Державний аудит – це перевірка економії, ефективності діяльності та програм, включаючи визначення дотримання відповідного законодавства та правил. Деякі види державного аудиту, наприклад, податкова служба, здійснюють аудит виключно в якості перевірки відповідності.
Внутрішньогосподарський або управлінський аудит, як правило, створюється та здійснюється на великих підприємствах. Його головне завдання полягає в допомозі працівникам організації ефективно виконувати свої посадові обов`язки в рамках політики, визначеної керівництвом, а також в здійсненні контрольних функцій за господарською діяльністю фірми, проведенні аналізу та оцінки системи обліку, внутрішнього контролю, адекватності політики у сфері менеджменту на різних рівнях господарювання, ефективності управлінських рішень, оцінки якості інформації, проведенні стратегічного аналізу, розробці фінансових прогнозів і проектів управлінських рішень. Головною метою управлінського аудиту є захист інтересів власників та керівництва фірми, тому він не може бути повністю незалежним та об`єктивним.
Незалежний аудит – це незалежна форма економічного контролю, що надається суб`єктам підприємницької діяльності на договірних засадах з питань ефективності господарювання та достовірності її відображення у бухгалтерському обліку і звітності. Аудит виконується аудиторськими фірмами або незалежними сертифікованими аудиторами, які мають на це відповідний дозвіл. Він може бути добровільним (за бажанням підприємств-клієнтів) і обов`язковим (згідно законодавчих актів). Так, зовнішній аудит в Великобританії обов`язковий для всіх підприємств, а в більшості країн – тільки для великих підприємств.
Метою незалежного аудиту є об`єктивна оцінка та вираження власної думки про складання звітності, ведення обліку та інших об`єктів аудиту, а також оцінка ефективності внутрішнього контролю та фінансового стану підприємства.
Основним завданням незалежного аудиту є збирання інформації з найбільш можливим ступенем достовірності, її відповідність встановленим критеріям, взаємопов`язаність і визначення: її реальності, достовірності, своєчасності та точності. Аудит повинен бути організований так, щоб адекватно відобразити усі аспекти діяльності суб`єкта, що перевіряється, настільки, наскільки вони відповідають перевіреній інформації. Для того, щоб скласти думку про стан об`єкту перевірки, аудитор повинен ознайомитись достатньо докладно та глибоко з предметом аудиторської перевірки, а це, в свою чергу, дасть обґрунтовану гарантію того, що інформація в бухгалтерській документації, звітності та інших джерелах даних достатня для складання компетентного висновку.
Виходячи з цього, можна визначити аудит, як процес зменшення до притаманного рівня інформаційного ризику для користувачів фінансової звітності і іншої вихідної інформації.
Крім основної задачі аудит може, залежно від конкретної ситуації та конкретної потреби, вирішувати ряд функціональних задач. До функціональних задач, зокрема, належать задачі коригування, задачі оперативного контролю, стратегічні задачі.
Задачі коригування передбачають, що у випадку, якщо за результатами проведення аудиту аудитором були зроблені негативні висновки (в цілому чи по будь-якій частині), аудитор може, на прохання клієнта, видати рекомендації на виправлення викритих помилок. До задач коригування не входить безпосереднє виправлення помилок самим аудитором.
Задачі оперативного контролю передбачають проведення перманентного аудиту, тобто систематичного контролю безпосередньо в процесі діяльності суб`єкта для попередження помилок та (або) вибору оптимальних варіантів рішень. Діяльність аудитора по попередженню помилок та вибору оптимальних рішень на підставі даних, одержаних у процесі аудиту, зводиться до вироблення рекомендацій, правильних або оптимальних рішень та (або) до надання на розгляд клієнту варіантів альтернативних рішень. Аудитор не може сам безпосередньо приймати рішення за клієнта.
Стратегічна задача – обґрунтування оптимальних або пропозиція альтернативних стратегій і перспективних програм розвитку будь-якого аспекту або діяльності в цілому у відповідності з запланованими чи запрогнозованими обставинами на підставі даних, одержаних у процесі аудиту. Стратегічна задача стосується в більшості аудиторських послуг.
Виходячи з зазначеного слід відмітити, що в Україні офіційно поки поняття “аудит” та “аудитор” трактуються тільки при визначенні незалежного аудиту і не повинні застосовуватись в інших випадках.
1.3. На території України у складі царської Росії вже в 1811 році існував державний контроль в особі державного контролера, який входив до ради міністрів на правах міністра, і до губернських контрольних палат на місцях. Аудиторська незалежна діяльність не знайшла розповсюдження. Це пов`язано з тим, що в царській Росії не було для цього відповідних економічних факторів, а саме: не розповсюдилось відокремлення власника від управління власністю і широкого залучення інвестицій, не відбулось достатнього розвитку промисловості, фондового ринку, банківської діяльності та інших галузей, що потребує кваліфікованого та незалежного підтвердження інформації, яка надавалась суб`єктами управління. До перевірок підприємств, установ та інших організаційних структур залучались спеціалісти (контролери і ревізори), які мали завдання виявити розкрадання, розтрати, перевитрати цінностей та інші зловживання. Саме ці види порушень набули широкого розповсюдження, стали традиційними.
У радянські часи функціонував лише державний контроль, який здійснювали Міністерство державного контролю, згодом Комітет народного контролю, а також відомчі органи контролю (контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств). Завдання в них залишились ті ж самі, але з`явились і інші – перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку та складання звітності відповідно до інструктивних та нормативних документів, стандартизованих форм документів, виявлення приписок та викривлень в обліку, дотримання затверджених державних нормативів, цін тощо. Слід відмітити, що державна система контролю була в свій час досить ефективною. Але вона відстоювала інтереси, насамперед, держави та в деякій мірі суспільства. До того ж не існувало приватної власності. Критерії перевірок були чітко визначені та стабільні. Тому незалежний аудит не мав ніяких підстав для існування.
Нові умови існування, що формуються в Україні після краху адміністративно-командної системи (роздержавлення власності, створення самостійних недержавних підприємств, комерційних банків, спільних підприємств), об`єктивно зумовили необхідність розвитку аудиту. Спочатку він стосувався передусім діяльності спільних підприємств і здійснювався такими створеними в Україні аудиторськими фірмами, як “Інаудит”, “Ернст енд Янг Україна”, а також рядом фірм з аудиту національних підприємств.
Зміна структури управління народним господарством, ліквідація та реорганізація відомчого контролю, вимоги іноземних інвесторів, приватизація та акціонування державних підприємств, часті зміни законодавчих і нормативних актів та велика наявність в них протиріч і невизначеності, введення жорстких санкцій за порушення податкового законодавства та відсутність незалежних консультаційних структур щодо фінансово-господарської діяльності підприємств, а також суб’єктивні погляди та тлумачення державних контролюючих органів (зокрема, державної податкової служби) щодо застосування діючого законодавства та нормативних актів викликали подальший розвиток незалежного аудиту. Діяльність перших аудиторських фірм України, які стали появлятись тільки в 1992-93 роках, полягала у наданні консультацій з питань бухгалтерського обліку, оподаткування, господарського законодавства, що було сприйнято суспільством як належно. Крім того, низька кваліфікація працівників малих підприємств та недостатня кількість спеціалістів з бухгалтерського обліку створили високий попит на аудиторські послуги, пов’язані з організацією, веденням та відновленням обліку, перевіркою та коригуванням його, складанням фінансової звітності тощо.
Більш широкого розвитку аудит в Україні набув з виходом Закону України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.93 р. №3125-ХІІ, який є основним документом, що регулює аудиторську діяльність в Україні, та створенням Аудиторської палати України. Після цього в законодавство України було введено поняття аудиторської діяльності, порядок її сертифікації, ліцензування та проведення.
Відповідно до ст. 3 вказаного Закону аудиторська діяльність включає в себе організаційне та методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись в формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов`язаних з ними експертиз, консультацій з питань ведення бухгалтерського обліку, складання звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності і інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Аудит може проводитись лише спеціалізованими аудиторськими фірмами та особами (сертифікованими аудиторами). Проведення аудиту уповноважується суб’єктами господарювання на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) і замовником. Замовниками на проведення аудиту і виконання інших аудиторських послуг мають право виступати користувачі бухгалтерської звітності суб’єкта господарювання і визначати обсяги та напрями аудиторських перевірок в межах повноважень, наданих законодавством, установчими документами або окремими договорами (ст. 9).
Користувачами бухгалтерської звітності можуть бути уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади, юридичні та фізичні особи, зацікавлені в наслідках господарської діяльності суб'єктів, в тому числі: власники, засновники господарюючого суб'єкта, кредитори, інвестори та інші особи, які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання інформації, що міститься в бухгалтерській звітності.