Починаючи з 30-х років ХХ століття в аудиторській практиці більше уваги почали приділяти фінансовим результатам діяльності підприємств та стану внутрішнього контролю. Це викликано глибокою світовою економічною кризою та банкрутством багатьох підприємств (зокрема, акціонерних товариств). Поширилася практика складання аудиторських висновків.
В Німеччині, в зв’язку з економічною кризою, рейхс-президентом прийнята постанова про акціонерне право, банківський нагляд та податкову амністію, яка передбачає введення обов’язкової ревізії (аудиту), розробку детальних інструкцій щодо структури та оцінки річного балансу і інших стандартів проведення ревізії.
Сучасна ера стандартизації аудиту почалась з 40-х років. Так, в 1939 р. Американський інститут дипломованих присяжних бухгалтерів заснував Комітет по аудиторських процедурах, який, в свою чергу, прийняв перше Положення про аудиторські процедури.
Розвиток міжнародних відносин, інтеграція та спеціалізація економіки привели до необхідності впровадження єдиних міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку, звітності та аудиту, а також контролю за діяльністю міжнародних аудиторських фірм. Тому національні організації бухгалтерів і аудиторів стали об`єднуватись в міжнародні. Так, у 1977 р. була створена Міжнародна федерація бухгалтерів, а в 1986 р. Федерація європейських бухгалтерів, в склад яких входять відповідні комітети по аудиторській практиці.
На сучасному етапі, в зв`язку з розвитком технічного прогресу, ускладненням систем управління та організації робочих місць на підприємствах, аудит розвивається в напрямку розробки методик проведення аудиту в системах електронної обробки даних. Крім того, збільшуються обсяги супутніх аудиту послуг, удосконалюється операційний аудит, при проведенні аудиту широко використовується комп`ютерна техніка та створюється спеціальне програмне забезпечення.
Становлення аудиту – процес досить довгий, в розвинутих країнах він не скінчився навіть в теперішній час. Тому визначення аудиту повинно бути досить широким, щоб ним можна було охопити весь різновид типів та цілей перевірки. Так, досить вдале визначення аудиту дано в Положеннях про основні концепції аудиту, які опубліковані в 1973р. Комітетом по основних концепціях аудиту Американської асоціації бухгалтерів: “Аудитом називається процес об’єктивного збору та оцінки свідчень про економічні дії і події з метою визначення ступеня відповідності цих тверджень встановленим критеріям та подання результатів перевірки зацікавленим користувачам”. Комітет спеціально дав аудиту таке широке визначення, що дозволяє відобразити “всю різноманітність цілей, які може переслідувати аудит, і всю різноманітність предметів дослідження, на яких може бути зосереджена увага в процесі конкретної аудиторської перевірки”.
Дане визначення аудиту потребує уточнень. Так, відповідність тверджень встановленим критеріям означає, що твердження – це ті дані, які відображені в звітності, обліку тощо, а встановлені критерії – це загальноприйняті критерії (встановлені вимоги щодо ведення обліку, складання звітності, законодавчі і нормативні акти тощо), а також інші критерії, встановлені клієнтом або сторонами. Задача аудиту полягає в тому, щоб знайти та оцінити докази, які підтверджують думку аудитора про відповідність фактів встановленим критеріям. “Типи отриманих доказів і критерії, використані при їх оцінці, можуть змінюватись, але в усіх випадках основою процесу аудиту є їх отримання та оцінка.” (“Положення про основні концепції аудиту”, с.2).
Об’єктивність в процесі збору та оцінки доказів – не те ж саме, що і об’єктивність самих доказів. Об’єктивність доказів вказує на те, наскільки вони будуть корисні аудитору для досягнення його мети. Об’єктивність в процесі збору та оцінки доказів відноситься до здібності аудитора зберігати неупередженість при відборі та оцінці доказів. Ця неупередженість позиції є складовою частиною поняття “незалежність аудитора”.
В сучасній вітчизняній літературі під аудитом, як правило, розуміється тільки зовнішній незалежний аудит та підкреслюється та чи інша його особливість: незалежність, платність, конфіденційність тощо. Не останню роль в цьому розумінні аудиту відіграв Закон України “Про аудиторську діяльність”, прийнятий 22 квітня 1993 року, де у вступній частині до нього зазначено, що “цей закон… направлений на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника”.
В статті 4 вищевказаного Закону аудит визначається, як “перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності діючому законодавству та встановлених нормативів” та здійснюється “незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення”. Таким чином, діючим законодавством України передбачено лише зовнішній незалежний аудит.
Який-небудь зв`язок між аудитом та бухгалтерським обліком взагалі не обов`язковий. Фактично люба інформація, яка підлягає кількісному визначенню і перевірці, може бути піддана аудиту, якщо аудитор та його клієнт домовляться про критерії, як підстави для визначення ступеню відповідності. Однак, предметом більшості видів аудиту, звичайно, є облікові дані, крім того, найбільш розповсюдженим видом аудиту є аудит фінансової звітності. В якості встановлених критеріїв аудиту фінансової звітності звично слугують загальноприйняті принципи та стандарти обліку. Тому аудитор зобов`язаний добре розбиратися в бухгалтерському обліку.
Результатом процесу бухгалтерського обліку є складання фінансової звітності і іншої корисної інформації. Аудит же, як правило, не створює ні того, ні іншого. Він скоріше за все підвищує цінність інформації, складеної в процесі обліку, оскільки аудитор критично оцінює цю інформацію та сповіщає про свій висновок зацікавленим особам.
1.2. Види аудиту залежать від періодичності проведення, джерел інформації, характеру діяльності, від юридичних наслідків.
За періодичністю проведення (за часом) аудит поділяється на:
Þ попередній – проводиться до здійснення господарської операції та оперативно застерігає від неправильних дій, безгосподарності;
Þ поточний - проводиться повсякденно чи за короткий проміжок часу під час виконання якихось економічних операцій;
Þ наступний - проводиться після здійснення операцій, його називають ще заключний (ретроспективний).
Даний поділ є розповсюдженим в вітчизняній літературі (виходячи з видів ревізії). В закордонних посібниках з аудиту зустрічається поділ аудиту на попередній і ретроспективний. При цьому попереднім аудитом вважається аудит, який проводиться на підставі даних про відхилення в діяльності підприємства, порушення або зловживання з боку певних посадових осіб (позаплановий аудит). При такому аудиті проводиться перевірка лише тих питань, про які надійшла інформація щодо порушень. Вважається також, що попередній та поточний аудит (в нашому розумінні) проводити недоцільно, так як докази про порушення можуть бути отримані лише після здійснення господарської операції.
За джерелами інформації, тобто інформаційним забезпеченням, аудит поділяється на:
Þ документальний - проводиться на підставі первинних документів, регістрів, звітності;
Þ фактичний - це інвентаризація грошових коштів, матеріальних цінностей, заборгованості тощо.
В залежності від того, до яких юридичних наслідків приводить аудит, він поділяється на: аудит фінансової звітності, аудит відповідності та оперативний аудит.
Аудит фінансової звітності проводиться виключно незалежними від підприємства аудиторами. Його головна мета – висловлення думки про правильність складання фінансової звітності відповідно до встановлених правил та її достовірності.
Аудит відповідності ставить за мету додержання підприємством певних загальноприйнятих правил та законів. Іноді такий аудит може стосуватись додержання певних урядових або правових законів, податкового законодавства, угод тощо.
Оперативний аудит – замовляється підприємством для удосконалення та підвищення ефективності підприємства або його окремої ланки, підрозділу, виду діяльності тощо. Метою цього виду аудиту є оцінка ефективності відповідного напрямку роботи підприємства та розробка рекомендацій, проектів, альтернативних рішень для її покращання.
За формою і метою здійснення розрізняють аудит зовнішній (незалежний) і внутрішній (залежний, тобто підлеглий тій формі, в якій він проводиться). Але в деяких випадках зовнішній аудит може одночасно бути внутрішнім в залежності від тих організаційних форм, в яких він проводиться. Так, деякі форми державного контролю є зовнішніми для підприємницьких структур, але водночас внутрішніми для відповідних державних структур. До того ж державний контроль не є незалежним та об`єктивним, тому що його завданням є відстоювання інтересів держави. Мабуть тому в розвинутих країнах державний аудит розглядається окремо.
За організаційною формою аудит можна поділити на державний, внутрішньогосподарський (управлінський) та незалежний.