ЗМІСТ
Вступ
1. Загальні положення про глобалізацію
2. Україна та Росія
3. Росія в глобальному світі
4. Україна як "геополітичний стрижень" за 3. Бжезінським
5. Україна, ЄС та ЄЕП
Висновок
Література
Вступ
В курсовій роботі розглядається тема "Економіка України в умовах глобалізації".
В сучасних умовах ця тема є актуальною.
Мета роботи – розглянути основні положення про глобалізацію, положення глобалізації України відносно сусіда Росії, та відносно ЄС та ЄЕП.
В роботі пропонується використати статистичні дані перерахованих країн, та країн які входять до ЄС та ЄЕП.
1. Загальні положення про глобалізацію
За останні два століття людство пройшло шлях від кінних екіпажів та парусних суден зі швидкістю пересування 10 миль за годину до епохи реактивних пасажирських літаків зі швидкістю руху 700 миль за годину. Отже, світ "зменшився" в 70 разів (700/10). Це дало право окремим авторам [1] зробити висновок, що розвиток транспорту перетворив світ на одне "велике село".
З 1950-х років відбулися фундаментальні зміни в сферах накопичення, обробки, передачі і використання інформації, що спричинило радикальний переворот у виробничих та економічних відносинах і в експансії культурних цінностей, у формах взаємозв'язку економічних процесів і культурних традицій. Підвищення значимості наукових і інформаційних продуктів створило асиметрію розвитку між США, Західною Європою, Японією та іншими країнами світу. Фундаментальні наукові дослідження проводяться тільки в цих трьох центрах, оскільки там інтелектуальна наукова власність використовується у виробничих процесах повсюдно. Тільки в цих епіцентрах вкладення 1 дол. в науково-дослідні роботи дає 4 дол. ефекту (в Росії, за опублікованими даними, 0,2-0,6 дол.). Тому в них накопичуються усі науково-технічні, виробничі і фінансові ресурси. Підвищення значимості інформаційних процесів є причиною формування трьох культурно-економічних центрів - США, Західна Європа і Японія, де створюються, моделюються і передаються усі глобальні стереотипи споживання. Так, тільки на США припадає більше 67 % світових програмних продуктів. За оцінками, 80 % інтернетівських сторінок в світі - американські. В доларах деноміновані 40 % усіх світових фінансових засобів і 64 % офіційних резервів конвертованої валюти [2].
США є лідером світового процесу переходу економіки на нову структуру потреб, в якій роль локомотива розвитку відіграє надзвичайно швидкий прогрес в інформаційній сфері. Відбулося насичення ринку персональних комп'ютерів і виникла ще більш потужна потреба в нових електронних пристроях масового споживання. В зв'язку з цим на перший план вийшли проблеми, пов'язані зі змістом інформації, зі ступенем готовності населення до стрімкого посилення доступності освітніх, наукових, культурних цінностей, з інформаційною безпекою [3].
Обсяг світового ринку наукоємної продукції нині становить 2,3 трлн. дол. Із цієї суми 39 % припадає на США, 30 % - на Японію і 16 % - на Німеччину (частка Росії - 0,3 %). Аналіз доводить, що виробництво наукоємної промисловості забезпечує лише 50 макротехнологій. Сім найбільш розвинених країн, що володіють 46 із них, утримують 80 % цього ринку. США щорічно отримують від експорту високотехнологічної продукції приблизно 700 млрд дол., Німеччина -530 млрд. дол., Японія - 400 млрд. дол. Це стало можливим в результаті того, що за останні 10-15 років країни "золотого міліарда" в основному завершили четверту технологічну революцію, пов'язану з інтелектуалізацією виробництва, і розпочали створення нового типу пост-індустріального суспільства.
Нині світ поділений не ідеологічно, а технологічно. Після закінчення "холодної" війни на зміну ідеологічним відмінностям прийшов розподіл більш глибокий, цього разу на основі технології. Менша частина планети, на якій проживає приблизно 15 % населення, забезпечує практично весь інший світ технологічними інноваціями. Друга частина, яка містить приблизно половину населення планети, здатна впроваджувати ці технології в систему виробництва і споживання. І остання частина, яку населяє приблизно третина жителів планети, є технологічно відірваною - вона як сама не створює інновацій, так і не впроваджує іноземні технології [4].
Можливість передачі інформації в будь-яку точку світу з інтервалом в 3-5 с зруйнувала тисячолітнє уявлення про географічний простір і час, яке впливає на симетрію макро- і мікроекономічних відносин світового співтовариства і асиметрію економічного розвитку розвинених країн та тих, що розвиваються. В країнах, що розвиваються, збільшення виробничої функції відбувається за рахунок збільшення затрат капіталу і праці, а в розвинених країнах ця залежність зворотна. Про те, що в розвинених країнах відносно швидко збільшується неречовий, у тому числі інформаційний сектор економіки, свідчить також той факт, що ВВП США, обчислений за вагою в тоннах, в кінці XX століття практично не змінився порівняно з початком століття. Однак за цей же період загальний (вартісний) обсяг кінцевих товарів та послуг зріс приблизно в 20 разів (3-3,2 % за рік). Потенціальна науково-технічна асиметрія розвитку двох груп країн існує на військовому рівні не тільки між країнами, але також і у всій історії людства (в середині 1980-х років руйнівна сила атомних озброєнь перевищувала в 100 тис. разів ті шість мегатонн, які були використані за 14 тис. війн в минулі 3500 років). Вторинним економічним показником асиметрії є той факт, що доходи 350 багатіїв дорівнюють доходам 45 % населення земної кулі. При такій арифметичній асиметрії величина "бюджетів бідності" (мінімальні умови для повноцінного життя в кожній країні) поступово буде знижуватися. Подібна асиметрія економічного розвитку може перейти в некеровану, або стихійну, стадію. Отже, реалії свідчать про поляризацію країн з різним ступенем розвитку і про виникнення нерівних умов господарювання, оскільки розвинені країни використовують механізми перенесення кризової стадії циклів в економічно залежні від них країни. Йдеться про те, що внаслідок антикризової політики розвинених країн в їх економіці зменшується глибина і тривалість криз, натомість у менш розвинених країнах кризи іноді стають невиправдано глибокими і тривалими. Певною мірою можна говорити про "трансфер криз" [5].
Ознаки фінансової нестабільності можна розглядати на прикладі США, де формується різновид "економіки бульбашки, що розширюється": інфляційне зростання вартості активів американських корпорацій і, отже, ажіотажна гра на підвищення; різка активізація поглинань та злиттів американських компаній. Чотири роки підряд, 1994-1997 pp., приріст вартості акцій виражався двозначною цифрою, а в 1998 р., за різними оцінками, він становив від 22 до 40 %.
"Бізнес Уік" (1998 p.): "проколювання фінансового міхура (бульбашки) - досить ризиковане заняття, яке важко здійснити безболісно". Цей процес здійснили арабські терористи. Величина збитків, завданих Нью-Йорку терактом 11 вересня 2001 p., становить від 33 до 36 млрд. дол. В Нью-Йорку більше всього постраждали авіакомпанії, ресторанний і готельний бізнес. В цих галузях лише в жовтні 2001 р. було втрачено від 42 до 51 тис. робочих місць. З них 12 тис. припадає на фінансові заклади, більша частина яких була розміщена в будівлі Всесвітнього торгового центру. Ціни на акції з вересня 2001 р. впали на 7 трлн. дол. при вартості проколювання "фінансової бульбашки" терористами в 1 млн. грн. [6].
З моменту утворення на Землі гідросфери і до сьогоднішнього часу йде повільний, але невмолимий процес зменшення кількості води на земній кулі. Про це свідчать величезні простори суші, раніше вкриті водою, які нині є безводними пустелями. Про це свідчить також постійний процес зникнення малих, обміління великих річок та пересихання великих водоймищ. Яскравий тому приклад - Аральське море, швидке висихання якого викликало серйозні проблеми в регіоні. Відомо також, що поряд з причинами загострення на Близькому Сході міждержавних суперечок, перш за все між арабськими державами і Ізраїлем, стоїть критичне скорочення водних ресурсів та проблема контролю над ними в басейнах річок Йордан, Літанні, Ніл тощо.
Дуже вірогідно, що в недалекому майбутньому з подібними ситуаціями світу доведеться мати справу частіше, оскільки дефіцит прісної води починає набувати гострого характеру і для багатьох інших регіонів світу. Він збільшується буквально на очах, чому значною мірою сприяє науково-технічний прогрес, що швидко набирає темпи, урбанізація, а також зростання населення. Все це супроводжується збільшенням споживання води як на промислові, так і на побутові потреби. Річки і водоймища забруднюються, міліють, просто зникають, осушуються болота, вирубуються ліси - охоронці вологи. Літом 2005 р. ми стали свідками безпрецедентної посухи в Бразилії внаслідок масової вирубки там лісів.
Якщо справа на Землі піде й далі так, то недалекий той час, коли на зміну нафтопроводам прийдуть магістральні водопроводи, які будуть суворо охоронятися, і барель прісної води коштуватиме набагато дорожче бареля нафти. В повну силу будуть діяти закони геополітики, і головним її об'єктом стануть уже території з водними ресурсами. Гострі міжнародні конфлікти будуть виникати не за контроль над вуглеводневою сировиною а над запасами прісної води. Ні Кіотський протокол, ні інші подібні заходи не врятують становища. Очевидно, що проблеми, викликані потеплінням клімату на Землі, і пов'язане з ним скорочення водних ресурсів, належать до категорії глобальних і цілком вписуються в процес глобалізації [7].
Стрімкі кліматичні зміни вже стали загальновизнаним фактом. Порівняно з 1960-ми роками бурі на планеті почастішали вчетверо, швидкості вітру зросли, матеріальні втрати від стихії удесятерилися. Урагани зі швидкістю вітру більше 200 км/год. стають звичайним явищем. Вчені переконані, що швидкості вітру будуть зростати, і прогнозують урагани зі швидкістю 360 км/год., проти яких не встоїть жодний хмарочос.