Норма запасу в днях – визначає кількість днів роботи підприємства, на яке потрібно створити запас цих мат., щоб забезпечити безперервність виробництва.
Види запасів:
– поточний (повинний забезпечувати безперебійну роботу підприємства в період між двома постачаннями сировини);
– страховий (на випадок перебою в постачанні);
– транспортний – покриває період перебування транспорту в шляху;
– технологічний – на час підготовки матеріалу до виробництва.
Використання оборотних коштів показників ефективності О.С. визначається швидкістю їхнього обороту, виражається:
1. коефіцієнтом оборотності (виражає число оборотів норм. О.С.);
2. тривалістю обороту О.С. у днях;
3. рентабельністю О.С.
1) Коефіцієнт оборотності обчислюється відношенням вартості реалізованої за рік продукції до оборотних коштів:
Коб=, чим > Коб, тим ефективніше використовується цей капітал.
Тривалість обороту О.С. у днях, визначається двома способами:
1) розподілом календарної кількості днів на коеф. оборотності:
tоб= [дні]
2) розподілом добутку середньорічної суми оборотних коштів на кількість календарних днів на суму реалізованої за цей період продукцію.
tоб= [дні] Т = 360; 90; 30
Рентабельність визначається відношенням розрахункового прибутку, отриманої за даний період до середньої величини оборотних коштів.
План
1. Поняття собівартості продукції
2. Склад і структура собівартості
3. Види собівартості
4. Принципи і методи обліку витрат
5. Шляхи зниження собівартості продукції
1) Собівартість продукції – виражені у вартісній формі витрати підприємства на виробництво і збут продукції.
Собівартість визначає ефективність виробничої діяльності підприємства. Собівартість зв'язана з прибутком і ціною продукції.
Планування й облік собівартості виробляється в експлуатуючих організаціях в однорідному елементі і по комплексах статтею калькуляції.
Склад собівартості: | Статті калькуляції: |
1. Заробітна плата. | 1. Матеріали. |
2. Сировина, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. | 2. Електроенергія, інші види палива. |
3. Амортизація. | 3. Амортизація |
4. Інші витрати. | 4. Зарплата виробничих робіт |
5. Відрахування на соціальне страхування. | |
6. Цехові витрати, цехова вартість. | |
7. Інші прямі | |
8. Загальексплуатаційні витрати. | |
9. Позаексплуатаційні витрати. | |
Повна собівартість. |
Ст. 6. Цехові витрати включають зміст цехового персоналу, амортизацію, зміст поточного ремонту будинків, витрати по охороні праці, раціоналізація і винахідництво.
Загальексплуатаційні витрати включають витрати на зміст адміністративно-управлінського персоналу, на амортизацію і поточний ремонт основних фондів, на службові відрядження й ін.
Розподілу цехових і загальексплуатаційних витрат між різними видами продукції проводиться пропорційно сумі основної зарплати робітників.
Позаексплуатаційні витрати включають витрати по реалізації продукції, на науково-дослідну роботу, на освоєння нової техніки і зміст вищестоящих організацій. Ці витрати розподіляються між окремими видами виробів пропорційно загальексплуатаційної собівартості.
Усі витрати на виробництво продукції в залежності від способу віднесення їх у собівартість поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати – це ті які знаходяться в прямої залежності від обсягу випуску чи виробу від часу витраченого на його виготовлення.
Непрямі витрати – ці витрати, рівень, що не завжди знаходяться в прямої залежності від рівня обсягу робіт. Перемінні витрати змінюються пропорційно обсягу робіт. Постійні витрати – які не залежать від обсягу продукції, що випускається, (оренда приміщень, амортизація, зарплата управлінського персоналу.)
Структура собівартості – це відношення окремих чи елементів статей виробництва до загальної суми витрат.
3. Стосовно етапів виробництва продукції собівартість підрозділяється на:
– технологічну;
– цехову;
– загальексплуатаційну (заводську, виробничу);
– повна собівартість(комерційна).
Собівартість продукції по обліку розділяють на:
– планову (на основі норм);
– фактичну (по факті).
4. Методи визначення собівартості продукції:
1) Метод калькулювання витрат, заснований на прямому рахунку витрат у відповідність з нормами витрати матеріальних технологічних трудових ресурсів.
2) Метод обліку основних техніко-економічних факторів, що полягає в обліку досягнутого рівня на початок планованого періоду і намічуваної зміни цього рівня на перспективу.
5. Кадри, продуктивність і оплата праці
План
1. Склад і структура кадрів, промислових будівельних виробів і конструкцій
2. Визначення потреби в кадрах
3. Продуктивність праці і її показників
4. Оплата праці
Кадри – склад працівників, потрібний даної галузі, що володіють необхідними виробничо-технічними знаннями і практичними навичками для безпосереднього здійснення процесу виробництва і посібники їм.
Склад кадрів:
1) Кадри апарата міністерств і об'єднань.
2) Кадри промислових підприємств.
3) Кадри наукових і проектних організацій.
4) Кадри навчальних закладів.
Кадри промислових підприємств підрозділяються на промислово-виробничий персонал і непромисловий персонал. До цієї категорії відносяться працівники, що обслуговують непромислові служби підприємства.
ПВП підрозділяються на категорії:
– робітники;
– інженерно-технічні працівники;
– що служать (ІТП)
– молодший обслуговуючий персонал;
– учні й охорона.
Робітники, що безпосередньо беруть участь у виробництві поділяються на основних і допоміжним. ІТП виконують функції керування виробництвом, як керівники поділяються на лінійних і функціональним.
Лінійні – майстер, виконроб.
Функціональні – начальники відділів.
ІТП займаються питаннями технічної підготовки виробництва, технічні виконавці.
Що служать – працівники, що виконують функції обліку і постачання, збуту, фінансування і комплектування кадрів.
МОП обслуговує побутові нестатки працівників заводу (гардеробник, прибиральниця і т.д.)
Учні – обличчя, що проходять на заводі індивідуальне бригадне виробниче навчання.
Охорона – працівники сторожової і пожежної служби підприємства.
Кваліфікація – комплекс знань і умінь, для виконання роботи різної складності. Розрізняють некваліфікованих робітників (не мають ніякої підготовки), малокваліфіковані (вимагають підготовки протягом декількох тижнів), кваліфіковані (робітників готують протягом 2–3 років) і висококваліфікованих (готують протягом 5 і більш років).
У практиці обліку кадрів розрізняють явочний склад, обліковий і середньообліковий.
Обліковий склад включає всіх працівників, що з'явилися на роботу (явочний склад), а також працівників, що знаходяться у відпустці, відрядженні, що не з'явилися через хворобу. В обліковий склад включаються працівники з дня зарахування на роботу.
У залежності від терміну на який укладений трудовий договір працівник підприємства на постійних, тимчасових, що надійшли на роботу на певний строк, але не більше ніж на 2 місяці; і сезонні працівники, що надійшли на роботу в період сезонних робіт.
Середньообліковий склад за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування облікового числа працівників за всі календарні дні і розподілом отриманої суми на повне число календарних днів.
Продуктивність праці визначається кількістю продукції, виражена в натуральному грошовому численні, зробленим робітником в одиницю часу, розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці.
Для визначення рівнів продуктивності праці існує 2 методи:
1) Прямої, вироблення продукції – визначаються:
грн/чол; грн/чол*год
2) Зворотний (визначення трудомісткості продукції, тобто витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції:
чол. дн/м3
Методи виміру рівня продуктивності праці:
1. натуральний;
2. вартісний;
3. трудовий(нормативний)
Резерви і фактори підвищення продуктивності праці.
Резерви – 2 групи:
1) зниження трудомісткості;
2) поліпшення використання робочого часу.
Для виявлення резервів і розробки заходів необхідно знати фактори руху сили до підвищення продуктивності праці.
Фактори – 4 групи:
1) матеріально-технічні фактори;
2) організаційні;
3) економічні;
4) соціальні.
Заробітна плата.
Заробітна плата – грошове вираження частини доходу підприємства, що надходить в індивідуальне споживання працівників відповідно до кількості і якості затрачуваної праці в суспільному виробництві.
Заробітна плата – фонд життєвих засобів що забезпечують відтворення робочої сили.
Форми оплати праці:
1) відрядна;
2) погодинна і її різновид – штатноокладна.
Відрядна зар. плата залежить від кількості виконаної роботи.
Різновиду відрядної оплати праці:
1) пряма відрядна;
2) відрядно-преміальна;
3) відрядно-прогресивна;
4) акордна.
Погодинна форма оплати підрозділяється по годинних тарифних ставках:
1) проста погодинна;
2) почасово-преміальна.
В основу обох форм оплати праці покладена тарифна система.
Її елементи:
– тарифні ставки;
– тарифні сітки;
– тарифно-кваліфікаційний довідник.
Тарифні ставки бувають: годинні, денні, місячні.
Тарифна сітка – шкала розрядів, кожному з який привласнений тарифний коефіцієнт. У будівництві і будівельній індустрії використовується 6-розрядна сітка, а в промисловості 6 і 8 розрядна сітка.
Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робітників. Тарифний коефіцієнт відбивається відношенням ставок зарплати робітників по 6-ти розрядній сітці.