З 2000 р. Україна має високі темпи економічного зростання. Скорочено зовнішній та внутрішній борги. Слід відмітити, що 2004 р. позначився відчутною активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішню торгівлю Україна здійснювала з партнерами 200 країн світу. Україна досягла значного прогресу в поглибленні своїх економічних; відносин і з багатьма країнами. Це проявилося у збільшенні зовнішньоторговельного обороту країни. Така позитивна динаміка стала вагомим. чинником загального зростання української економіки, передумовою поглиблення участі в міжнародному поділі праці, більш активного розвитку усіх форм міжнародних економічних зв'язків.[ 1 ст. 40-43]
Економічна модель участі України у процесі економічної глобалізації має включати певні елементи.
1. Конституційний лібералізм: верховенство закону, захист майнових прав, боротьбу з корупцією, свободу засобів масової інформації.
2. Ринкову трансформацію, яка передбачає:
— стабілізацію економіки шляхом жорсткого фінансового контролю, регулювання доходів, зниження бюджетного дефіциту, скорочення державного боргу, валютного регулювання;
— лібералізацію економіки на основі лібералізації цін, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, руху капіталу, забезпечення повної конвертованості валюти;
— розвиток різноманітних форм власності та підприємницької діяльності;
— здійснення структурної перебудови економіки шляхом скорочення питомої ваги важкої промисловості, військово-промислового комплексу сільського господарства, прискорення розвитку сфери послуг.
3. Інституціональний розвиток, який ґрунтується на таких факторах:
— здійснення державної політики модернізації науки та освіти, адекватної трансформаційним процесам та світовим стандартам;
— розробка методів та механізмів стимулювання інноваційної моделі економічного розвитку;
— удосконалення, систематизація та стабілізація норм права;
— підвищення рівня економічної й правової освіти населення з метою формування відповідної психології, що ґрунтується на принципах раціоналізму;
— підвищенні ролі релігії у формуванні відповідних норм трудової етики.[ 1 ст. 43-45]
Протягом 2001-2003 років світове господарство розвивалося темпами, що не відповідали його можливостям. Зростання зупинилося наприкінці 2002 р. — на початку 2003 р. під впливом війни в Іраку, ускладнення європейсько-американських відносин і спалахом атипової пневмонії. Але фахівці Світового банку з вивчення загальносвітових тенденцій прогнозують сприятливі перспективи на наступні роки, пов'язані з позитивними зрушеннями в економіці США та швидкими темпами економічного зростання Китаю.[ 1 ст. 21]
Суттєве зростання макроекономічних показників у країнах, що розвиваються, не могло відбутися без інтернаціоналізації досягнень НТП в умовах глобалізації. Розвинуті держави зацікавлені у розвитку торгівлі З відсталими країнами, бо потребують ресурсів цих країн. Але, як свідчить практика, поступово в обмін на природні ресурси менш розвинуті країни починають імпортувати обладнання для переробки цих ресурсів. З плином часу цивілізовані країни переносять окремі виробництва в зазначений регіон, відбувається вивіз капіталу.
Таким чином здійснюється поступове підтягування країн, що розвиваються, до рівня розвинутих. Більш того, відкриті Й вільні ринки як наслідки глобальних процесів є джерелом добробуту. Вони будуть сприяти перерозподілу світових доходів на користь найбіднішого населення країн, що розвиваються.
Здійснюється перехід до нового типу економічного зростання, який ґрунтується на принципово нових формах поєднання науки з виробництвом, створенні нових елементів продуктивних сил (ЕОМ, мікроелектроніка, лазерна техніка), на якісно новому рівні використання нового фактора виробництва.
Сучасний тип економічного зростання супроводжується перебудовою народногосподарських комплексів: відбувається перехід від структури, в якій домінувало промислове виробництво, до структури, де визначальним є інформаційний сектор суспільного виробництва. Нещодавно економічна наука вирізняла три сектори суспільного виробництва видобувну промисловість та сільське господарство, обробну промисловість, сферу послуг (включаючи транспорт).
Зараз успішно розвивається четвертий — інформаційний сектор. До нього відносять освіту, науку, конструкторські розробки, створення промислових роботів, гнучких автоматизованих систем, передачу та обробку інформації. Ключове місце в інформаційному секторі посідає електронно-обчислювальна техніка.
Важливий чинник сучасного економічного зростання — рівень підготовки кадрів. Ще у 80-ті роки у всьому світі почала втілюватися у життя концепція безперервної освіти. Дослідження показали, що існує прямий зв'язок між витратами на освіту Й продуктивністю праці: чим вищі темпи зростання витрат на освіту, тим вищі темпи зростання продуктивності праці. Зараз у цивілізованому світі темпи росту витрат на підготовку кадрів збільшуються у 1,5—2 рази швидше, ніж темпи зростання національного доходу країн. За рівнем витрат на освіту та показником продуктивності праці провідне місце посідають США. В інших країнах світу спостерігається пряма залежність рівня продуктивності праці від величини витрат на освіту.
Японія першою серед промислово розвинених країн зрозуміла стратегічне значення освіти. Ще у 60-ті роки, відстаючи від інших країн із розвитку власної наукової бази, країна стала направляти в освіту втричі більше коштів, ніж на науку. Таке співвідношення залишається і зараз, незважаючи на інтенсивний розвиток власних науково-дослідних розробок.
У президентському бюджетному посланні Конгресу США від 28 лютого 2001 р. першим пріоритетом бюджету — 2002 названа підтримка шкільної освіти. Потреби сучасної економіки примусили американську державу переглянути свою політику невтручання у систему освіти, особливо шкільної.[ 1 ст. 23-27 ]
Очевидно, гармонійно поєднати зовнішньоекономічну стратегію і тактику в умовах глобалізації наша країна може, обмеживши співробітництво в ЄЕП лише першим етапом інтеграції — створенням зони вільної торгівлі. Глибока ж інтеграція з утворенням спільної валюти майже повною втратою впливу на національну економіку означатиме відсунення перспективи євроінтеграції на невизначений термін. Поглиблення інтеграції доцільне при узгодженому з ЄС включенні ЄЕП у процес формування спільного економічного простору.[ 1 ст. 34]
Процес глобалізації, складний і суперечливий, не можна оцінювати однозначно. Україна поступово втягується в нього, і з часом вплив глобалізації ставатиме дедалі відчутнішим. Могутні держави часто прагнуть диктувати країнам власний сценарій їхнього розвитку, який не враховує національних інтересів, посилює залежність слабких національних економік від всесильних міжнародних (насамперед, фінансових) організацій. Протистояти глобалізації нелегко, до того ж її посилює розвиток інформаційної сфери. Залишатися осторонь процесу інформатизації теж не можна - це веління часу, зумовлене науково-технічним прогресом. Інформація у ХХІ ст. стає головним ресурсом, який відсуває на другий план ті, що панували впродовж минулих століть, - сировину й енергію.
Технологічний розрив між Україною і промислово розвинутими країнами, які будь-що намагаються посилити свій вплив на світовому ринку, невпинно збільшується. Національна економіка Істотно ослаблена погіршенням зовнішніх і внутрішніх чинників зростання. Тож постає нагальна проблема активного використання інновацій як засобу розвитку й адаптації до процесу глобалізації. Українським підприємствам треба розробляти і втілювати передові, не гірші від зарубіжних, технології управління, щоб забезпечити свою конкурентоспроможність, з урахуванням особливостей сучасних господарських процесів.
Активізація інноваційного процесу неможлива без заохочення та ефективного використання новаторської розумової праці, що створює нові знання І новітні технології. Механічне застосування чужих, запозичених "ноу-хау" сьогодні є не настільки цінним, як раніше. ЗІ сфери ощадливішого використання часу та обмежених матеріальних ресурсів, що знижує собівартість І ціну продукції, світова конкуренція перемістилась у сферу технологічного прогресу, техніко-технологічного вдосконалення. На жаль, у цьому аспекті Україна з плином часу дедалі більше залежить від інтелектуальної, наукомісткої продукції Інших країн. Досить часто матеріали, обладнання, машини, технічний досвід І "ноу-хау" вітчизняні підприємства купують за кордоном, І буває, що через брак коштів купується далеко не найкраще. Проте, хоча в такій залежності І прихована певна небезпека, рішення відмовитися від залучення зарубіжних технологічних знань було би теж помилковим.
Уроком для України має стати практика країн, що розвиваються. їхні економічні дії були приречені на поразку передовсім тому, що через гострий брак людського капіталу, відсутність господарської інфраструктури та економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей, проводилася політика наздоганяючого розвитку, вживалися заходи до разового імпорту машин та обладнання. Такі спорадичні ін'єкції виявилися марними: адже без пошуку власної ніші в загальноцивілізаційному процесі, без створення умов для самостійного технічного розвитку, без удосконалення та модернізації всього технічного парку не можна створити конкурентоспроможне виробництво. Імпорт техніки вчорашнього дня викликає постійну потребу в нових закупівлях і невпинних витратах валютних ресурсів, що здобуваються за рахунок дешевизни робочої сили і низького рівня життя людей. За відсутності системної діяльності з удосконалення та розвитку техніки й технології такий машинний імпорт врешті-решт може призвести до провалу національної економіки. Ринковий механізм треба використовувати на повну потужність не для наздоганяючого розвитку, а для здійснення радикальних структурних перетворень, спроможних поставити країну поруч з державами постіндустріального рівня. Досягти такого рівня неможливо без посилення мотиваційних стимулів до праці, інноваційної діяльності, підвищення уваги до людського фактора.[зянько ст. 86-87]