Гранична і середня схильність до заощаджень в Україні (стр. 1 из 2)

РЕФЕРАТ

Гранична і середня схильність до заощаджень в Україні

Перш ніж обчислити граничну і середню схильність до заощаджень в Україні, з`ясуємо основні макроекономічні визначення економічних категорій, пов`язаних з заощадженнями, та фактори, що на них впливають.

Заощадження – це неспожита частина особистого безподаткового доходу. На рис. 1 наочно видно функції споживання і заощадження.

Рисунок 1 – Функції споживання і заощадження

Середня схильність до заощадження (ССЗ) - частка безподаткового доходу (Д), яка спрямовується на заощадження (З), виражена у відсотках.

Так як Д = С + З, то ССС + ССЗ = 100% або ССС + ССЗ = 1, де ССС – Середня схильність до споживання

Закономірність - середня схильність до споживання перевищує граничну схильність до заощаджень.

ССС > ССЗ

Гранична (додаткова) схильність до споживання (ГСС) - показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання.

Гранична (додаткова) схильність до заощадження (ГСЗ) - показує, яка частка додаткового доходу направляється на додаткові заощадження.

Так як DД = DС + DЗ, то ГСС + ГСЗ = 100% або ГСС + ГСЗ = 1

Тенденція - із зростанням доходу зростають одночасно і споживання, і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень, навпаки, збільшується. Нижче. на рис 2 наведена схематична інтерпретація цієї загальносвітової тенденції:

Рисунок 2.

Крім доходу на обсяги споживання і заощадження впливають фактори, приведені в таблиці 1.

Додатковий обсяг споживання (DС) можна знайти за формулою:

DС = DС_А + ГСС ´ DД

де С_А - автономне споживання, яке залежить лише від недохідних факторів.

Таблиця 1 – Фактори, яки впливають на обсяги споживання і заощадження

1.	Багатство	чим більше розмір вже накопиченого багатства (нерухомого майна і фінансових засобів), тим менше стимули до заощаджень.
2.	Податки	чим менший розмір податків, тим більший безподатковий дохід і відповідно збільшується можливості як споживання, так і заощадження.
3.	Відрахування на соціальне страхування	збільшення цих відрахувань призводить до скорочення поточного споживання і заощадження, але водночас чим краща система соціального забезпечення, тим менші заощадження населення протягом трудового життя.
4.	Рівень цін	зростання цін веде до скорочення споживання і заощадження, та навпаки.
5.	Очікування	якщо очікування населення щодо майбутніх змін цін, доходів, виникнення дефіциту несприятливі, домашні господарства змушені створювати резервні запаси, тим самим збільшуючи поточне споживання і зменшуючи заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому також активізує споживчий попит в поточному періоді.
6.	Споживча заборгованість	чим більша споживча заборгованість, тим менш обсяги споживання і заощаджень, і навпаки.
7.	Відсоткова ставка	при зростанні відсоткової ставки поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що водночас збільшить майбутнє споживання.

Додатковий обсяг заощадження (DЗ) можна обчислити за формулою:

DЗ = DЗ_А + ГСЗ ´ DД

де З_А - автономне заощадження, яке залежить тільки від недохідних факторів.

Під впливом недоходних факторів криві споживання і заощаджень зміщуються вниз або вгору.

Значну увагу дослідженню агрегованої величини сукупних заощаджень приділив Дж. Кейнс. В своїй головній праці „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” Дж. Кейнс стверджував, що в умовах розвинутого грошового господарства гроші окрім функції розрахункової одиниці і засобу обміну починають виконувати функцію засобу збереження вартості. З’являється, відповідно, попит на гроші – потреба в ліквідності. Досліджуючи нову роль і якість грошей, Дж.М. Кейнс відмічає, що гроші перетворюються в самостійний актив тривалого користування і тому починають відігравати свою особливу самостійну роль та впливати на мотиви поведінки економічних суб’єктів.

Попит на гроші, у Дж. Кейнса, складається з трьох складових, однією з яких є попит, пов’язаний з обережністю та прагненням убезпечити себе від непередбаченості майбутньої ситуації. Економічні суб’єкти завжди прагнуть заощаджувати певні грошові резерви – найбільш ліквідні тривалі активи, щоб забезпечити собі можливість покриття майбутніх непередбачених фінансових витрат.

Таким чином, на думку Дж. Кейнса, в суспільстві в умовах розвинутого грошового господарства завжди існує певна схильність до ліквідності. І позичковий процент є платою за відмову від ліквідності.

Наявність схильності до ліквідності впливає на бажання членами суспільства заощаджувати частину свого доходу. Тому не весь отриманий дохід іде на споживання і отже витрачається. Принципова відмінність кейнсіанської теорії від неокласичної полягає в тому, що отриманий дохід складається з двох частин: з тієї, що йде на особисте споживання – витрачається і тієї, що заощаджується (в трактуванні неокласиків дохід повністю йде на витрати). Це положення можна відобразити формулою:

Y = C + S,

де: Y – національний дохід; C – частина доходу, що йде на споживання;

S – частина доходу, що заощаджується.

Також, на думку Дж.М. Кейнса, в суспільстві діє так званий „головний психологічний закон”. Суть цього закону полягає в тому, що із збільшенням доходу частка, що йде на споживання, також зростає, але в значно меншій мірі ніж зростає дохід. Тому співвідношення між споживанням і нагромадженням змінюються на користь останнього. Зростає гранична схильність до заощаджень, а гранична схильність до споживання зменшується.

де: с – гранична схильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень; ΔС – приріст споживання; ΔS – приріст заощаджень; ΔY – приріст доходу.

Оскільки, ΔY = ΔС + ΔS, то с + s = 1.

Дія „основного психологічного закону”, зростання граничної схильності до заощаджень роблять актуальною проблему ефективного сукупного попиту – доходу, що використовується. Він складається із споживчих витрат населення і інвестиційних витрат бізнесу.

Y = C + I,

де: Y – національний дохід; C – споживі витрати; І– приватні інвестиції.

Якщо споживчі витрати за даного рівня доходів величина більш-менш стала, то приватні інвестиції є величиною мінливою. Окрім того, їх вплив на рівень національного доходу не є прямолінійним. Крім безпосереднього впливу інвестиційного попиту на відповідну частку виробленого продукту, має місце так званий множинний, мультиплікаційний ефект, коли приріст інвестицій викликає значно більший приріст доходу і навпаки – зменшення інвестицій тягне за собою значно більше скорочення національного доходу.

де: k – мультиплікатор інвестицій; ΔY – приріст національного доходу; ΔІ – приріст інвестицій.

Зробивши відповідні перетворення можна вивести залежність величини мультиплікатора інвестицій від рівня граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощаджень.

Поділивши і чисельник і знаменник дробу на ΔY, отримаємо вираз:

, або , або

де: с – гранична схильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень.

Принцип мультиплікатора інвестицій відображає суттєву відмінність поглядів Дж.М. Кейнса на роль заощаджень в економіці. Якщо початку класична а потім і неокласична політична економія говорила про заощадження як головне джерело нагромадження капіталу та відповідну їх роль в економічному зростанні, то Дж. Кейнс підходить до цього дещо помірковано. По-перше, для економіки краще, коли значна частину доходу споживається – більший коефіцієнт мультиплікатора інвестицій. Перед суспільством завжди постає дилема та існує так би мовити соціальна ціна вибору між споживанням на даний момент і споживанням та рівнем зайнятості в майбутньому. Саме останні забезпечується заощадженнями і інвестиціями. По-друге, на думку Дж. Кейнса, заощадження – це ще не інвестиції. Перетворення заощаджень в інвестиції цілком залежить від інвестиційної активності бізнесу.

Ще в ранній праці „Трактат про гроші” Дж. Кейнс розглядає проблему співвідношення інвестицій і заощаджень та приходить до висновку, що найоптимальнішою для економіки в цілому є ситуація, коли сукупні інвестиції дорівнюють сукупним заощадженням. Якщо інвестиції менші заощаджень темпи економічного розвитку поступово спадають. Якщо ж більші – відбувається перегрів економіки з неминучим наближенням економічної кризи.