ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА:
ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД XX ст.
Економічна історія XX ст. свідчить про те, що практично всі країни більшою чи меншою мірою, під тим чи іншим приводом, за допомогою конкретного обґрунтування використовували державну власність для розв'язання складних проблем суспільного життя. Нації бідні і багаті, сильні і слабкі, соціалістичні і капіталістичні вдавалися до цього інституту, щоб скоригувати соціальні та економічні процеси. Спостерігається симптоматичний факт: суспільства з різними соціально-економічними, політичними, ідеологічними режимами, як виявилося, схожі в плані використання можливостей держави як власника. Навіть приватизаційні процеси, які обмежують економічні функції держави, мали місце і в країнах, що визнані лідерами капіталізму, і в країнах периферійного капіталізму, і в колишніх соціалістичних країнах.
Спеціальна література демонструє два основних підходи до вивчення економічної діяльності держави в сучасному суспільстві. З одного боку, всіляко підкреслюється, що перетворення держави на безпосереднього виробника і постачальника деяких товарів та послуг - це найзагальніша тенденція, навіть закономірність економічної історії XX ст. П. Самуельсон, наприклад, зазначає, що в усіх економіках, чи то вільних, чи то змішаних, чи то централізованих, функціонує урядовий сектор, через який держава надає медичні послуги, розподіляє пенсійні фонди, оподатковує, здійснює інші функції. "Необхідність державного інтервенціонізму приймається практично всіма соціальними і політичними агентами, незалежно від того, ліберали вони чи соціал-демократи". П. Друкер з приводу взаємодії держави й економіки пише: "Попри всю суперечливість політичних та ідеологічних систем демократичних і тоталітарних країн у даному відношенні вони відрізняються, скоріше за все, ступенем державного втручання, ніж суттю". Неминучість проникнення держави в економічну систему суспільства, незалежно від його політичної та ідеологічної орієнтації, визнається багатьма авторами.
З іншого боку, в літературі простежуються і спроби певним чином систематизувати відмінності в розвитку державної власності. Л. Рейнольдс, наприклад, класифікацію способів участі держави в господарському житті суспільства пов'язує з існуванням трьох основних центрів економічного розвитку в минулому столітті - західного (змішана і модифікована економіка високорозвинутого капіталізму), східного (економіка соціалістичного типу) та азіатсько-африкансько-латиноамериканського (слаборозвинуті економічні системи). Інші дослідники поділяють економіки країн на два види -з мінімальною і максимальною участю держави в соціальному та економічному житті суспільства. Стосовно індустріально розвинутих країн пропонується також класифікація, в основу якої покладені пропорції участі ринку та держави у виробництві економічних благ: модель виробництва приватного інтересу (слабкі позиції державної власності в економіці) і модель виробництва державного інтересу (сильні позиції державної власності в економіці). Ю. Яковець і Л. Морозова розглядають соціалістичний варіант розвитку державної власності як один з можливих способів її існування. І нарешті, заслуговує на увагу пропозиція виділяти чотири модифікації розвитку державної власності: два вже названих варіанти (держава-мінімум і держава-максимум) доповнюються соціал-демократичним (неокапіталістичним) і національно-революційним (соціалістичним та націоналістичним) варіантами.
Існуючі підходи до визначення економічної ролі держави відбивають необхідність в упорядкуванні наших уявлень про причини та наслідки державного втручання в економіку. Поряд з тим зазначені підходи не повною мірою розкривають функціональну значущість державної власності в модернізації економічної системи суспільства шляхом зміни її господарської та інституційної структури. У названих дослідженнях приділяється мало уваги потенціальним можливостям держави підтримувати трансформаційні процеси в різних господарських системах. Тому, скориставшись існуючим поділом економічної цивілізації XX ст. на три основних центри і не ігноруючи відмінностей між ними, ми здійснимо спробу запропонувати свою класифікацію моделей розвитку державної власності, виявити спільні моменти та розбіжності в її використанні. Це важливо зробити ще й для того, щоб подолати поширене на пострадянському просторі негативне ставлення до цього важливого інституту сучасного економічного ладу суспільства. Теорія і практика диктують потребу в тому, щоб визначити місце даного інституту в регулюванні соціально-економічних процесів.
Досить тривала еволюція державної власності в минулому столітті і нагромаджений досвід дають нам змогу більш-менш певно говорити про три основні моделі її функціонування. Ці моделі, з нашої точки зору, такі:
1. Підтримуюча, врівноважуюча (обмежувальна) модель (країни з високоорганізованою ринковою економікою).
2. Стимулююча (проринкова, розширювальна) модель (країни, що розвиваються, зі слабкоорганізованими економічними та ринковими структурами).
3. Стимулююча антиринкова модель (колишні соціалістичні країни, що орієнтувалися на абсолютне використання державної власності). Особливості всіх трьох моделей подано в табл. 1.
Перша модель розвитку державної власності утвердилася в країнах-лідерах, як визнають багато авторів, внаслідок досягнення капіталізмом зрілих і водночас складних форм свого розвитку. В основних центрах капіталістичного господарства почали активно використовуватися регулюючі можливості держави та її власності тоді, коли ринкові структури досягли високого рівня, а їхня недосконалість проявилася досить очевидно.
Економічна теорія Дж. Кейнса стала, по суті, реакцією на ті проблеми, що їх породив ринок, і започаткувала наукове обґрунтування активного проникнення держави в господарське життя суспільства, визначивши деякі її практичні дії. Згідно з дослідженнями Світового банку, у XX ст. три причини, - саме в тому порядку, в якому їх перелічено нижче, - зумовили економічну експансію держави і розвиток державної власності: революція 1917 р. в Росії, Велика депресія і Друга світова війна.
Таблиця 1 Моделі розвитку державної власності ХХ ст.
| Перша модель | Друга модель | Третя модель |
| Основні характеристики моделей | ||
| Обмежувальне використання держвласності | Розширювальне використання держвласності | Абсолютне використання держвласності |
| Підтримуюча, врівноважуюча функція держвласності | Стимулююча, проринкова функція держвласності | Стимулююча, антиринкова функція держвласності |
| Основні риси економічних систем | ||
| Високорозвинуті економічні та ринкові структури | Слаборозвинуті економічні та ринкові структури | Слаборозвинуті економічні та ринкові структури |
| Індустріально розвинуті країни, лідери світового капіталістичного господарства | Промислово відсталі країни, периферія капіталістичного господарства | Промислово відсталі країни, периферія капіталістичного господарства |
| Зрілі форми капіталістичного господарства | Відсталі і запізнілі форми капіталістичного господарства | Відсталі і запізнілі форми капіталістичного господарства |
| Ідеологія ринку при допоміжній діяльності держави | Ідеологія ринку при широкомасштабній діяльності держави | Антиринкова ідеологія при домінуючій діяльності держави |
| Основні цілі моделей | ||
| Коригування ринкових механізмів, подолання недосконалості та провалів ринку | Підтримка, посилення та поширення ринкових механізмів | Ослаблення, витіснення та ліквідація ринкових механізмів |
| Забезпечення соціальної орієнтації високорозвинутого ринкового господарства | Забезпечення соціальної орієнтації слаборозвинутих ринкових структур, з переважною опорою на держвласність | Забезпечення соціальної орієнтації безринкових структур, з повною опорою на держвласність |
| Відтворення високорозвинутого індустріального рівня | Проведення індустріалізації та подолання економічної відсталості | Проведення індустріалізації та подолання економічної відсталості |
У виникненні та існуванні першої моделі розвитку державної власності був принципово важливим соціальний аспект, хоча, звичайно, ним не обмежується потреба в одержавленні національної економіки. Держава повинна коригувати негативні наслідки індустріалізації та економічного лібералізму, зазначає, наприклад, М. Гарсіа-Пелайо, "бо єдиним способом уникнути соціальної революції є соціальні реформи". І тому державне регулювання та державна власність стали найдійовішими інструментами модернізації економічних систем країн високорозвинутого капіталізму.
Відомий автор називає процес проникнення держави в економіку стосовно даної групи країн "прогресуючою соціалізацією економічних систем Заходу". На його думку, відносне зростання державного сектора являє собою "природну відповідь на зростаючий попит, який виражає потребу в здійсненні перерозподільчих програм". У такому самому дусі висловлюється Сесенія Гамес: за його словами, "зростаюча участь держави в економіці, особливо в ролі підприємця, засвідчує тенденцію до соціалізації власності на засоби виробництва". За допомогою державної власності було врегульовано проблеми доступності охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, розвитку інфраструктури тощо. У рамках цієї моделі розвитку держвласності здійснювалися заходи, спрямовані на забезпечення мінімального втручання держави в економіку, і не завжди обов'язково в ролі власника.