У Стародавньому Китаї рано склалася система експлуатації управлінської знаті общинників-селян шляхом стягування ренти-податку, спочатку у формі на громадських полях, а потім шляхом привласнення правлячою верхівкою частини врожаю з селянського наділу.
Давньосхіднім суспільствам були відомі також і республіканські державні форми, в яких значну роль грали традиції примітивної племінної демократії) наприклад республіки в містах-державах - Фінікії, Месопотамії. Не відрізнялися деякі східні держави і повним набором перерахованих вище формальних характеристик "східної деспотії".
3. Відображення цивілізаційних процесів у ранніх історичних джерелах
Термін “ цивілізація ” з'явився в західно-європейській літературі середини XVIII ст (Тюрго, 1752 г.; Мірабо, 1757 г.; Фергюсон, 1759 р.). Термін досить швидко набув поширення і вживався в значенні, що має на увазі культурний достаток суспільства, що протиставляється варварству. Різні автори XVIII ст вкладали в поняття цивілізації сенс, близький поняттю найвищого розвитку духовної, але також і матеріальної культури. На сучасних виставах, таке розуміння цивілізації видається досить розпливчатим і інтуїтивним. Воно відповідає, по суті, поняттю духовної і у набагато меншій мірі, матеріальної культури цивілізованого суспільства, що прийшло на зміну варварському достатку. В даний час можна вказати не менше трьох основних значень терміну “ цивілізація ”.
По-перше, поняття цивілізації може ототожнюватися з поняттям культури, у тому числі і первісною. Наприклад, перший том французької колективної праці «Французька передісторія», присвячений цілком первісному суспільству має симптоматичний підзаголовок “ Палеотичні і мезолітичні цивілізації Франції ”. Окремі параграфи цієї праці, присвячені регіональним археологічним культурам, озаглавлені за одноманітною схемою, як те: “ Цивілізації нижнього палеоліту в Провансі ” (А. де Люмле, з. 819–851) або “ Цивілізації верхнього палеоліту в Нормандії ” (Ф. Біго, з. 1339–1343) і тому подібне. Аналогічне вживання терміну “ цивілізація ” знаходимо в монографії М.Габорі “ Цивілізації середнього палеоліту між Альпами і Уралом ” і в інших роботах. Очевидно в даному випадку має місце повне ототожнення “ цивілізацій ” з первісними археологічними культурами, що позбавляє термін “ цивілізація ” якої-небудь самостійності.
По-друге, поняття цивілізації може відповідати найвищій стадії суспільного розвитку, яка, згідно відомій праці Л.Г.Моргана “ Давнє товариство ”, слідує за первісними стадіями дикості і варварства. Історично таке переконання на цивілізацію представляється правомірним проте не розкриває причин, по яких вища стадія суспільного розвитку реалізувалася саме у феномені міської культури, з якою термін “ цивілізація ” зв'язаний етимологічно: лат. civis “ громадянин ”, civitas “місто” і тому подібне. З цієї причини кореляція цивілізації з міською культурою представляється органічною і знаходить віддзеркалення в літературі.
Для пояснення історичного зв'язку феномену цивілізації з міською культурою ми вводимо третій варіант розуміння терміну “ цивілізація ” і визначаємо його як наочну форму структури суспільства розділеної праці, матеріалізовану з соціально-інтегративних інтересів у формі міста.
Цивілізація несе специфічну соціально-інтегративну функцію в епоху суспільства розділеної праці. В цьому відношенні цивілізація — вужче поняття, ніж культура; ймовірно дочірне по відношенню до останнього: культура є універсальним засобом соціальної інтеграції будь-якої форми суспільства, а цивілізація виступає засобом соціальної інтеграції суспільства розділеної праці.
4. Економічні погляди П.Буагільбера
П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Народився в 1646 р. у сім'ї дворянина. Дістав юридичну освіту. З 1677 по 1689 р. займав посаду судді, а потім генерального начальника судового округу Руана.
У 1696 р. вийшла книга Буагільбера "Докладний опис стану Франції", в якій автор жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р. видав праці "Обвинувачення Франції" і "Трактат про природу багатства", в яких дається характеристика кризової ситуації в економіці Франції.
П'єр Буагільбер дав обґрунтування трудової теорії вартості. У ній величина "істинної вартості" визначалася витратами праці.
Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, захищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю різноманітність благ і речей.
Француз П. Буагільбер бачив у грошах причину порушень справедливого обміну між товарами;
Французька класична школа вважала, що мета виробництва — споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво. Французька школа виражала інтереси дрібної буржуазії.
5. Економічні погляди М.Алле
Французька школа неолібералізму. Виникнення французького неолібералізму датується 20—30-ми рр. XX ст. і зв'язане з ім'ям Жака-Леона Рюефа.
Відродження неолібералізму у Франції припадає на початок 60-х рр. Якщо раніше ідеї Рюефа підтримували тільки дрібні підприємці, що не були заінтересовані в державному втручанні, то з формуванням монополістичних об'єднань проти «засилля держави»
Ця доповідь справила значний вплив на погляди французьких лібералів і поклала початок формуванню нової французької (паризької) школи (Е. Малінво, Т. Монбріаль, Л. Столерю, С. Кольм і М. Алле).
Однак під впливом цієї школи характер планування французької економіки змінився. Воно стало договірним, здійснювалось на підставі угод між державою та приватними підприємцями, хоч французькі неоліберали не ігнорували й індикативного планування, допускаючи існування індикативного плану як додаткового інструмента економічної рівноваги. Його об'єктом залишається господарська кон'юнктура, але воно орієнтується на ринкові механізми.
Представники неоліберальної школи заперечували необхідність перерозподілу національного доходу на користь безробітних. Вони вважали абсурдним твердження, що безробітні є резервом для поповнення армії зайнятих, і наголошували, що надлишок робочої сили є наслідком порушення економічної рівноваги. Вирішення цієї проблеми зв'язувалось ними зі структурною перебудовою виробництва, пожвавленням інвестиційних процесів.
Особливих успіхів в аналізі ринкових відносин, які формуються за умов дирижизму та планування, досяг представник французької неоліберальної школи М. Алле, якого П. Самуельсон назвав «учителем усіх повоєнних економістів і першовідкривачем істин, що після війни подавались як досягнення інших авторів». Творчість М. Алле була багатогранною. Ним написано низку праць із соціології, історії цивілізацій, теоретичної й практичної економіки і навіть фізики. У кожній з цих галузей він сформулював кілька власних теорій, що визначають напрями сучасних досліджень. Серед них: теорії максимальної ефективності, основ економічних розрахунків, міжчасових процесів, максимальної ефективності інвестицій, невизначеності, грошей, кредиту і грошової динаміки, ризиків та корисності, випадковостей та екзогенного фізичного впливу й інші.
Але головним об'єктом його досліджень була економіка: він намагався зрозуміти фундаментальну структуру економіки, визначити чинники її розвитку.
Метод дослідження. Алле — яскравий представник ринково-інституціональної школи. Використовуючи методи економіко-теоретичного та порівняльно-історичного аналізу, він змальовує загальну картину розвитку суспільств, що в них раціональність економічних відносин забезпечується, на його думку, приватною власністю з притаманною їй свободою господарського управління.
Економічну модель суспільства (як і інші неоліберали) Алле зводить до саморегульованої ринкової економіки. Держава в суспільстві, побудованому на ринкових засадах, відіграє активну роль. По-перше, вона є гарантом збереження основи ринкової економіки — приватної власності. По-друге, жорстко контролює грошово-кредитну сферу. По-третє, здійснює антициклічне регулювання через договірне планування. По-четверте, держава забезпечує розвиток соціальної сфери. Основною ідеєю, декларованою в усіх працях Алле, є та, що «ефективність економіки не лише зумовлює реалізацію різноманітних соціальних цілей, але водночас є необхідною умовою розквіту культури і цивілізації», «...ефективність сама зумовлена наявністю економіки ринків, що базується на децентралізації рішень, і така економіка може реально функціонувати лише тоді, коли вона в значній своїй частині спирається на приватну власність з притаманною їй свободою господарського управління».
Алле зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі ринкової економіки, що формується за умов активної ролі держави.
Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і (пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу.
Планування економіки Алле оцінює, виходячи з «теореми еквівалентності», сформульованої ним у книжці «У пошуках економічної дисципліни»: будь-яка ситуація врівноваження (навіть окремий випадок) економіки є ситуацією максимальної ефективності, і навпаки, будь-яка ситуація максимальної ефективності є ситуацією, що свідчить про врівноваження ринкової економіки.