– форми опосередкованої підтримки;
– забезпечення юридичної бази для ефективного функціонування малих підприємницьких структур;
– захист державою інтересів малих підприємств.
Надання прямої фінансово-кредитної допомоги малим підприємницьким структурам здійснюється здебільшого у формах гарантованих позик, цільового бюджетного фінансування, пільгового кредитування, надання пільг в оподаткуванні, у тому числі і звільнення від деяких видів податків, цільового субсидіювання тощо. У різних країнах мають місце різноманітні підходи щодо підтримки малого бізнесу. В Японії, наприклад, держава надає перевагу політиці пільгового кредитування. Основним критерієм надання державної допомоги малим підприємницьким структурам є спроможність їхнього існування в ринковому середовищі. Пільгові кредити надаються на основі ретельних розрахунків, які доводять доцільність їх надання та можливість їх повернення у майбутньому.
У США застосовується пільгова система оподаткування для малих підприємницьких структур. Основними критеріями при визначенні доцільності надання пільг в оподаткуванні є величина доходу підприємницьких організацій. Так, з доходу до 50 тис. дол. стягується податок у 15% від доходу; з доходу 51-75 тис. дол. - 25% з доходу, а з доходів понад 75 тис. дол. - 34% [2]. Практично всі розвинуті країни основну увагу при формуванні політики підтримки малого бізнесу і механізмів її реалізації звертають на перспективність функціонування підприємницьких структур, їх функціональні особливості в забезпеченні престижності країни на міжнародних ринках, упровадження досягнень науки і техніки, включаючи розроблення нових ідей, «ноу-хау», прогресивних ресурсозберігаючих технологій.
Можна констатувати, що основна увага з боку розвинутих держав при формуванні політики підтримки малого підприємництва звертається на такі позиції як:
– орієнтація на перспективу, наукову і технічну новизну;
– адресність допомоги при створенні нових підприємницьких організацій;
– пріоритетність підприємницької діяльності при забезпеченні престижності країни на міжнародному рівні;
– обґрунтування ефективності функціонування підприємницьких структур та доведення можливості повернення кредитів у визначений період часу.
Отже, державна політика підтримки малого підприємництва в розвинутих державах формується на принципах забезпечення пріоритетності країни на міжнародних ринках, вирішення важливих соціальних проблем суспільства, піднесення добробуту населення.
В Україні, враховуючи обмежені фінансові можливості держави, фінансово-кредитна політика повинна будуватися на принципах широкого залучення різних джерел фінансування, включаючи іноземні інвестиції, заощадження населення, вільні кошти підприємницьких структур тощо. [2]
Слід зазначити, що кількість підприємств, які діють в Україні, становить близько 3073 тисяч. Розподіл підприємств залежно від кількості зайнятих наведений в табл. 2.
Структура діючих підприємств в Україні залежно від кількості зайнятих*
| Група підприємств за кількістю зайнятих | Кількість підприємств | Кількість зайнятих на підприємствах даної групи | Кількість зареєстрованих підприємств (в % від загальної кількості підприємств даної групи) | Кількість зайнятого населення на підприємствах даної групи (в % від загальної кількості зайнятих) |
| Самозайняті особи | 2651433 | 2651435 | 24,6 | 33,9 |
| 1-5 | 148976 | 516947 | 37,6 | |
| 6-10 | 104608 | 850460 | 94,1 | |
| 11-50 | 123757 | 3189226 | 99,5 | |
| 51-250 | 33169 | 4206444 | 99,5 | 19,8 |
| 250 і більше | 10851 | 9822542 | 99,4 | 46,3 |
| Всього | 3073244 | 21237054 (52,0 % населення від 15 років і старше) | - | 100,0 |
* За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології [5].
Із загальної кількості підприємств 2 млн. 650 тис. - це самозайняті особи, які підтримують себе виробництвом і/або розповсюдженням і продажем продукції на місцевих ринках. Зазначимо, що більше, ніж 3 млн. підприємств є малими (з кількістю зайнятих 50 або менше робітників), в той час як лише 33169 належать до категорії середніх підприємств (51-250 зайнятих) і 10851 підприємство належить до великих (де кількість зайнятих перевищує 250 чоловік). Крім того, 11,6 % зайнятих на підприємствах, які виробляють товари та послуги для продажу, ідентифікуються як працівники неофіційної економіки. На думку фахівців, існують певні передумови перетворення "мікро компаній" на ефективні форми середнього бізнесу.
Проаналізувавши дані табл. 2, можна зробити висновки, що фірми малого і середнього бізнесу в Україні налічують більшу кількість зайнятих, ніж компанії великого розміру. У більшості країн світу у компаніях малого та середнього бізнесу зайнято від 50 до 90 відсотків від загальної кількості зайнятих. В Україні цей показник дорівнює 53, 7 відсоткам.[5]
Державна фінансова підтримка малого підприємництва надалі надаватиметься шляхом створення сприятливих умов для залучення інвестицій і накопичення капіталу в цьому секторі економіки.
На необхідності посилення ролі банківської системи в розвитку малого та середнього бізнесу в державі було наголошено Президентом України у Посланні до Верховної Ради "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки".
Актуальність розвитку малого і середнього бізнесу зумовлюється, зокрема, тим, що сьогодні саме малими та середніми підприємствами створюється більша частина валового внутрішнього продукту в країнах із розвинутою ринковою економікою, на які нині орієнтується Україна. За даними ООН, у малому бізнесі зайнято понад 50% працездатного населення світу. У таких державах, як США, Японія, Німеччина частка ВВП, виробленого малими та середніми підприємствами, становить 50—60 відсотків від загального його обсягу, а чисельність їх працівників - більше половини (близько 60%) від загальної кількості працюючих.
За даними Державного комітету статистики України, на початку 2002 року у сфері малого підприємництва в Україні налічувалося понад 233 тисячі суб'єктів господарювання (без фермерських господарств) із чисельністю зайнятих до 50 осіб, або на 18,5 відсотка більше, ніж у 1999 році. Кількість працюючих у зазначеній сфері за цей період збільшилася на 7,8% і становила понад 1,8 млн. осіб. На початку 2002 року на 10 тисяч населення в Україні припадало 48 діючих малих підприємств. У 2001 році ними вироблено продукції та надано послуг на суму 23,3 млрд. гривень, що становило 7,3% від загального обсягу виробництва в Україні, а частка створеного ними ВВП у 2001 році зросла до 10 відсотків. Поточні зобов'язання малих підприємств за короткостроковими банківськими кредитами за 2001 рік збільшилися на 41,2% і на 01.01.2002 р. перевищили 2.014 млрд. грн., або становили 7,2 відсотка заборгованості за кредитами, спрямованими банками в реальний сектор. Але незважаючи на те, то темпи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні були у 2001 ропі найвищими в СНД, кількість суб'єктів малого підприємництва є ще замалою для створення необхідного для їх розвитку конкурентного середовища.[7]
Дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців свідчать про те, що в Україні є значні кошти в населення, тіньових підприємницьких структур, які вони бояться вкладати в розвиток національної економіки, оскільки не впевнені в тому, що вони можуть бути збереженими і примноженими в процесі їх використання. Отже, вирішення проблем, пов'язаних із фінансово-кредитним забезпеченням потреб малого бізнесу, держава повинна шукати в напрямах удосконалення юридичної бази. Насамперед, це стосується створення правової основи для ефективного використання іноземних і вітчизняних інвестицій, створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, включаючи надання державних гарантій тим інвесторам, які вкладають кошти і ресурси в розвиток пріоритетних для країни видів підприємницької діяльності.
Пріоритетність окремих видів підприємництва повинна стати важливим критерієм для формування механізмів фінансово-кредитної підтримки їх розвитку. Визначення пріоритетних напрямів підприємницької діяльності залежить від багатьох факторів. Перш за все це залежить від стану економіки, наявності гострих соціально-економічних проблем і можливостей їх вирішення за рахунок розвитку підприємницької діяльності. [2]
Реалізація проголошеної політики економічного зростання досить чітко визначає пріоритетність підприємницької діяльності у вирішенні таких важливих для національної економіки проблем, як:
– забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках;
– формування нових видів продукції та послуг і розширення їх збуту на міжнародних ринках;
– ефективне використання ресурсів, перш за все енергоресурсів;
– забезпечення зайнятості населення;
– упровадження нових ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій.
Відповідно до характеру проблем пріоритетними для держави видами підприємництва на теперішній час і на найближчу перспективу повинні стати:
– розвиток підприємництва у сфері науки і наукового обслуговування;
– розвиток підприємництва на базі використання прогресивних технологій, техніки і способів управління;
– розширення сфери послуг підприємницькими структурами, забезпечення на цій основі зайнятості населення, створення нових робочих місць;
– інвестиційне забезпечення важливих для національної економіки видів підприємницької діяльності.
Визначення пріоритетних видів підприємницької діяльності слід вважати першим кроком у побудові механізмів фінансово-кредитної підтримки їх розвитку. Наступним кроком є прийняття та затвердження на державному і регіональному рівнях фінансово-кредитних важелів, що стимулюють розвиток пріоритетних напрямів підприємницької діяльності, визначення джерел фінансування, форм і методів фінансової підтримки. На цьому етапі доцільно застосовувати диференційований підхід, з визначенням конкретних форм підтримки по кожному із зазначених вище видів пріоритетної підприємницької діяльності. У таблиці 3 наведено основні форми фінансової підтримки пріоритетних напрямів підприємницької діяльності. [2]