Захист іноземних інвестицій гарантується тим, що вони не підлягають націоналізації і не можуть бути реквізовані державними органами. У разі зміни законодавства щодо іноземних інвестицій протягом 10 років для нього діють державні гарантії захисту, які були передбачені законами на момент реєстрації інвестора.
4. Одним із видів міжнародного руху капіталів є експорт позичкового капіталу, який виступає у формі міжнародного кредиту.
Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту: міжнародний кредит між фірмами різних країн, банківський кредит у зовнішній торгівлі, міждержавні (міжурядові) кредити, кредити регіональних банків розвитку, кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.
КМУ має право залучати іноземні кредити у тому разі, коли законом про державний бюджет на відповідний рік для покриття дефіциту бюджету визначені джерела фінансування. У разі, коли одержання позик від іноземних держав, банків і міжнародних організацій не передбачено державним бюджетом, прийняття рішень про одержання кредитів та здійснення контролю за використанням їх належить до повноважень ВРУ.
Залучення іноземних позик здійснюється поетапно. Послідовність етапів така: подання пропозицій до закордонних представництв України, міністерств, інших державних органів та юридичних осіб про залучення іноземних кредитів; опрацювання пропозицій Мінекономіки, мінфіном України за участю банку-агента, який визначається рішенням уряду; підготовка проектів міжнародних угод, протоколів, заяв та інших документів щодо залучення кредитів; підписання уповноваженими особами міжнародних угод та інших документів про надання іноземного кредиту; ратифікація міжнародних угод ВРУ.
Необхідність і методи державного регулювання цін. Основні регулювальні функції ціни. Недоліки ціни як універсального засобу ринкового саморегулювання: нездатність враховувати колективні соціальні та економічні інтереси; породження інфляції; безробіття. Ступінь державного "втручання" у ціноутворення, їх завдання та функції. Контроль за додержанням дисципліни цін. Система органів контролю за цінами. Заходи державного втручання в процес ціноутворення залежно від стану економічного розвитку країни. Прямі та опосередковані методи державного регулювання цін. Цілі державного регулювання цін. Відвернення руйнівного впливу цін на економіку. Стримування інфляції за допомогою політики доходів. Забезпечення доступу до товарів першої необхідності всім верствам населення. Захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Стримування монополізму та забезпечення конкурентного середовища. Необхідність державного регулювання цін і тарифів підприємств-монополістів. Державне регулювання цін монопольних утворень, у тому числі природних монополій. Декларування цін.
Антиінфляційна політика. Сутність інфляції. Необхідність боротьби з інфляцією. Фактори інфляції: інфляція попиту, інфляція витрат. Сутність антиінфляційної політики. Дефляційна політика. Стримувальна фінансово-кредитна політика. Зменшення грошової пропозиції. Роль Національного банку України у проведенні антиінфляційної політики. Скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення доходів і зменшення державних видатків. Скорочення державних видатків через поетапне обмеження дотацій та субсидій, зменшення витрат на соціальні програми, науку, освіту тощо. Політика доходів. Регулювання витрат. Адаптаційна політика, індексація доходів та її недоліки.
1. Ціна – грошове вираження вартості товарів, послуг, ресурсів.
Державне регулювання цін може мати законодавчий, адміністративний та економічний характер. Ухвалені парламентом закони утворюють правову основу відносин між суб’єктами господарювання, а також між ними і державою у сфері ціноутворення. Сукупність цих законів – цінове право, що входить до складу цивільного права.
Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні статуправління.
Метою цього спостереження є визначення рівня збільшення вартості життя для розрахунку індексу щорічного номінального підвищення зарплат і пенсій та для встановлення впливу підвищення цін на витрати виробництва та національну конкурентоспроможність.
Сьогодні в Україні цінове регулювання має здійснюватись в таких напрямах:
1. Державне регулювання цін з урахуванням природних та деяких штучних монополій, які диктують цінові вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку, йде мова про необхідність суттєвого обмеження сфери цінового регулювання з боку держави.
2. Державне регулювання цін у сфері державного контролю за ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін.
3. Контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (металургійна). Контроль має здійснюватись, виходячи з аналізу статистичних даних, результатів перевірок контрольними органами підвищення цін і декларування зміни цін підприємствами-виробниками.
4. Контроль за цінами на продукцію, що реалізується посередницько-торгівельними підприємствами.
Щоб запобігти неконтрольованому підвищенню цін, держава повинна їх регулювати переважно через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну і митну політику, а також встановленням цін на продукцію підприємств-монополістів.
2. Інфляція характеризується загальним підвищенням цін і зниженням купівельної спроможності грошей. Інфляція виникає при впливі двох факторів:
1) грошових – емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют.
2) виробничих – монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, вибраний характер економіки.
Антиінфляційна політика включає три гілки:
– адаптаційна політика;
– дефляційна політика;
– політика доходів.
Адаптаційна політика спрямована на пристосування до інфляції шляхом індексації доходів. Така індексація не усуває інфляції, а лише пом’якшує її негативний вплив, хоч вона й сама може перетворитися на потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється за умов бюджетного дефіциту, котрий фінансується за рахунок грошової емісії.
Дефляційна політика реалізується шляхом впливу на окремі елементи платоспроможного попиту з метою обмеження його та формування нового співвідношення попиту і пропозиції (% ставка, норма обов’язкових резервів, конкуренція, іноземні інвестиції, протекціонізм, збільшення доходів і зменшення витрат бюджету).
Політика доходів – пряме обмеження зростання цін і доходів (зарплати). Обмеження розміру збільшення цін і зарплати веде до зменшення виробничих витрат і цим гальмує інфляцію. Але це також призводить до падіння купівельної спроможності громадян і платоспроможності взагалі. А це негативно впливає на розвиток економіки. Тому політику доходів треба застосовувати дуже виважено і тільки в комплексі з дефляційною політикою.
Регіональна економічна політика, її сутність і завдання. Сутність понять: "регіон", "регіональна економічна політика", "регіональна структура економіки". Регіон як соціально-економічна система. Об’єкти і суб’єкти регіональної політики. Принципи та пріоритети регіональної політики. Стратегія регіонального розвитку. Складові регіональної економічної політики. Стратегія і тактика регіональної політики України.
Механізм реалізації державної регіональної економічної політики. Законодавча база механізму регіональної політики. Складові елементи механізму регіональної політики. Функції центральних державних органів і місцевих державних адміністрацій щодо регіональної економічної політики. Механізм взаємовідносин місцевих представницьких і виконавчих органів із загальнодержавними органами, підприємствами (установами, організаціями) та населенням. Фінансово-економічна база місцевого самоврядування. Об’єкти комунальної власності.
Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. Адміністративні, правові та економічні методи державного регулювання розвитку регіонів. Державні централізовані капітальні вкладення. Державні регіональні та галузеві програми. Передача об’єктів загальнодержавної власності до сфери управління місцевих державних адміністрацій. Регіональні замовлення на поставки продукції для задоволення державних потреб. Завдання та зміст програм економічного і соціального розвитку регіонів. Методика і порядок розроблення програм економічного і соціального розвитку регіону.
Місцеві бюджети як фінансова основа економічного розвитку регіонів. Принципи формування місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів. Нормативи відрахувань загальнодержавних податків і зборів до місцевих бюджетів. Місцеві податки та збори. Бюджетні субсидії, субвенції, дотації. Видатки місцевих бюджетів.
Регіон у національній економіці – окрема самостійно господарююча система, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну і фінансову основу і визначається законодавчими актами держави, виходячи з її стратегічних і тактичних цілей і завдань.
Державна регіональна політика – сукупність організаційно-правових та економічних заходів, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку відповідно до її стратегічних і поточних цілей та завдань.
Завдання регіональної політики:
1) структурна перебудова економіки регіонів на основі визначення соціально-економічних, науково-технічних, екологічних та демографічних пріоритетів;
2) забезпечення повного і збалансованого використання всього ресурсного потенціалу регіонів;
3) розвиток найбільш ефективних галузей виробничої й невиробничої сфери регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів;