Хоч як бездоганно не працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід’ємним атрибутом ринкової економіки.
Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Безробіття в ринковій економіці – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.
Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків. У Законі України „Про зайнятість” зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.
До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітнього населення називається самодіяльним населенням.
У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи, найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм хотілося б працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.
Якщо розглядати безробіття в контексті об’єктно-суб’єктних відносин, то на відміну від більшості потітекономічних категорій, у яких відносини між певними суб’єктами виникають з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності, безробіття означає, передусім, відносини між класом капіталістів і державою й класом найманих працівників з приводу відчуження частини останніх від виробничої діяльності, з одного боку, та забезпечення їх необхідним мінімумом задля існування з другого боку, а отже, звуженого відтворення. Якщо синтезувати обидва визначення, то безробіття означає виробничі відносини між протилежними класами та державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі. У даному випадку виникають явища і процеси, протилежні за економічним змістом тим, які мали місце при взаємодії сукупної робочої сили і повної зайнятості.
Безробіття – невід’ємна властивість ринкової системи господарювання. Про це свідчить історія розвитку ринкової економіки. Вже в другій половині XVIII ст. в Великобританії були масові виступи робітників (рух лудитів) проти застосування машин, використовування яких в виробництві супроводжувалося формуванням армії „зайвих” людей. В наступні два століття – ХІХ і ХХ – кількість безробітніх безперервно збільшувалась, і в 1995 р. тільки в промислово розвинутих країнах кількість незайнятих робітників досягля рекордного рівня – 635 млн. чоловік.
Першу спробу з’ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Т. Мальтус вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам – розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Т. Мальтус і неомальтусіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Т. Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль науково-технічного прогресу, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.
Як показує статистика, кількість безробітніх значно збільшується в періоди криз і зменшується в періоди підйомів. Так, під час світової економічної кризи 1857 р. в англійській металообробній промисловості безробіття перевищувало 12%, коли в безкризовому 1853 р. складало лише 2%. Різке збільшення кількості безробітних спостерігалося в 1857 р. і в США: в Нью-Йорці, наприклад, кількість безробітних перевищила 150 тис. чоловік.
Найбільших розмірів безробіття досягло в 30-ті роки ХХ ст., особливо в період Великої депресії 1929-1933 рр., коли нею було охоплено 15-25% працездібного населення розвинених країн. В США в ці роки без роботи були залишені більше 10 млн. чоловік, в той час, коли в відносно благополучних 1920-1929 рр. середня чисельність безробітних складала 2,2 млн.чоловік. Хоч в післявоєнні роки зайнятість населення ніколи не опускалася до такого низького рівня, тим паче і в нинішній час в багатьох країнах безробіття досить високе і являє собою серйозну проблему для сучасного суспільства.Значне зростання безробіття в промислово розвинутих країнах наблюдалося під час першої і другої нафтової кризи (1973-1975 рр. і 1979-1980 рр.), а в США до того ж і в період проведення антиінфляційної політики Р. Рейгана (1982-1983 рр.).
Середній рівень безробіття значно розрізняється між країнами. Наприклад, в 1985 р. він коливався від 20% в Іспанії до 2,6% в Японії. В 90-ті роки в деяких європейських країнах (Великій Британії, Германії, Франції, Італії) безробіття досягало 12%, в США – 6, в Канаді – 8,3, в Японії – 2,3, в Швейцарії – менше 1%. Почасти такі відмінності пояснюються різними підходами урядів тих чи інших країн до макроекономічного регулювання, почасти вони пов’язані з розходженнями в визначеннях безробіття в різних країнах. Тому перейдімо до більш докладного аналізу визначення безробіття та її вимірювання.
Населення будь-якої країни підрозділяється на тих людей, які входять до складу робочої сили (L), і тих, які не входять (N). Робоча сила складається з тих людей, які зайняті (E), і тих, хто не має роботи, але хотів би працювати. Саме останні входять до числа безробітніх (U). Поняття безробіття деяко двозначне, оскільки теоретично кожний хотів би працювати за прийнятну плату. Економісти прагнуть вирішити цю дилему, визначаючи безробіття з точки зору бажання особистості заполучити роботу за деяку заробітну плату, яка переважає на ринку праці. Офіційна статистика заснована на більш прагматичному підході, який визначає безробітних як людей, які тимчасово звільнені і чекають бути потрібними своїм попереднім наймачам, або як людей без роботи, які активно шукали роботу протягом певного часу.
Виходячи з цих підходів, рівень безробіття u являє собою відсоткове співвідношення кількості безробітних U до кількості робочої сили L:
u= (U/L)100%.
Однак наявність загального підходу до визначення безробіття не гарантує однакових методів виміру безробіття в різних країнах.
Так, в США безробітнім вважається той, хто не має роботи, яка оплачується, і шукає її протягом останніх чотирьох тижнів, або чекає можливості приступити до роботи останні чотири тижні, або звільнений з роботи, але сподівається повернутися на колишнє місце роботи.
В Японії критерії попадання в категорію „шукаючих роботу” відрізняються від американських більшою жорстокістю, тому багато громадян, які вважалися б безробітними в США, в японській статистиці просто не враховуються в складі робочої сили. Низький рівень безробіття в Швеції в багатьом пояснюється тим, що держава традиційно здійснює масштабні програми перепідготовки тих, хто без роботи, і вони не входять до числа безробітніх. Швейцарія, де вже довгий час зберігається один з найвищих в Європі рівень зайнятості, бореться з безробіттям в періоди спадів почасти тим, що змушує іноземних робітників покинути країну, не видає нових дозволів и не подовжує старих на роботу в країні. Тому хоч в періоди застою зайнятість і зменшується, але водночас зменшується і робоча сила, в результаті чого рівень безробіття залишається досить низьким.
В цілому міжнародні розрізнення в рівні безробіття в різні періоди представлені в таблиці 1 [5].
При аналізі безробіття економісти не обмежуються тільки показниками номінального рівня безробіття. Безробіття ніколи не буває рівномірно розподілене серед населення країни. Одні групи населення потерпають більше, чим інші, а безробіття в усіх без виключення групах пояснюється широким спектром причин.
Як показує статистика, в розвинутих країнах безробіття в середньому трохи вище серед жінок, чим серед чоловіків. Значно більші різниці спостерігаються по окремим віковим групам. Так, безробіття серед підлітків в віці від 13 до 19 років майже в три рази вище, ніж серед дорослих. Це відноситься не до всіх країн. В Германії, наприклад, рівень безробіття серед підлітків набагато нижче, ніж в США або Великій Британії, що пояснюється високорозвиненою системою професійного навчання і професійної орієнтації школ, а також підготовкою кадрів безпосередньо на робочих місцях, які скорочують до мінімуму період безробіття на початку трудової діяльності людини.