Цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М. Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного безробіття, ототожнював його норму з таким "рівнем безробіття, Що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці".
Сучасна теорія зайнятості і ринку праці серед основних постулатів приймає норму природного безробіття для країн Західної Європи на рівні 4-5%, Північної Америки — 6,5-7%. При цьому протягом другої половини XX сторіччя в зв'язку із глобалізацією економіки і формуванням транснаціональних ринків праці, із поширенням міграції та зростанням мобільності робочої сили, із посиленням соціального захисту безробітних, із зростанням динамічності економіки в цілому помітно зростає і природна норма безробіття.
Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.
На відміну від природного безробіття, що як правило, е певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя. В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.
Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця [12]. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу.
Структурне безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.
Структурне безробіття на практиці проявляється в якісній невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза залежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.
В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промисловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед робітників сільського господарства.
Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов'язане з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил [17].
Хоча структурне безробіття є практично неминучим супутником динамічної економіки, воно є досить хворобливим. Його розвиток примушує досить великі соціальні, професійні групи (причому практично повністю) змінювати спосіб життя, часто й місце проживання. Тому офіційні гарантії постраждалим від структурного безробіття звичайно є одним з центральних компонентів державної політики зайнятості. В тих країнах, де проблема структурного безробіття є особливо гострою, створюються спеціальні агентства, орієнтовані на визначені професійні групи населення. Так, наприклад, в Англії поряд зі службою зайнятості, що надає допомогу всьому населенню, існує спеціальна державна служба, чия увага концентрується виключно на допомозі шахтарям. Здійснюються спроби надавати дієву допомогу цим групам саме в працевлаштуванні на основі їх перенавчання, створення спеціально для них нових робочих місць, дотацій працедавцям за їх працевлаштування тощо.
Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі.
Безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі [8]. Відповідно міжнародна статистика звертає увагу не тільки на загальний рівень безробіття, а й виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).
Характерною ознакою безробіття в країнах перехідної економіки с його довготривалість, застійний характер. Частка безробітних більше року в їх загальній чисельності е, як правило, істотно вищою, ніж в економічно розвинених країнах; вона віддзеркалює динамічність розвитку економіки в цілому і ринку праці зокрема і знаходиться у зворотному зв'язку з цими ознаками. Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого статусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про гарантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психологія була сформована за часів адміністративно-командної економіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.
В більшості країн світу застійне безробіття більше притаманне жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного безробіття — як, власне, і всі інші показники, визначені за методологією МОП і не пов'язані з реєстрацією — серед жінок нижчі.
З позицій окремої особи безробіття є повним тоді, коли охоплена ним людина зовсім не має роботи і відповідно — доходів. Міжнародна методологія, що прийнята Міжнародною організацією праці, припускає можливість виключно випадкових заробітків. Якщо ж тривалість робочого періоду скорочена (чи за рахунок скорочення робочого дня, чи за рахунок скорочення робочого тижня), йдеться про часткове безробіття. Звертаючись до міжнародної методології, необхідно підкреслити, що визначення часткового безробіття принципово не припускає його тотожності з сезонною зайнятістю [14]. Сезонність притаманна досить численним виробництвам та галузям економіки, насамперед тим, що так чи інакше зв'язані з сільським господарством, риболовством, охотою, будівництвом. В цьому відношенні рекомендації МОП є цілком категоричними: сезонна зайнятість не має ніякого відношення до часткового безробіття. Хоча чисто статистичне вимірювання тривалості річного фонду робочого часу і його відповідності прийнятим в країні стандартам (тобто визначення повноти зайнятості і відповідно діагностика можливого часткового безробіття) не викликає ніяких труднощів. Проблема визначення часткового безробіття має не тільки академічне, а й суто практичне значення, оскільки більшість країн світу в межах програм підтримки доходів безробітних передбачає певну компенсацію втрат від часткового безробіття. Принципи визначення компенсацій — такі ж як і в випадку повного безробіття.
Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна "ціна" безробіття — не випущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття на дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Цю втрачену продукцію ми визначили в попередньому параграфі як розрив ВВП. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.[4]
Відомий дослідник в царині макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена.
Відомі дві формули цього взаємозв'язку:
1) Коли потрібно з'ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:
(Y–Y*)/Y = –β(и – и*)
де Y — фактичний обсяг виробництва;
Y* – потенційний ВВП;
и — фактичний рівень безробіття;
и* – природний рівень безробіття;
(и – и*) – циклічне безробіття;
β — коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на β%).[4] Коефіцієнт β найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклічне безробіття в економіці становить 1%, то відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2/2,5%.
2) Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою.
У цьому випадку варто скористатися іншою формулою:
(Y1–Y0)/Y0 = 3–2(и1 – и0)
де Y1 — фактичний обсяг виробництва в поточному році;
Y0 — фактичний обсяг виробництва у попередньому році;
и1 — фактичний рівень безробіття в поточному році;
и0 — фактичний рівень безробіття у попередньому році.
Ця формула свідчить, що:
а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім (и1=и0), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним прогресом;
б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (и1 – и0=1%), реальний ВВП скоротиться на 2%.