В Україні імпорт - одна із найбільш дохідних сфер застосування капіталу, тому банкам вигідніше кредитувати його під високі відсотки (набагато вищі, ніж для виробничого сектора).
В умовах економічного спаду та важкого фінансового, стану всіх підприємств різко зростає ризик неповернення кредиту і відсотків за його використання. Відсутність орієнтирів зростання, несприятливий інвестиційний клімат, невизначеність економічної і соціальної перспективи - це ті причини, які перешкоджають комерційним банкам проводити кредитну політику, спрямовану на зростання галузей матеріального виробництва.
На думку економістів, у країнах із перехідною економікою необхідною умовою поступового не інфляційного зростання грошової маси та нагромаджень у національній валюті для фінансування національної економіки є підтримання системи відсоткових ставок на рівні 5-9% для депозитів та 7-17% для кредитів.1 Наближення відсоткової ставки за кредити до дисконтної ставки, забезпечення економіки кредити за оптимальною відсотковою ставкою можливе лише за умови підтримування стабільних макроекономічних параметрів і невисокої дисконтної ставки тривалий час.
У 1994 р. НБУ визначив, що в умовах перехідного періоду відсоткова політика повинна мати індикативний характер, а дисконтна ставка - відображати інтереси вкладників і забезпечувати збереження реальної вартості депозитів. Ці принципи є актуальними і сьогодні, оскільки в Україні досить висока ймовірність зростання інфляції.
Серед основних способів реалізації державою грошово-кредитної політики в розвинутих країнах важливу роль відіграють операції на відкритому ринку. Ці операції передбачають купівлю і продаж державних облігацій центральним банком з одного боку і комерційними банками, фінансовими компаніями і населенням - з іншого. У випадку купівлі центральний банк переказує відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи залишки на їхніх резервних рахунках. У разі продажу центральний банк списує суми з цих рахунків.
Головними покупцями на ринку ОВДП в Україні є банки. НБУ налагодив механізм обігу ОВДП, створив систему електронного обліку цінних паперів.
Пряма участь НБУ у фінансуванні бюджетного дефіциту через операції на первинному ринку ОВДП звела до мінімуму виконання ним своєї основної функції - ролі кредитора останньої інстанції стосовно комерційних банків, що відповідно звузило їхні можливості кредитувати національну економіку.
Важливою передумовою ринкової трансформації економіки та ефективності її функціонування є становлення фінансових ринків - грошового, фондового, валютного та ринку цінних паперів. В усіх країнах провадиться державне регулювання цих ринків з огляду на їхню важливу роль, оскільки вони переміщують кошти від тих, хто має їх у надлишку, однак не може використати продуктивно, до тих, хто відчуває в них нестачу і може використати їх ефективно. Таке регулювання спрямоване на реалізацію національних інтересів держави та всіх учасників цих ринків, насамперед, на захист прав громадян, які передають свої заощадження фінансовим посередникам, проте не мають спеціальних знань та кваліфікації, щоб самим захистити свої інтереси.
Державне регулювання фінансових ринків - це комплекс заходів щодо упорядкування, контролю та нагляду за ринками з метою забезпечення їх прозорості, ефективності та запобігання зловживанням і порушенням з боку фінансових посередників.
Загальноприйнятими елементами державного регулювання фінансових ринків с такі:
ліцензування професійної діяльності на ринках, тобто визначення відповідності суб'єкта підприємницької діяльності (фінансово-економічного стану, організаційно-правової форми, кваліфікації співробітників та інше) вимогам державного законодавства, яке регулює цю професійну діяльність, та видача спеціального дозволу (ліцензії) в разі, якщо така відповідність є;
нагляд за діяльністю фінансових посередників, що передбачає подання періодичної, фінансової звітності про діяльність відповідним державним органам з метою її аналізу; безпосередній нагляд за діяльністю професійних учасників фінансових ринків з метою виявлення порушень державного законодавства;
моніторинг діяльності учасників фінансових ринків з метою виявлення порушень законодавства, що регулює ці ринки. Він передбачає проведення планових та позапланових перевірок діяльності учасників цих ринків і з'ясування всіх обставин і відомостей щодо фактів виявлених порушень законодавства;
правозастосування, тобто вжиття державою відповідних заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства з боку фінансових посередників шляхом застосування санкцій, передбачених законом.
Система законодавчого регулювання фінансових ринків в Україні - це багаторівнева ієрархічна структура, в основі якої є Конституція України. У ст.92 Конституції зазначено, що "заходи створення та функціонування фінансового, грошового та інвестиційного ринків" визначені винятково законами України. До актів законодавства, за допомогою яких ведуть законодавче регулювання фінансових ринків, належать Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний Кодекс України, Закони України "Про власність", "Про цінні папери та фондову біржу", "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", пакет законів про приватизацію тощо.
Система органів, у компетенції яких передбачено регулювання, контроль або інші функції управління фінансовими ринками, складається із кількох груп.
До першої групи належать Верховна Рада, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів з питань фінансових ринків і фінансових показників забезпечують загальні засади державного регулювання усієї фінансової сфери. До цієї групи можна віднести і Міністерство юстиції, яке виконує загальну нормотворчу функцію у державі.
Друга група об'єднує державні стани, які контролюють або виконують функції управління на фінансових ринках, Це Міністерство фінансів, НБУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація та деякі інші.
До третьої групи належать державні органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства і правозастосування в державі, - Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.
Державне регулювання фінансових ринків сприяє збільшенню довіри населення до фінансових інституцій. У міру лібералізації економіки воно буде посилюватись і деталізуватись з одночасним збереженням і підтриманням ринкових сил та ініціативи учасників цих ринків.
Доцільно розробити концепцію розвитку ринку державних цінних паперів, щоб вирішити такі проблеми:
забезпечення інформаційної відкритості первинного ринку, особливо таких його показників як обсяг, продаж, активи, доходи, кількість учасників (резидентів та іноземних інвесторів) тощо;
розширення обсягу залучення коштів для фінансування дефіциту державного бюджету шляхом випуску ОВДП з терміном погашення від одного до трьох років, що дало б змогу більше залучати кошти населення;
випуску середньо - і довготермінових державних цінних паперів під заздалегідь визначені конкретні інвестиційні проекти;
цілісності, прозорості, відповідності законодавчої бази загальноприйнятим стандартам захисту інтересів інвесторів.
Необхідно запровадити ефективний механізм регулювання ринку облігацій внутрішньої державної позики. Потрібні законодавчі обмеження на прибутковість державних запозичень. Вона не повинна перевищувати середню відсоткову ставку за кредитами комерційних банків, що їх надають суб'єктам господарювання. Така норма є у багатьох країнах і повинна сприяти переорієнтації фінансових потоків у сферу виробництва.
Періодичні фінансові кризи у країнах світу потребують відповідних оперативних дій з боку уряду України і НБУ.
З появою перших ознак можливого розгортання фінансової кризи в Україні у серпні-вересні 1998 р. уряд разом з Національним банком України розробили антикризові заходи фінансової стабілізації, затверджені постановою KM України від 10 вересня 1998 р. №1413. Зокрема, НБУ було вжито низку заходів з упорядкування операцій купівлі-продажу валюти тільки через валютні біржі, а готівку - на аукціонах української міжбанківської валютної біржі. Запроваджено обмеження на виконання резидентами-імпортерами авансової оплати у вільно конвертованій валюті, на закупівлю іноземної валюти банками-нерезидентами. Заборонено кредитування комерційними банками резидентів для реалізації контрактів, за винятком придбання товарів критичного імпорту, посилено валютний контроль за діяльністю комбанків та обмінних пунктів тощо. Це припинило вимивання валюти з банківської системи, зокрема у Росію, уповільнило темпи девальвації гривні.
Практика запровадження валютного коридору гривні сприяє стабілізації офіційного валютного курсу, підтриманню прогнозованості ситуації, появі більш-менш реалістичних орієнтирів для суб'єктів господарювання та запобігає втраті довіри населення до гривні.
Важливим завданням НБУ є підтримання ліквідності банківської системи, збільшення обсягів і поліпшення кредитного портфеля комерційних банків, його орієнтації на обслуговування реального сектора. З цією метою визначено вимоги щодо повного формування комерційними банками резервів на покриття кредитних ризиків до 1 січня 1999 p., підвищено норми обов'язкового резервування до 16,5% від суми залучених коштів, змінено порядок зарахування коштів у покриття обов'язкових резервів, проведено взаємозалік заборгованостей за міжбанківськими кредитами, депозитами тощо.