1.3 Житлово-комунальне господарство і сутність науково-технічного прогресу
Для житлово-комунального господарства технічний прогрес має велике значення, тому що задачі області можна успішно вирішити тільки на базі технічного прогресу, що дозволяє збільшувати обсяг, підвищувати якість і надійність обслуговування населення при зростанні продуктивності роботи і зниженні собівартості комунальних послуг.
Науково-технічний прогрес є основним джерелом підвищення ефективності виробництва і продуктивності суспільної роботи. Він повинний забезпечувати постійне удосконалення діючих підприємств і створення нових на основі розвитку науки і техніки.
У житлово-комунальному господарстві науково-технічний прогрес являє собою постійне удосконалення виробничої техніки – машин, механізмів, оснащення, а також предметів роботи, матеріалів, конструкцій; крім того це постійне удосконалення технології робіт, упровадження прогресивних форм організації роботи.
Рівень науково-технічного прогресу у житлово-комунальному господарстві оцінюється:
технічною новизною;
економічною ефективністю;
соціальним значенням.
Головними напрямками науково-технічного прогресу в житлово-комунальному господарстві є:
Розробка і впровадження могутніх машин і механізації, підвищення комплексної механізації трудомістких процесів.
Підвищення рівня механізації.
Удосконалення автоматизованих систем керування.
Удосконалення рівня технологій.
Удосконалення організаційних форм керування виробничими процесами і матеріально-технічним постачанням.
Створення і впровадження нових матеріалів, полегшених конструкцій для будівництва, дерев'яних конструкцій для маленьких форм, холодних установок для збереження матеріалу та ін.
Механізація виробничого процесу в житлово-комунальному господарстві – найважливіше джерело підвищення продуктивності роботи. Механізація виробництва означає заміну ручної роботи машиною. Це скорочує тривалість виробничого процесу, забезпечує економію роботи робітників і оздоровлює її умови.
Розрізняють три стадії механізації виробничого процесу:
часткова механізація;
комплексна механізація;
автоматизація виробництва.
Часткова механізація – це виконання за допомогою машин найбільш трудомістких процесів виробництва.
Комплексна механізація є найбільш зробленою формою застосування машиною роботи. У цьому випадку усі виробничі і транспортні процеси виконуються комплексом машин і механізмів, взаємозалежних із продуктивністю й основними параметрами. При комплексній механізації, застосування ручної роботи зводяться до мінімуму.
Економічну ефективність механізації робіт оцінюють за допомогою показників: механо-, енерго-, електроозброєності роботи, коефіцієнт механізації роботи, коефіцієнт інтенсивного та екстенсивного навантаження машин. На підприємствах житлово-комунального господарства використовують такі показники: коефіцієнт (рівень) механізації робіт і коефіцієнт (рівень) механізації праці.
Коефіцієнт механізації робіт характеризує ступінь механізації робіт. Його визначають поділивши обсяг робіт, що виконані за допомогою машин і механізмів, на загальний обсяг робіт за допомогою формули:
Кмр = Wм х 100 / Wз, (1.1)
де Кмр – коефіцієнт (рівень) механізації робіт;
W – обсяг робіт, що виконуються механізованим способом, у натуральних вимірниках;
Wз – загальний обсяг цих робіт.
Показник Кмр визначається по видах робіт.
Коефіцієнт (рівень) механізації праці – співвідношення чисельності робітників, що занятті на механізованих роботах і загальній чисельності робітників. Рівень механізації можна вимірювати трудомісткістю процесу – співвідношенням трудомісткості механізованих операцій до загальної трудомісткості виробничого процесу визначається за допомогою формули:
Кмп = Тм х 100 / Тз, (1.2)
де Кмп – рівень механізації праці;
Тм – трудомісткість механізованих операцій, чол./дн.;
Тз – загальна трудомісткість процесу, чол./дн.
Показник Кмп визначають по підприємству в цілому.
Тема 2. Значення ринкових сил у розвитку міста
2.1 Ринкова сила і цінова політика
Поняття “ринкова сила” (market power) виступає як основний елемент виявлення і побудови системи доказів факту монополізації чи спроби її здійснити. Практика свідчить у необхідності дуже чіткого її визначення, тому що від цього залежить оцінка соціальності дій тієї чи іншої фірми. Ринкова сила в практиці розуміється, як здатність фірми збільшити прибуток шляхом зниження обсягу випуску продукції і збільшення ціни її одиниці, тобто ринковою силою володіє лише компанія, що здатна підвищити ціни на свою продукцію і користуватися, причому робити це протягом досить тривалого часу. Засобом одержання ринкової сили є обмеження конкуренції. Однак і одержання ринкової сили не є для компанії самоціллю. Кінцева ж задача полягає у використанні ринкової сили для одержання монопольного надприбутку. Тому ринкову силу називають також монопольною чи силою ступенем монополії.
У залежності от інтенсивності конкуренції можна виділити наступні типи ринків (табл.2.1). Звідси видно, що ринкова сила знаходиться у прямої залежності від типу ринку.
Однією з найважливіших причин прийняття перших антитрестовських законів є постійна цінова політика приватних компаній. Завдяки безпосередньому характеру впливу на економічне становище як споживачів, так і конкурентів, вона і надалі завжди знаходилася у полі найпильнішої уваги системи антимонопольного захисту суспільства.
Штучне заниження цін компанією нижче граничного рівня витрат виробництва має економічний сенс лише тоді, коли воно націлене на витиснення конкуруючих фірм із ринку і недопущення появи на ньому нових конкурентів і встановлення в результаті монополії. Занижуючи ціни подібним чином, фірма несе збитки. Однак вона припускає компенсувати їх за рахунок установлення монопольних-високих цін після витиснення конкурентів з ринку. При розгляді скарги потерпілої сторони (як правило, конкурента) на штучне заниження ціни компанією-відповідачем суд має справу ще не з фактом монополізації, що вчинилася на ринку, а зі спробою встановлення монополії. Однак доказ того, що зниження ціни тією чи іншою фірмою є саме подібного роду спробою, являє собою дуже складну проблему.
Сумніву теоретиків і практиків у ефективності збивання цін як методу монополізації поставили в порядок денне уточнення критеріїв, що дозволяють говорити про його наявність в тому чи іншому випадку. Визначити законність чи незаконність цінової політики можна так. Усі перемінні витрати сумуються, отриманий результат поділяється на число одиниць зробленої продукції. Якщо ціна кожної одиниці більше чи дорівнює витратам оборотних коштів на її виготовлення і реалізацію, діяльність компанії законна. Якщо ж ціна кожної одиниці продукції менше величини оборотних коштів, які витрачаються на її виготовлення, виходить, мова йде в протиправному товарному демпінгу, що переслідує ціль установлення монополії.
Таблиця (2.1)
| Тип ринку (галузі) | Характер і інтенсивність конкуренції | Приклади |
| 1. Чиста монополія | На судьбу єдиної фірми приходить 100% ринку | Електро-; водопостачання; телефонний зв'язок; комунальні послуги |
| 2. Домінуюча фірма | На частку однієї з фірм приходиться від 50% до 100%, на якому немає конкурента, що наближається до неї по розмірах і по частці ринку. | Суп-концентрат «Магги»; Леза для гоління «Джилетт»; більшість місцевих газет, лікарень. |
| 3.Міцна олігополія | Сукупна частка чотирьох найбільших фірм на ринку складає від 60% до 100%. | Виробництво міді; алюмінію; місцеві журнали, банки. |
| 4. Вільна олігополія | Сукупна доля чотирьох найбільших фірм складає 40% і менш. | Лісова, меблева промисловість; інструменти; журнали. |
| 5.Монополістична конкуренція | Доля кожного конкурента на ринку складає 10%. | Роздрібна торгівля; одяг. |
| 6. Чиста конкуренція | Понад 50 компаній з незначною часткою на ринку. | Пшениця, кукурудза. |
Ринок, на якому діє компанія, проти якої висувається позов за обвинуваченням у збиванні цін, повинний володіти низкою особливостей, що дозволяють говорить, що геть порівняно легко піддано інфляції.
Дана компанія повинна займати виражені лідируючі позиції на ринку, що виражаються, насамперед, у перевазі її доли у виробництві.
Визначене зниження ефективності збивання цін як методу встановлення монополії (у тому числі зв'язане з протидією органів антимонопольного захисту) призвело до зростання використання других інструментів стратегічного поводження, спрямованих на завоювання домінуючих позицій на ринку. Нецінова конкуренція припускає використання фірмами деяких організаційних, виробничих та інших, що знаходяться в їхньому розпорядженні факторів - стратегічних ресурсів - з метою зміни структури ринку у вигідному для себе напрямку. Причому для того, щоб компанія одержала можливість захопити домінуючі позиції в галузі, ці фактори повинні бути недоступні її конкурентам, чи останні могли б одержати доступ після закінчення визначеного терміну.