Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.
Комплексна механізація – основна база підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Як показують підрахунки, запровадження всієї системи машин дасть змогу зменшити затрати праці до 0,67-0,09 люд.-год на 1 ц зерна [29, с.290].
Комплексна механізація передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. Система машин, як сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі, є основою впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, втілення найважливіших досягнень і тенденцій науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Впровадження систем машин в усіх галузях, зокрема і в зерновій, має забезпечити збільшення виходу продукції при менших затратах праці і коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогосподарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів.
Важливим напрямком підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15-17%) і клейковини (28-36%). Категорія якість продукції включає в себе сукупність властивостей , що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням. Якість зернових культур має важливе значення, оскільки закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню дохідності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств. Однак, складне економічне становище сучасного сільського господарства і, особливо, відсутність необхідної кількості мінеральних добрив, засобів захисту рослин призвели до зниження родючості ґрунтів і погіршення основних показників ефективного господарювання в рослинництві – урожайності та якості продукції. Тому на сьогодні постає питання: яким чином компенсувати те, чого не вистачає в ґрунті, і як стабілізувати урожайність та підвищити якість зерна? Одним із можливих шляхів часткової компенсації азоту є використання бобових культур, які не тільки підвищують родючість ґрунту, а й поліпшують його структуру. Це в кінцевому результаті позитивно впливає на рівень урожайності, якість зерна і деякою мірою знижує шкодочинність від хвороб та шкідників. В нинішній ситуації, коли не вистачає азотних добрив, одним із основних шляхів поповнення ґрунту азотом є використання азотофіксуючих систем або створення міжвидових агрофітоценозів. При цьому значно покращуються якісні характеристики зерна озимої пшениці. Так, вміст білка в зерні озимої пшениці, що висівались після посіву гороху, був на 1,28%, а після однорічних трав на 0,78% вищим, ніж в чистих, сирої клейковини – 4,3%, скловидність – 5,2% відповідно.
Одним із шляхів підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження прогресивних форм організації і оплати праці. Підвищення рівня оплати стимулює особисту матеріальну заінтересованість у зростанні продуктивності праці і є реальною умовою збільшення виробництва продукції.
Отже, на основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зернового господарства (комплексної механізації, внесення оптимальних доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високоврожайних сортів, використання якісного насіння та інше), формується інтенсивна технологія виробництва зерна. Вона передбачає виконання комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв.
Проблема розвитку зернового господарства має бути в центрі уваги міжгалузевого управління, якого на сьогодні не існує. Метою такого втручання держави є розробка концепції її основних заходів щодо реалізації програми стабільного нарощування виробництва зерна, докорінного поліпшення його використання і створення експортноорієнтованих моделей зернового господарства.
З метою удосконалення економічних відносин на вітчизняному ринку зерна, збільшення його виробництва, Президент України ще у 2000 році підписав Указ “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна”(Указ № 832 від 29.06.2000р). Даним Указом було започатковане створення системи заставних закупок сільськогосподарської продукції. З огляду на беззаперечну важливість для національної економіки зернової складової аграрного ринку за об’єкт закупок було обране саме зерно.
Подібна система передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі, якщо вони вищі за заставні ціни за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна. Метою, яку переслідує створення даного механізму, є подолання негативних наслідків сезонних і кон’юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно та хлібопродукти.
З 31.07.2002 року набрав чинності Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” (№37-IV від 04.07.02). Даним Законом передбачені досить ефективні напрями державної політики по регулюванню ринку зерна, серед яких удосконалення механізму заставних та інтервенційних операції на зерновому ринку, посилення контролю за якістю, обліком та зберіганням зернових ресурсів, активізації експорту зерна тощо. Крім того, передбачене удосконалення діяльності ринкової інфраструктури, без чого неможливе успішне функціонування самого ринку.
Внутрішній попит на ринку зерна традиційно формується відповідно до таких напрямів витрат зерна: на насіння, продовольство, промислову переробку та фуражні цілі. Вони залишаються щороку визначальними. Аналіз свідчить, що ємність внутрішнього ринку зерна при харчуванні населення за купівельної спроможності становить 26,56 млн. тон [39, с.21]. Зовнішній попит формується, як правило, із залишкових ресурсів під значним впливом кон’юнктури, що склалася і прогнозується на світовому ринку зерна.
Відповідно до офіційної інформації зерновий ринок України переживає нині не кращі часи. У 2003 році пропозиція зерна порівняно з попереднім роком щомісячно зменшувалася. Відповідно до ринкових правил відбувається невпинне зростання ціни на зерно [30, с.159].
За прогнозами аналітиків у 2003-2004 маркетинговому році, що розпочався 1 липня 2003 року, таких колізій слід було чекати. Погодні умови зимівлі хлібів і весняні позначки температури й вологості ґрунту за оцінкою фахівців досягли апогею несприятливості, якого не було кілька десятиріч.
Згідно з даними Держкомстату України, станом на 1 вересня 2003 року сільськогосподарські підприємства, які виступають основними постачальниками зерна на ринок, реалізували його 3310,2 тис. т, середньою ціною 517,9 грн. за 1 т. В 2002 році на цей час було продано зерна 7956,9 тис. т за ціною в середньому 316,7 грн./т. Тобто обсяги продажу зерна зменшилися порівняно з 2002 роком в 2,4 раза, а ціна зросла в 1,7 раза.
Найбільш відчутним є скорочення товарних обсягів пшениці: на 01.09.2003 року її реалізовано 1266 тис. т, тоді як у 2002 році на цю дату було продано 5131,1 тис. т. Відповідно змінилася середня ціна зерна: на 01.09.2003 року вона становила 525,3 грн. за 1 т, тоді як у 2002 році була 307,9 грн. Обсяги реалізації пшениці у 2003 році зменшилися в 4 раза, при цьому ціна 1 т зерна зросла в 1,7 раза.
На даний час склалася ситуація, коли реальна пропозиція не задовольняє внутрішнього попиту на зерно. Таке становище потребує вжиття заходів щодо пом’якшення несприятливих кон’юнктурних коливань. Передбачені урядом домовленості щодо імпорту в Україну протягом поточного маркетингового року 3 млн. т зерна відповідають реальним потребам. Нагальним стає впровадження на ринку зерна механізму заставних та інтервенційних операцій, визначених Законом “Про зерно та ринок зерна в Україні” як економічні важелі регулювання ринку зерна. Досвід ряду країн – визнаних експортерів зерна на світовому ринку – підтверджує ефективність таких дій.
Враховуючи постійне зростання попиту на зерно у світі, виникла потреба у визначенні зборів зерна в Україні. Однак, збільшення обсягів виробництва зернових на сьогодні залишається однією з найважливіших проблем агропромислового комплексу. Завдання полягає в отриманні високих урожаїв при якомога менших затратах праці і засобів.
Розвиток зернового господарства та підвищення його економічної ефективності неможливе без його наукового забезпечення. Насамперед потрібні науково обґрунтовані системи насінництва, оскільки селекція і насінництво – це фундамент зернового господарства. Система насінництва має вирішувати регіональні проблеми розвитку галузі. Насіння супереліти повинне репродуктуватися у дослідно-виробничих господарствах, зона діяння яких має поширюватись на спеціалізовані насінницькі господарства 5-10 адміністративних районів