В останній чверті ІV ст. до н. е. ольвіополіти здійснили редукцію повноцінної мідної монети і почали карбувати золото, срібло і розмінну мідь. На початку ІІІ ст. до н. е. у зв’язку із загальним погіршенням економічного й політичного стану міста карбування золотої монети припинили, а в часи Проточена з обігу було вилучено срібло і спостерігались всі ознаки грошової кризи.
У І – ІІ ст. н. е. грошовий обіг міста Ольвії ґрунтується на основі римської монетної системи, причому, протягом усього періоду спостерігається подальше знецінювання мідної монети. Поступове, але неухильне скорочення і, нарешті, повне припинення грошового обігу в Ольвії – не випадкові явища. Не лише економічний добробут, а й саме існування міста були тісно пов’язані з долею античного світу, що переживав тоді тяжку кризу.
Наприкінці ІІІ – ІV ст. на території сучасної України, крім монет Римської імперії, були в обігу підробки римських монет: адресів – у золоті й денарів у сріблі, а також мідні сарматські підробки монет Боспорського царства. [6, 110-113]
Наступним періодом є доба Київської Русі.Писемні джерела останньої називають п*ть елементів давньоруської грошової системи: гривню, куну, ногату, резану, веверицю (векшу). Аналіз грошових співвідношень у зводі основних законів давньої Русі – “Руській Правді” – дозволив дослідникам реконструювати систему грошової лічби в ХІ столітті: гривна = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам.
Татаро-монгольська навала ХІІІ століття значною мірою зруйнувала політичний та економічний потенціал князівств Східної Європи. Гостра нестача розмінної монети, яка почала відчуватись ще з ХІІ століття, значно посилилась в ХІІІ – ХІV століттях. У “безмонетний період” ХІІ – ХІV ст. засобами розмінного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші. Гривні – зливки срібла – обслуговують найвищі сфери грошових операцій, стають основним засобом виплати данини.
На межі ХІІІ – ХІV ст. у Східній Європі для зливків срібла починає застосовуватись термін “рубль”. Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослідників пов’язують його з дієсловом “рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка.
У 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50 років ХІV ст. і до 1414 – 1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними грошима”, “грошами руської лічби”, “гривні львівської доби”, “польські гривні”.
Утвердження терміну “гріш” на українських землях часто пов’язується з Польщею та її грошовими засобами. Але сама назва “гріш” мала загальноєвропейське походження, а в Україні первинно пов’язувалась, напевно, з празькими, а не польськими грошами. Назва “гріш” (латинське “grossus” - великий) використовувалось в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду – “періоду гроша” в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети – гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям ХІ – ХІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці.
Першими реальними “грошовими монетами”, з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині ХІV століттю, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300 – 1305 роки) та Яна Люксембурзького (1310 – 1346 роки). Карбованці згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосувались і до місцевої лічби.
Заходи, здійснювані за князя Вітовта (1392 – 1430 роки) та наступних володарів сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. Розповсюдження набувають лічильний литовський рубль, а розмінними номіналами виступають гріш та денарій.
Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України ХІV – ХV століть відносились до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спирались на відповідні гривні (краківську, галицьку, празьку, литовську, київську). Отже, найбільш прийнятим терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цього періоду, може бути гріш.
В 1526 – 1528 роки в Польщі провадились грошова реформа, спрямована на перехід до більш сучасної, прогресивної системи лічби. В результаті реформи у Польщі була введена злотова грошова система, але номінали, виражені в польських злотих, ще не карбувались.
На Україні найбільш вживані номінали отримували свої назви та звучання. Соліди звались шелягами (лат. “солід” – польське “шеляг”), гроші – осьмаками (бо дорівнювали колись 8 литовським денаріям). Новим номіналом, введеним у 1614 році були півтораки (1,5 гроша). Півтораки стали чи не найбільш вживаним номіналом в Україні в ХVІІ столітті.
Входження значної частини Чернігово-Сіверщини в 1503 – 1618 роках до складу Московської держави обумовлювало використання тут російських монет уже з початку ХVІ століття.
Головним засобом обігу серед російських монет були копійки, саме вони становлять абсолютну більшість серед українських знахідок ХVІІ – початку ХVІІІ століть.
Поява самого терміну “копійка” пов’язується з грошовою реформою, яка проводилась у московській державі в 1535 – 1538 роках, згідно з вимогами утвореної централізованої держави. За грошовою реформою 1535 – 1538 років грошова московської держави система прийняла наступний вигляд:
рубль = 100 копійкам гривня – 10 копійкам
полтина – 50 копійкам алтин – 3 копійкам
напівполтина – 25 копійкам копійка – 2 денгам
денга – 2 полушкам.
Грошові одиниці від рубля до алтини були тільки лічильними. Реально ж карбували копійки, денги і полушки.
Реально перебудувати російську грошову систему вдалося лише Петру І (1700 – 1718 роки), нові основні номінали стали конкурентоспроможними до західноєвропейських. В обіг поступово були введені срібні полтина, напівполтина, гривня, десять денег, алтин; мідні – денга, полушка, напівполушка, золотий червонець. У 1704 році були викарбувані основні номінали нової системи – срібний карбованець і мідна копійка. Починаючи з ХVІІІ століття і протягом наступних сторіч , елементи російської грошової системи: рублі (карбованці) та копійки, їх фракції стають широковживаними грошовими засобами в Україні.
Державотворчі процеси в Україні в 1917 – 1920 роках потребували створення і власної грошової системи. За час існування Української Народної Республіки, Гетьманату і Директорії в обіг було випущено 24 види грошових знаків – карбованців, гривень, шагів. Дві гривні відповідали одному карбованцеві, 100 шагів – гривні.
Проголошена у Львові 1918 року Західноукраїнська Народна Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх розмінні номінали гелери (1/100 крони), які звались сотиками.
Грошова реформа, яка відбулась в Україні у вересні 1996 року, поставила крапку над “і”: національна грошова одиниця віднині називатиметься гривнею, а розмінні її номінали – копійками. [4, 121-128]
= ВИСНОВКИ =
Гроші – це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші – це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.
Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу, , засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.
Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості. Саме тому у нашій державі для визначення вартості того чи іншого товару або послуги використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що це – не нормальне явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити неможливо через високу ступінь залежності України від наданих кредитів та нестабільність курсу національної грошової одиниці. На сьогодні, на мою думку, найнадійнішим виразником багатства залишається золото. Це відбувається тому, що ціна золота в основних валютах на всіх фондових біржах світу, практично однакова.
= СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ =
1. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати. Економіка України, №2, 1999р.
2. Злупко С. М., Гришина О. В. Теорія грошей М. І. Туган-Барановського та її вплив на монетаризм ХХ ст. Фінанси України, №8, 1999 р.
3. Климко Г. Н., Несторенко В. П. Основи економічної теорії. Політ економічний аспект. Київ. “Вища школа”, 1994 р.
4. Козубовський Г. А. Основні номінали грошового обігу України Х – ХХ ст. Фінанси України, №10, 1996 р.
5. Кривень В. М. Про природу грошей. Фінанси України, №12, 1996 р.
6. Лямець С. І. Грошовий обіг в Україні за античної доби. Фінанси України, №12, 1998 р
7. Мочерний С. В. Економічна теорія. Посібник для студентів ВУЗів. Київ, “Академія”, 1999 р.