Аналізуючи чинне законодавство та сучасний стан матеріально-технічного забезпечення Академік Янчук В.З. обґрунтовано вважає, що підприємницька діяльність виробників продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження значною мірою залежить від рівня їхнього матеріально-технічного забезпечення продукцією виробничо-технічного призначення (сільськогосподарськими машинами, устаткуванням, запасними частинами до них, пально-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин тощо). Із наведеного можна дійти висновку, що до матеріально-технічного забезпечення входить продукція виробничо-технічного призначення.
Такої ж думки дотримується і Нагребельний В.П., вказуючи при цьому, що система матеріально-технічного забезпечення - є проміжним, посередницьким, зв’язуючим ланцюгом між сільським господарством та галузями, які виробляють для нього засоби виробництва. Це «канал», по якому пересуваються необхідні для нормального функціонування сільськогосподарського виробництва техніка, устаткування, матеріали і т. ін. Ми погоджуємося з поглядами Нагребельного В.П., як і з думкою Гаєвского Р.В, який говорить про матеріально-технічне забезпечення як основну форму надходження засобів виробництва до сільськогосподарського товаровиробника.
Вище викладене свідчить про те, що в нормативних актах, які регулюють відносини з матеріально-технічного забезпечення товаро-виробників сільськогосподарської продукції, а також в юридичній і економічній літературі в яких розглядаються ці правовідносини, існує різноманіття не тільки у визначенні поняття матеріально-технічного забезпечення, а й його термінів. Це призводить до необхідності тлумачення тих чи інших положень нормативних актів, викликає труднощі в їх застосуванні і т. ін. [32, 89].
Отже, не викликає сумніву, що матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК має першочергове значення в формуванні конкурентоспроможного аграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних, економічних, соціальних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни.
Саме це викликає необхідність визначити зміст поняття матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, належного правового впорядкування цієї діяльності.
Для його визначення, на нашу думку, необхідно навести основні його ознаки та принципи. При цьому слід відзначити, що матеріально-технічне забезпечення сільського господарства залежить від особливостей сільськогосподарського виробництва, яке тісно пов’язано з обробітком землі, обумовлених сезонністю сільськогосподарських робіт, кліматичними та економічними умовами. Відповідно до цього йому притаманні такі основні ознаки:
1) нерівномірне використання протягом року господарствами тракторів, автомобілів, комбайнів, сільськогосподарської техніки взагалі. Максимальний попит на ці засоби має місце весною, літом та в першій половині осені, а мінімальний - в другій половині осені та взимку. Окремі види техніки (сіялки, сінокосилки, та ін.) використовуються тільки в певну пору року. Ця особливість сільськогосподарського виробництва вимагає, щоб кожне господарство придбавало таку кількість техніки, яка необхідна для проведення усього циклу робіт в стислі агротехнічні строки;
2) наявність великої кількості сільськогосподарських підприємств різних форм власності;
3) різні потреби в засобах виробництва господарствами, які знаходяться у різних ґрунтово-кліматичних умовах та географічних зонах;
4) використання засобів виробництва в залежності від спеціалізації окремих господарств;
5) віддаленість сільгосптоваровиробників від промислових підприємств, які виготовляють сільськогосподарську техніку та устаткування;
Незважаючи на певну недосконалість законодавства, яке регулює матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК, в його нормах відображені основоположні принципи, відповідно з якими повинно формуватися і удосконалюватися це законодавство. Відносинам з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК притаманні як загально-правові, так і спеціальні принципи. Політична, соціально-економічна і правова значущість визначення і послідовного додержання принципів права взагалі, принципів аграрного права зокрема, набувають особливої ваги в формуванні та здійсненні відносин з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників сільськогосподарської продукції [14, 87].
На нашу думку, основними принципами, притаманними правовому регулюванню матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, слід вважати:
1) примат права власності, зокрема права власності на землю;
2) право всіх суб’єктів аграрного підприємництва самостійно здійснювати свою виробничо-господарську діяльність;
3) господарська самостійність і самофінансування аграрних товаровиробників;
4) правове забезпечення оптимального використання аграрно-договірних відносин;
5) захист прав власника;
6) рівноправність усіх суб’єктів господарювання в АПК;
7) нерозривний зв’язок їх прав і обов’язків.
На сучасному етапі матеріально-технічне забезпечення сільського господарства являє собою складний комплекс відносин, що охоплюють діяльність виробників сільгосптехніки, підприємств з матеріально-технічного забезпечення, заснованих на різних формах власності. Ці відносини неоднорідні за правовою організацією. Необхідно розмежувати такі групи відносин з матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств:
- по-перше, відносини, що виникають між виробниками сільськогосподарської техніки та організаціями з матеріально-технічного забезпечення;
- по-друге, відносини між сільгосптоваровиробниками та виробниками сільськогосподарської техніки та інших матеріально-технічних ресурсів;
- по-третє, відносини між підприємствами з матеріально-технічного постачання і сільгосппідприємствами.
- по-четверте, відносини між самими сільгоспвиробниками.
Ці групи відносин з матеріально-технічного забезпечення з точки зору їх правової організації не відрізняються. Їх правовою формою є договір.
Суб’єктний склад відносин з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників є таким: з однієї сторони - сільськогосподарські підприємці: фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, акціонерні сільськогосподарські товариства та інші підприємці, тобто покупці сільськогосподарської техніки та інших засобів матеріально-технічного призначення. З другої - суб’єкти, які надають предмету матеріально-технічного забезпечення - безпосередні виготовлювачі або посередники в цих правовідносинах - машинно-технологічні станції (МТС); підприємства з матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ), створені у вигляді господарських товариств, напрямком діяльності яких є реалізація предметів матеріально-технічного забезпечення: сільськогосподарської техніки, тракторів, комбайнів, автомобілів та ін., мінеральних добрив, ядохімікатів, необхідних для обробітку сільськогосподарських культур, паливно-мастильних матеріалів. В тваринництві такими предметами є: обладнання для тваринницьких комплексів, сепараторних пунктів; для цехів з виробництва кормів для підсобних виробництв і промислів [13, 60].
На розвиток вищенаведених відносин впливають такі фактори як: 1) економічний, 2) соціально-психологічний, 3) технічний, 4) організаційний, 5) правовий. Всі вони взаємопов'язані та взаємообумовлені.
Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства відбувається у сфері товарного обігу. В цьому сенсі, як різновид економічних відносин, воно потребує всебічного врахування дії економічних законів. На сьогоднішній день існує велика диспропорція цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси. Нееквівалентний обмін сільськогосподарської і промислової продукції зумовлює зростання ступеню зносу основних засобів виробництва сільськогосподарської продукції, зниження темпів науково-технічного прогресу в аграрному секторі економіки.
Соціально-психологічний фактор. В зв’язку з реформуванням аграрного сектора економіки і реорганізації підприємств з колективною формою власності в приватні підприємства, змінюється психологія людей, які працюють на землі. В суспільстві з’являється нова категорія громадян - власників землі сільськогосподарського призначення. Власнику землі необхідно самому планувати свою діяльність, пов’язану з виробництвом сільськогосподарської продукції, в тому числі й з матеріально-технічного забезпечення: які матеріально-технічні ресурси необхідні та які засоби він може собі дозволити придбати на конкретному етапі господарювання.
Виробництво та постачання машин за радянських часів було зорієнтоване на задоволення потреб великомаштабного сільськогосподарського виробництва і стимулювалося діючою системою цін. Технологічні комплекси машин для селянських господарств, невеликих ділянок, індивідуальних споживачів майже не розроблялись. Тому виникає постійна потреба в налагодженні і стимулюванні, в тому числі і системою цін випуску різних типів машин з урахуванням зональної спеціалізації та концентрації виробництва, обсягів та умов роботи в господарствах різних форм господарювання. Для урегулювання цієї проблеми та зменшення залежності сільського господарства від імпорту техніки Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 1992 р. № 536 була прийнята Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості. Метою програми є забезпечення агропромислового комплексу сучасною вітчизняною технікою. Згідно з цією програмою Україна має забезпечити 70 - 80 % потреб сільського господарства в основних машинах. Для підвищення технічного рівня машин передбачено залучити до їх виготовлення підприємства оборонної промисловості. До програми включено близько 3600 найменувань машин і обладнання, засобів автоматизації та приладів, з яких 1500 виготовлялись підприємствами України, решту необхідно розробити та освоїти їх виробництво. Але профінансувати виробництво такої кількості держава не в змозі, щорічно затверджується перелік пріоритетних машин і обладнання, розробка яких фінансуються з держбюджету.