Лишається додати, що з протилежного боку кордону, в Китаї, щільність населення перевищує 130 осіб на 1 кв. км. Зрозуміло, що такий величезний перепад демографічного потенціалу створює колосальну напругу на кордоні, яка рано чи пізно закінчиться експансією на новий життєвий простір. З чийого боку буде іти ця експансія і якого вона буде кольору - пояснювати зайве.
Ця похмура картина російської демографії буде неповною без такого важливого фактора, як внутрішня міграція в Росії. Зокрема, вперше від свого заселення почав втрачати населення Далекий Схід. Так, за останні 10 років населення Чукотського автономного округу скоротилось на 56%, Магаданська обл. втратила 40%, Камчатська обл. - 18%, Сахалінська обл. - 16 %, Республіка Саха (Якутія) - 10 %. Через скорочення армії різко зменшилося населення південних районів Далекого Сходу -на 10 %. Нині територія Росії за Уралом, як твердять фахівці, перетворилась в зону суцільного відтоку населення.
З розпадом СРСР Росія назавжди втратила своїх союзників з Варшавського договору і прибалтійські країни. Це практично відрізало Росію від торговельних і військових портів у Балтійському морі. Вихід зі складу імперії України, Білорусі та Молдови призвів до втрати Росією "проток" до Європи. І якщо втрата Польщі, Угорщини і Чехословаччини справді зменшила економічне навантаження на імперію, то відхід України, Прибалтики, Молдови і Білорусі означав створення навколо Росії сірої зони, яка за певних умов має усі шанси трансформуватись у територію НАТО і з часом - ЄС. У цьому випадку на заході Росія буде межувати з НАТО і в перспективі - з ЄС, з новим утворенням з колосальним ресурсним і геопозиційним потенціалом, а на сході - з такими монстрами, як Китай, Японія і США.
Таким чином, після розпаду СРСР Росія, втративши чверть території, опинилася між єдиною Європою на заході і Китаєм, США і Японією на сході, втратила торговельні порти на Чорному і Балтійському морях, і перед нею постала загроза остаточно позбутись чорноморських військових баз в Криму і Грузії.
Після розпаду СРСР російські війська залишили Центральну і Східну Європу і, за незначними винятками, азіатські країни СРСР. Тенденція до згортання російської військової присутності в світі має суто економічну причину. Однак нині Москві важко утримувати не лише закордонні військові бази, але й регулярну армію в самій Росії. Як це не парадоксально звучить, сучасна територія РФ завелика для її нинішнього економічного і демографічного потенціалу.
Сьогодні Росію оточують держави, які мають не лише кращі геопозиційні можливості, але й давно обійшли її за ресурсами. Після остаточного об'єднання ЄС на західних кордонах Росії фактично утвориться єдина держава з населенням понад півмільярда осіб. На півдні і Далекому Сході з Росією межує Китай - 1 млрд. 284 млн. 304 тис. осіб, Японія -126 млн. 182 тис. осіб і США - 272 млн. 640 тис. осіб. ВВП Китаю - 991 млрд. 203 млн. дол., Японії - 4 трлн. 395 млрд. 083 млн. дол., США - 8 трлн. 350 млрд. 957 млн. дол. Враховуючи загальну кількість населення сучасної Росії (146 млн. 393 тис.) і її економічний потенціал (375 млрд. 345 млн. дол.), ми маємо усі підстави зробити припущення, що РФ, як і СРСР, неминуче потрапляє під дію цих нових економічних і військових сил. Сьогодні Росія слабка. А якщо так - то її спробують розчленувати.
Японія практично не приховує своєї зацікавленості щодо "північних територій". За певного розвитку подій, з метою обмеження впливу Китаю, змушені будуть втрутитись у процес розподілу Росії Сполучені Штати. Інша ситуація з Китаєм. Він динамічно розвиває свою економіку й для того, щоб зберегти темп, потребує технологій, ресурсів, території і нових ринків збуту. Усе це є на північ від його кордонів. Крім того, і це найважливіше, в Китаї забагато людей.
Згадаємо демографічні прогнози великого російського вченого Д.І. Менделєєва, який писав в 1902 р. [16]: "Необхідність... майбутнього напору на нас з різних боків вбачається, на мій погляд, уже в тому, що у нас на кожного жителя припадає в два рази більше землі, ніж для всього іншого населення планети (більше 15 га на душу в Росії і 7,7 в іншому світі, в тому числі в Німеччині - 1,0, в Китаї з пустелями Монголії - 2,6, в Японії - 0,9 і в США - 11,5 га на душу). На нас поки ще мало напирають, тому що є Південна Америка, Австралія і, головне, Африка із своїми пустелями і рідким населенням, але приріст населення нині такий великий, що ще через які-небудь 100, щонайменше 200 років, у всьому світі в середньому буде так само тісно, як сьогодні в Німеччині, а навкруги нас - занадто тісно. Тому то нам необхідно заздалегідь, по-перше, влаштовувати свої достатки і всі внутрішні порядки, все своє приватне життя, розмножуватися швидше своїх сусідів і всього людства..., а, по-друге, нам необхідно, крім всього іншого, бути напоготові, не розпливатися в миролюбстві, бути готовими зустріти зовнішній натиск... Грізними нам потрібно бути в війні..., а при тимчасових мирних періодах... поліпшувати внутрішні порядки, щоб з кожним новим захистом з'являтися з новою бадьорістю і з новим сильним приростом військових захисників і мирних трудівників... Наша сила в єдності, підтриманні військового духу, доброчинній сімейності, яка примножує збільшення населення..."
На прикордонній з Китаєм російській території проживають 7-8 млн. росіян, а з іншого боку, кордону - 106 млн. китайців. Густота населення в найбільш заселеному Приморському краї РФ - 13,5 особи на кв. км, а в Китаї - 130. Щодо Китаю, який практично освоїв усю свою придатну до економічної діяльності територію, то мігрувати він може лише на північ, оскільки в усіх інших напрямах демографічна ситуація ще складніша.
Незважаючи на те, що китайське керівництво твердо заявило про відмову від територіальних претензій до Росії, китайська політична і ділова еліта вважає, що в минулому Росія шляхом несправедливих і нерівноправних договорів присвоїла півтора мільйона квадратних кілометрів китайської території. Сьогодні, після оголошення стратегічного партнерства між Росією і Китаєм, і підписанням в рамках "Шанхайської п'ятірки" угоди про добросусідство, співробітництво і непорушність існуючих кордонів, Китай відкрито не висуває територіальних претензій до РФ. Однак, як твердять російські аналітики, ще у 1989 р. в Китаї було прийнято закриту програму освоєння російського Далекого Сходу і залучення його в зону політичного і економічного впливу Китаю.
4. Україна як "геополітичний стрижень" за 3. Бжезінським
З кінця XV ст. до середини XVII ст. наймогутнішою європейською державою була Іспанія. Вона була також великою імперською заморською державою, плекаючи глобальні амбіції. До 1815 р. провідною європейською державою була Франція. До Першої світової війни Велика Британія здійснювала глобальне морське панування в міру того, як Лондон перетворювався на головний фінансовий і торговельний центр світу, а британський військово-морський флот "панував на морях"... Велика Британія опиралася на витончену дипломатію рівноваги сил. На 1914 р. лише декілька тисяч британських військовослужбовців здійснювали контроль над приблизно 11 млн. кв. миль та майже 400 млн. небританського населення.
Але ні одна з попередніх імперій (римська, китайсько-монгольська, британська) не мала справжньої глобальної влади. На відміну від цього, сьогоднішні масштаби і ступінь проникнення американської глобальної могутності є унікальними. Америка стоїть на вершині у чотирьох вирішальних сферах глобальної влади:
1) у військовому плані вона спроможна досягти будь-якої точки земної кулі і не має в цьому суперників;
2) у плані економічному вона залишається головним локомотивом глобального розвитку, навіть якщо в деяких аспектах їй кидають виклик Японія та Німеччина (жодна з яких не має інших атрибутів глобальної могутності);
3) у плані технологічному вона зберігає провідну роль у найновіших сферах;
4) у плані культурному, незважаючи на деяку грубуватість, вона має незрівнянну привабливість для всього світу, а надто для молоді.
Саме поєднання цих чотирьох факторів і робить Америку єдиною всеосяжною глобальною державою.
Очолювана Америкою коаліція зберегла свою єдність, тоді як китайсько-радянський блок розколовся менше як за два десятки років. Здебільшого це пояснюється більшою гнучкістю демократичної коаліції, на відміну від ієрархічної та догматичної, але й крихкої природи комуністичного табору. Учасники першої поділяли спільні цінності, проте, без формальних доктринальних рамок. У другому блоці наголос робився на ортодоксальному догматизмі, де лише один центр був наділений правом тлумачити ідеологію.
Головні васали Америки були значно слабшими, ніж сама Америка, тоді як Радянський Союз не міг протягом невизначеного часу ставитися до Китаю як до свого підлеглого. Сприятливий результат був також досягнутий завдяки тому, що американська сторона довела свою більшу динамічність в економічному і технологічному планах, а Радянський Союз поступово деградував і не міг ефективно конкурувати ні в економічному плані, ні у розвитку мілітарної технології. Економічний занепад, у свою чергу, прискорив ідеологічну деморалізацію.
Ідеологічні догми також висотували творчий потенціал Радянського Союзу, роблячи його систему все жорсткішою, а його економіку все витратнішою і менш конкурентоспроможною в технологічному плані... Америка насправді значно багатша, значно більше технологічно розвинена, набагато гнучкіша та більш новаторська у військовому плані, в соціальному аспекті - більш творча і приваблива. Тому ... у тривалому змаганні терези в кінцевому рахунку переважили на користь Америки.