Грошово-кредитна політика держави (стр. 2 из 6)

Основні монетарні інструменти, за допомогою яких забезпечується проведення центральними банками грошово-кредитної політики в тій чи іншій країні, залежно від рівня її економічного розвитку, такі:

регулювання облікової ставки;

встановлення "кредитних стель" на кредитні вкладення;

встановлення мінімальних обов'язкових резервів для комерційних банків;

здійснення операцій на відкритому ринку;

здійснення операцій на валютному ринку;

регулювання імпорту й експорту товарів;

випуск депозитних сертифікатів центрального банку.

Завданням грошово-кредитної політики в Україні є забезпечення фінансової стабільності, поступове зниження інфляції, виведення економіки з кризи та поступове економічне зростання.

2. Зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної політики держави

Спираючись на кількісну теорію грошей, можна стверджувати, що головним чинником, який формує темпи інфляції, є темпи зміни грошової маси в обігу, а тому вивчення механізмів розвитку інфляційних процесів має ґрунтуватися, перш за все, на дослідженні ролі грошової маси та її впливу на динаміку основних макроекономічних показників.

В остаточному підсумку реальний обсяг виробництва безпосередньо не залежить від зміни обсягів грошової маси, а скоріше визначається існуючою в економіці пропозицією: кількістю і продуктивністю робочої сили, устаткування, землі, технологій тощо. Під час циклічного спаду, при якому реальний обсяг виробництва менший за свій можливий потенційний рівень, грошово-кредитна і бюджетно-податкова політика можуть використовуватися для відновлення попиту й обсягу виробництва, не спричинюючи зростання інфляції. Однак за таких обставин підвищення попиту може збільшити обсяг виробництва тільки на короткий проміжок часу.

Взагалі, незалежно від того, викликане початкове підвищення цін зростанням попиту чи скороченням пропозиції, зростання інфляції цін може підтримуватися тільки збільшенням грошової маси, а тому інфляція завжди була і є монетарним явищем.

Кількісну теорію іноді критикують, порівнюючи з "чорною шухлядою". Гроші надходять у шухляду з одного боку, а ціни виходять з неї з іншого. Але ніхто не пояснює, як зміни кількості грошей впливають на ціни. На практиці більшість центральних банків проводять грошово-кредитну політику, змінюючи, перш за все, відсоткові ставки та резервну політику, а не обсяги грошової маси в обігу.

Таким чином, механізм впливу - це термін, що використовується для опису різних шляхів, за допомогою яких зміни в грошово-кредитній політиці центрального банку, включаючи кількість грошей, впливають на обсяг виробництва і ціни. Як схематично показано на рис.1, кількість грошей є тільки одним, хоча і важливим, каналом, за допомогою якого грошово-кредитна політика може впливати на ціни й обсяг виробництва. Є ряд інших шляхів, за допомогою яких відсоткові ставки можуть здійснювати вплив (стрілки на схемі, виконаної у вигляді ромба, вказують очікуваний напрямок такого впливу), наприклад, через внутрішній попит та пропозицію.

Зміни у відсоткових ставках центрального банку впливають на реальний попит і обсяг виробництва, тому що в короткостроковій перспективі при незмінних інфляційних очікуваннях руху номінальних відсоткових ставок відбиваються на змінах реальних ставок. Нижче наведено опис наслідків підвищення відсоткових ставок. Зниження відсоткових ставок робить протилежний вплив.

Ефект заміни. Підвищення відсоткових ставок зменшує привабливість для окремих громадян і компаній витрачати гроші зараз, а не пізніше. Внутрішнє кредитування, кількість грошей і реальний попит скорочуються (лінії 1 і 2 на рис.1).

Вплив на дохід. Підвищення відсоткових ставок перерозподіляє дохід від позичальників до накопичувачів, що збільшує купівельну спроможність останніх, але скорочує її у позичальників, якщо сукупні витрати скорочуються. На додаток, якщо відсоткові ставки за кредитами збільшуються швидше, ніж ставки доходів від активів, сукупний дохід, а тому і витрати коштів, скорочуються (лінія 3).

Підвищення відсоткових ставок, як правило, зменшує вартість активів, таких як будинки та акції. Зниження добробуту заважає фізичним особам витрачати їхні поточні доходи (лінія 3).

Якщо економіка не працює вище номінальної потужності, падіння попиту буде натискати на ціни і витрати в економіці у бік їх зниження. Компанії скоротять маржу прибутку, у той час як робітники погодяться на скорочення заробітної плати (лінія 4).

Рис.1. Механізм впливу змін у грошово-кредитній політиці на макроекономічні показники

Якщо робітники і компанії знизять свої інфляційні очікування, а відсоткові ставки підвищаться, ціни будуть знижуватися, але реальний попит і обсяг виробництва залишаться незмінними навіть у короткостроковій перспективі (лінії 5 і 6).

Вплив змін у грошово-кредитній політиці через валютний курс відбувається за двома напрямками.

Для країн з конвертованим рахунком руху капіталу різкі підвищення внутрішніх відсоткових ставок (за умови, що відсоткові ставки в інших країнах незмінні) будуть сприяти чистому припливу капіталу. Якщо валютний курс не зафіксовано, внутрішня валюта підвищується в ціні, а це забезпечує рівновагу платіжного балансу. Для країн, в яких запроваджено політику фіксованого валютного курсу, різке підвищення внутрішніх відсоткових ставок веде до припливу капіталу і збільшення грошової маси в обігу. Це компенсує скорочення внутрішнього впливу, пов'язаного зі зменшенням внутрішнього кредитування. Чим більші ліберальні ринки капіталу, чим ближче вони наближаються до стану, коли внутрішні фінансові активи стають заміною іноземним активам, тим більше зростає валютний курс (лінія 7).

Підвищення валютного курсу веде до зниження цін на імпорт, виражених у внутрішній валюті. Скорочення цін на імпорт готової продукції має пряме відношення до зниження споживчих цін. Скорочення цін на імпортовані ресурси і напівфабрикати побічно пов'язано зі зниженням споживчих цін через первісне зниження собівартості товарів і послуг вітчизняного виробництва (лінія 8).

Зростання відсоткових ставок центрального банку може виявитися більш дієвим інструментом скорочення інфляції там, де:

зміни в офіційних відсоткових ставках безпосередньо пов'язані зі зміною інших відсоткових ставок в економіці і з валютним курсом;

попит резидентів на чисті внутрішні зобов'язання (лінія 1) і закордонний попит на внутрішні активи (лінія 7) чуттєві до змін у відсоткових ставках;

фінансові зобов'язання становлять велику частку ВВП;

фінансові зобов'язання перевищують активи.

Зростання відсоткових ставок центрального банку може позначитися швидше на скороченні інфляції і призвести до меншого короткострокового спаду обсягу виробництва там, де:

очікування в галузі заробітної плати і цін більш чуттєві до змін офіційних відсоткових ставок і грошової маси (лінії 5 і 6);

заробітна плата чуттєва до скорочень обсягу виробництва і зайнятості (лінія 4);

валютні курси є гнучкими (лінія 7);

внутрішні ціни чуттєві до змін валютного курсу (лінія 8).

Викладене вище свідчить, що механізм впливу грошово-кредитної політики на забезпечення певного рівня макроекономічних показників досить складний. Тому центральні банки при обґрунтуванні рішень у галузі грошово-кредитної політики використовують цільові орієнтири. Існують два широких стратегічних курси, яких дотримуються центральні банки, використовуючи інструменти банківської політики, зокрема для стримування інфляції.

Засновувати політику не прямо, а на проміжному цільовому орієнтирі, такому як зростання конкретного грошового агрегату чи валютного курсу. У цьому випадку центральний банк корегує використання певного інструменту своєї політики для управління зростанням кількості грошей в обігу, обсягів кредитування чи валютних курсів для досягнення наміченого рівня. При цьому передбачається, що існує тісний і прогнозований зв'язок між проміжним цільовим орієнтиром і майбутньою інфляцією відповідно до положень кількісної теорії грошей. Кінцевий цільовий орієнтир у галузі інфляції, як правило, визначається в загальних термінах, таких як "низька інфляція".

Засновувати політику безпосередньо на чіткому кінцевому цільовому орієнтирі у галузі інфляції. Зазвичай такий орієнтир установлюється для майбутньої інфляції, щоб врахувати часовий лаг у сфері грошово-кредитної політики і його вплив на інфляцію. За таких умов політика центрального банку буде змінюватися на основі врахування змін проміжних перемінних показників, що характеризують як попит, так і пропозицію в економіці. Наприклад, ціни на активи, інфляційні очікування, реальний обсяг виробництва, зростання обсягу кредитування, бюджетно-податкова політика і витрати на заробітну плату можуть контролюватися на рівні зі зміною кількості грошей в обігу і валютного курсу.

Для того, щоб зростання грошової маси або валютного курсу були індикаторами інфляції, необхідно, щоб існував прогнозований зв'язок між зростанням грошової маси майбутньою інфляцією цін. Це означає, що центральний банк має встановити проміжний цільовий орієнтир, який би забезпечував досягнення намічених цільових орієнтирів.

Рівняння кількісної теорії (М = PY: V), як правило, використовується як основа для визначення таких монетарних цільових орієнтирів. Проміжний монетарний цільовий орієнтир може використовуватися в рамках кількісної теорії за допомогою таких кроків:

установити бажаний кінцевий цільовий орієнтир для майбутньої інфляції;

оцінити тенденцію основного потенціалу зростання реального обсягу виробництва;