — особа, яка живе за рахунок доходів від цінних паперів чи на відсотки від наданого в кредит капіталу.
Ранчо (ісп. rancho) — у країнах Латинської Америки — садиба; у США — скотарська ферма.
Резервація (фр. reservation < reservare — зберігати) — у певні періоди історії США, ПАР, Австралії, Канади, Бразилії — територія для примусового поселення корінного населення, наприклад індіанців у США.
Реквізиція (< лат. requisitio — вимога) — примусове відчуження за плату (на відміну від конфіскацій) або тимчасове вилучення майна.
Реконверсія (< ре... і лат. conversio — обернення) — переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.