Витрати виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах розвитку підприємства (стр. 2 из 4)
Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва, збільшуючи лише кількість праці, яка є єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу (рис. 1.1). Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорівнює нулю. В міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення, коли на фірмі працюють 9 робітників, а далі, з наймом десятого робітника, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво.
Конфігурація кривої сукупного продукту (рис. 1.1а) ілюструє нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції донизу показує, що до точки обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу. Праворуч від точки крива стає опуклою вгору – це означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки діє закон зростаючої граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної граничної продуктивності (спадної віддачі). Найбільш виразно ці закони відображає крива граничного продукту праці. Граничний продукт змінного фактора спочатку зростає. Динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих – додатна, але зменшується. На обох цих стадіях сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму. Крива середнього продукту також відображає дію обох законів, проте з деяким запізненням порівняно з кривою. Продуктивність праці зростає до точки, після якої спадає більш повільно, ніж гранична продуктивність.
Всі криві взаємопов'язані. За кривою сукупної продуктивності можна визначити величини граничного і середнього продуктів. Так, в точці величину граничної продуктивності визначає нахил кривої, а величину середньої продуктивності дає, тобто нахил променя, що йде від початку координат до даної точки. В точці встановлюється рівність між граничною і середньою продуктивністю, оскільки тут промінь від початку координат є одночасно дотичною, яка показує нахил кривої. В точці С досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки відповідні криві перетинаються у максимальному значенні середньої продуктивності.
Якщо врахувати динаміку всіх показників продуктивності за умови нарощування використання змінного фактора, то можна виділити чотири стадії розвитку виробництва:
1. всі показники зростають, всі криві є висхідними до точок;
2. гранична продуктивність і крива починають спадати, але і продовжують зростати до точок;
3. зростає лише сукупний продукт (до точки), а і спадають;
4. спадають всі показники (праворуч від точок).
Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто у короткостроковому періоді. Спадна продуктивність змінного фактора визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.
1.4 Двофакторна виробнича функція
У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Зміна технології веде до зміни функціональної залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються дво– і багатофакторні виробничі функції. Коли виробничому процесі капітал і праця можуть замінювати один одного, пропорції між ресурсами вимірює показник капіталоозброєності праці (K/L). Функція виробництва має вигляд: Q=f (K, L).
Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній («виробнича сітка»), графічній (ізокванта) і аналітичній формах.
Ізокванта – це лінія множин комбінацій кількості праці і кількості капіталу, яка забезпечує рівну кількість виготовленої продукції.
Одна й та ж сама кількість продукції може бути отримана при різних комбінаціях ресурсів, і ізокванта виробничої функції з’єднує такі точки при переході від однієї точки до іншої точки однієї і тієї ж самої ізокванти відбувається зменшення затрат одного з ресурсів, одночасно зростають затрати іншого, причому кількість продукції залишається незмінним.
Припустимо, що при виробництві використовують два види ресурсів. Міру заміщення другого ресурсу першим характеризує кількість другого ресурсу, яка компенсує зміну першого ресурсу на одиницю при русі по ізокванті.
MRTS = – ∆K / = – ((K2-K1)/(L2-L1))
Властивості:
– Завжди додатна величина, знак «–» характеризує зменшення кількості капіталу, показник, що характеризує кількість праці завжди додатній.
– На різних ділянках різна. По мірі заміщення у виробничому процесі капіталу більшої кількості праці, продуктивність останньої спадає. Тому виробництво потребує збалансованого використання виробничих факторів.
– MRTS = tg α, кута нахилу дотичної проведеної до будь-якої точки ізокванти.
1.5 Багатофакторна виробнича функція
У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різна віддача від зміни масштабу виробництва.
Розрізняють три випадки ефекту масштабу:
1. Якщо обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів, то цей процес називається зростаючою віддачею від масштабу.
Серед причин виникнення зростаючого ефекту масштабу виробництва виділяють: спеціалізація праці; спеціалізація управлінського персоналу; технічний прогрес; виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва; неподільність виробництва.
2. Стала (нейтральна, нульова) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно.
3. Спадна віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції лише в півтора рази.
Спадний ефект масштабу виробництва частіше за пов’язаний з труднощами управління: ефективність рішень падає, а середні витрати виробництва зростають.
1.6 Оптимум або рівновага виробника
Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише: довгострокові сукупні витрати – витрати на весь обсяг продукції, довгострокові середні витрати – витрати на одиницю продукції та довгострокові граничні витрати, тобто приріст сукупних витрат
Сукупні витрати (ТС) можна визначити за формулою:
TC=PL*L+PK*K.
При фіксованих цінах на фактори виробництва можна знайти безліч різних наборів капіталу і праці, які можна придбати за ті самі сукупні витрати. Графічне зображення таких наборів називається ізокостою.
Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат. Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (рис. 1.3.) Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі. Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів.
Рис. 1.3. Ізокоста
Властивості ізокости:
1. Кут нахилу ізокости залежить від цін на фактори виробництва. Оскільки tgA=K/L, а в точках перетину ізокости з осями К (L=0) та L (К = 0) сукупні витрати (ТС) визначаються за формулами відповідно: для L=0, ТС = РКК та для K=0, TC=PLK. То з цих формул знаходимо: К=ТС/РК, L=ТС/РL. Звідси: tgA=K/L=TC/PK*PL/TC=PL/PK.
З формули випливає, що кут нахилу ізокости збільшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу і, навпаки, кут нахилу ізокости зменшується при зниженні ціни прав та зростанні ціни капіталу.
2. Усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторів виробництва.
3. Чим далі від початку координат розміщена ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується у виробництві.
Рівновага виробника – це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів виробництва (праці та капіталу), що задіяні у виробничому процесі.
Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точку.
Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням Цін праці та капіталу, а нахил ізокванти – граничною нормою технологічного заміщення, то умову рівноваги можна записати рівність:
MPL/PL=МРК/РК
Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, – це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант.
2. Витрати виробництва
2.1 Витрати виробництва за короткостроковий період
Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат – постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий – аналізу витрат на одиницю продукції.