П'ятий устрій, що почався в середині 80-х pp. XX ст., опирався на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, освоєння нових видів енергії, космічного простору, супутникового зв'язку тощо. Він пов'язаний з переходом від розрізнених фірм або навіть транснаціональних корпорацій до єдиної мережі компаній, що з'єднані електронними засобами зв'язку, тісно взаємодіють у галузях технології, контролю якості продукції, планування інвестицій.
Сьогодні в Україні за таким показником, як випуск продукції, вищі технологічні устрої - п'ятий та шостий - становлять близько 4%, причому шостий технологічний устрій, що визначає перспективи високотехнологічного розвитку країн у майбутньому, у нашій країні майже відсутній (менше 0,1%). Близько 58% виробленої продукції припадає на найнижчий, третій технологічний устрій (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, оброблення металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38% - на четвертий. За показником фінансування науково-технічних розробок склалася така ситуація: майже 70% коштів сьогодні поглинає 4-й і лише 23% - п'ятий технологічний устрої. Інноваційні витрати розподіляються таким чином: 60% - четвертий технологічний устрій і 30% - третій (сумарно - 90%), а п'ятий становить лише 8,6%. Стосовно інвестицій, які, власне, і визначають майбутнє на найближчі 10-15 років, маємо такі пропорції: 75% спрямовуються у 3-й технологічний устрій і лише 20% та 4,5% - у четвертий і п'ятий технологічні устрої відповідно. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переозброєння та модернізація) 83% припадає на третій технологічний устрій і лише 10% - на четвертий.
Наведені дані свідчать про досить складну ситуацію, що спостерігається в економіці України, оскільки сьогодні закладається майбутня структура випуску продукції, де домінуватиме третій технологічний устрій.
В країнах - світових лідерах технологічного прогресу нині закладаються основи сьомого технологічного устрою, що пов'язаний із створенням технологій "холодного" термоядерного синтезу, що має докорінно змінити енергетичний потенціал земної цивілізації. Розвиваються галузі шостого технологічного устрою (біотехнологія, зокрема клітинна біологія; аерокосмічна промисловість; нанотехнології; нові матеріали; оптоелектроніка; системи штучного інтелекту; мікроелектроніка; фотоніка; мікросистемна механіка; інформаційні супермагістралі; програмне забезпечення і засоби імітації; молекулярна електроніка; системи управління персоналом) та п'ятого (фармацевтична, автомобільна, хімічна, інструментальна промисловість) [22]. Як відомо, сутність нової економіки полягає в тому, що в ній роль головного виробничого ресурсу грають знання і інформація. Ефективність нової економіки забезпечується прогресивною науковою базою, впровадженням високих технологій тощо. США, створивши інформаційне суспільство, стали визнаним лідером в інформаційному і комунікаційному секторах світової економіки. Сьогодні компанії США майже повністю віддали переважно країнам Південно-Східної Азії виробництво побутової домашньої техніки, Латинської Америки - текстильне і швейне виробництво, європейцям - свій внутрішній ринок дорогих представницьких автомобілів та парфумів (хоча і те і інше може високоякісно вироблятися в самих Сполучених Штатах). При незначному зростанні виробництва в традиційних галузях і скороченні експорту відповідної продукції із США на світовий ринок сьогодні випереджуючими темпами розвиваються наукомісткі та понаднаукомісткі виробництва, які домінують у загальному експорті американської промислової продукції. Сьогодні на США припадає майже 42% світового ринку високотехнологічних видів сучасного озброєння, унікальних приладів різноманітного призначення, найновіших модифікованих комп'ютерних програм, більше 30% літальних апаратів, більша частина номенклатури композиційних та інших матеріалів із заданими параметрами, які використовуються в світовій промисловості [23].
Проблемою є сумісність України з Заходом і за критеріями системи цінностей, тобто цивілізаційними параметрами. Замість законослухняності в наявності правовий нігілізм. Лише 7 % літніх і 5 % молодих людей в Україні сповідають законослухняність як цінність. Крім того, індивідуалізм український в принципі протилежний західному (богоподібність, магнетизм, прагнення брати нові і нові висоти) і має хутірський, що роз'єднує, замішаний на заздрості характер. В такій ситуації Україні важко спочатку усвідомити, що шлях у Європу відкриється для України не в результаті потурань і доброї волі ЄС, а внаслідок підтягування країни до рівня розвитку і цінностей членів Євросоюзу, причому не формально, як це відбувалося дотепер, а реально, тобто за рахунок глибинних якісних і структурних змін [24].
Для вступу до ЄС Україні необхідно одночасно виконати три головні умови: досягти європейського рівня в галузі демократії і громадянського суспільства, розвитку технологій і продуктивності праці, підвищення рівня життя громадян. На сьогодні Україна не наближається до європейських критеріїв розвитку, а стрімко віддаляється від них. Машинобудування скоротилося в 3 рази, легка промисловість - у 8 разів, електронна галузь - в 100 разів. В 1991 р. енергоємність виробництва становила 0,8 кг умовного палива на 1 дол. ВВП, в 2002 р. -уже 2 кг, тоді як в ЄС - всього 0,2 кг, або в 10 раз менше. Якщо цей показник не зміниться, Україну не приймуть в ЄС. Крім того, стандарт життя як показник відношення доходів 10% найбагатшої частини населення до доходів такої ж чисельності найбіднішого в ЄС становить 6:1, а в Україні - 40:1 [25].
Сучасна політична атмосфера в ЄС несприятлива для європейських амбіцій України. Щодо створення зони вільної торгівлі, це питання може зайняти головне місце в діалозі з ЄС в найближчі 1-2 роки після вступу України до СОТ. Як і у випадку з переговорами відносно вільної торгівлі з Росією, слід очікувати від ЄС аналогічної твердої позиції захисту окремих вразливих секторів власного ринку від конкурентоспроможного українського експорту і просування власних конкурентоспроможних товарів на ті сегменти ринку України, де національні гравці знаходяться на рівні "немовлят".
Особливий інтерес у зв'язку з цим може становити угода про створення Європейської економічної зони (ЄЕЗ), яка об'єднує ЄС і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (Норвегію, Ліхтенштейн і Ісландію). Документ про ЄЕС усуває експортні й імпортні мита в торгівлі промисловими товарами, спрощує митний контроль на кордонах і передбачає адміністративну взаємодопомогу в прийнятті митних процедур. Ефект режиму вільної торгівлі підсилюється рядом додаткових протоколів до угоди з приводу гармонізації технічних стандартів та вимог, фітосанітарних і ветеринарних заходів, правил захисту споживачів, сфери енергетики, транспорту, фінансових послуг, інтелектуальної власності, свободи руху працівників тощо.
Як відомо, ЄС підписав з Російською Федерацією в 2003 р. документ про створення "чотирибічного простору" в сфері руху товарів, послуг, капіталу і людей. В довгостроковій перспективі для України модель ЄЕС повинна розглядатися не як альтернатива членству в ЄС, а як остання сходинка на цьому шляху і як можливість тверезо зважити усі переваги і недоліки [26].
Прихильники ЄЕП стверджують, що передбачені в ньому механізми можна буде використати як інструмент [27]:
- відновлення перерваних розпадом СРСР кооперативних зв'язків та пожвавлення роботи тих галузей промисловості й окремих підприємств, що зупинились чи потрапили у стагнацію;
- збереження ринків Росії та інших країн СНД для українських товарів;
- зміцнення економіки України;
- забезпечення Україні доступу до дешевих російських енергоносіїв;
- підвищення рівня життя громадян України;
- сприяння вступу України до ЄС.
Не всі ці аргументи є обґрунтованими. Так, наприклад, у міру розбудови Україною власної системи зовнішньоекономічних зв'язків Росія втрачала роль головного центру економічного тяжіння. Не в останню чергу це сталось через її відмову запровадити у відносинах з Україною режим вільної торгівлі і через введення нею численних обмежень на товари українського походження.
Закритість російського ринку й перехід України в 1997 р. на світові ціни за енергоносії зумовили переорієнтацію українських підприємств на ринки в інших регіонах. Унаслідок цього окреслилась стабільна тенденція зменшення обсягів українського експорту до Росії та країн СНД і їх збільшення у торгівлі з країнами решти світу. За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, у першій половині 2003 р. на країни СНД припадало 25,3 % українського експорту, тоді як 39,1 % українських товарів споживали країни Європи, 24,9 % - країни Азії, 5,6 % - країни Африки і 4,9 % - країни Північної та Південної Америки.
Завдяки геоекономічній диверсифікації українського експорту протягом останніх років відбувається стале збільшення обсягів зовнішньої торгівлі України при позитивному сальдо. Це дозволяє перекривати негативне сальдо, яке Україна має в торгівлі з країнами СНД через великі обсяги імпорту енергоносіїв, насамперед із Росією (обсяг їх сумарного імпорту з цих країн перевищує 45 %).
У 2002 р. при негативному сальдо у торгівлі з країнами СНД (близько 3-4 млрд. дол.) загальне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі України товарами і послугами зросло до 3,7 млрд. дол., при рекордному обсязі зовнішнього торговельного обігу приблизно у 40 млрд. дол.