Способи перевірки фактичних затрат залежать від методу обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості, що застосовується на підприємстві: попередільний (однопередільний, багатопередільний), позамовний чи нормативний. На більшості підприємств застосовується однопередільний метод, коли на кожній стадії виробництва собівартість не визначається, а тільки по закінченні місяця. Тому перевіряється правильність визначення собівартості всієї продукції в цілому, достовірність затрат по статтях, а також розподіл прямих і непрямих затрат між калькульованими виробами та їх собівартістю. З прийняттям Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” з 1.01.2000 р. змінились підходи до таких понять, як “виробнича собівартість”, “собівартість реалізованої продукції” та ін. Кожна операція, що відображає витрати виробництва, повинна підтверджуватись належним чином оформленими документами. В окремих випадках перевірка обґрунтування встановлених норм витрат матеріальних цінностей може бути проведена також з допомогою контрольного запуску сировини та допоміжних матеріалів у виробництво (експерименту), що оформляється комісією спеціальним актом.
Слід зауважити, що податковий облік валових витрат відрізняється від бухгалтерського обліку витрат, хоча дані бухгалтерського обліку в певній мірі використовують для податкового обліку.
До недавнього часу всі витрати розглядались як витрати основного виробництва, допоміжних виробництв, обслуговуючих виробництв та господарств, облік по яких вівся на окремих рахунках і окремо визначалась собівартість продукції (робіт, послуг). З 1.01.2000 р. витрати всіх вищезгаданих виробництв та господарств повинні обліковуватись на рахунку 23 “Виробництво” в розрізі аналітичних рахунків.
Затрати по допоміжних виробництвах - це затрати на утримання котелень, підстанцій, систем водопостачання, холодильників, транспорту, цехів по виробництву тари тощо. Тому по них, як і по основних виробництвах перевірка потребує детального вивчення статей затрат. Важливо проконтролювати та проаналізувати доцільність та необхідність утримання таких виробництв, для чого слід перевірити, куди, на підставі яких розрахунків чи інших документів списуються такі затрати, адже в більшості випадків вони збільшують собівартість готової продукції основного виробництва. На великих підприємствах таких допоміжних виробництв може бути декілька (до десяти, а то і більше), тому в розрізі рахунку 23 “Допоміжні виробництва” повинен вестись аналітичний облік кожного з таких допоміжних виробництв. В такому разі слід перевірити реальність віднесення затрат на кожне з таких виробництв.
Серед затрат, які збільшують собівартість продукції, велику питому вагу складають непрямі витрати (витрати на утримання обладнання та загальновиробничі), облік яких повинен вестись і контролюватись по рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, в розрізі статей, передбачених підприємством. Особливій перевірці підлягають розрахунки розподілу непрямих витрат та списування їх на собівартість видів продукції, що випускається.
Як уже було відмічено, підходи до формування та визначення собівартості змінились, а тому згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. №291, для обліку затрат всіх видів виробництв застосовується рахунок 23 “Виробництво”, на якому повинні збиратись прямі витрати, а також списуватись загальногосподарські витрати з однойменного рахунку 91.
До витрат обслуговуючих виробництв та господарств відносяться затрати:
науково-дослідних та конструкторських підрозділів;
житлово-комунальних господарств;
майстерень побутового обслуговування;
їдалень та буфетів;
будинків відпочинку, санаторіїв, профілакторіїв, спортивних клубів та інших установ оздоровчого та культосвітнього призначення;
дитячих шкільних і дошкільних установ.
Затрати таких виробництв та господарств повинні відображатись на рахунку 23 “Виробництво” в розрізі кожного виробництва та господарства. В ході перевірки слід особливу увагу звернути на джерела фінансування обслуговуючих виробництв та господарств. Окремі виробництва та господарства можуть надавати послуги стороннім організаціям, підприємствам та населенню, тому слід перевірити порядок формування цін, тарифів, правильність відображення виручки від реалізації, прибутку та податків. Зустрічаються випадки, коли такі затрати списують на собівартість готової продукції основного виробництва, чим викривлюються дані бухгалтерського обліку, занижується прибуток.
10.7. Об’єктами аудиту інвестиційної діяльності є інвестиційні проекти, знову створювані та модернізовані основні фонди і оборотні активи у всіх галузях і сферах господарства, цінні папери, цільові вкладення коштів, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності та інші об’єкти власності, а також майнові права, витрати на капітальне будівництво, введення в дію об’єктів і виробничих потужностей, бухгалтерський облік і звітність з інвестиційної діяльності.
Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:
власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб та ін.);
позичкові фінансові кошти інвесторів (облігації, позики, банківські і бюджетні кредити);
позичкові фінансові кошти інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
бюджетні інвестиційні асигнування.
Особливість методичних прийомів аудиту, узагальнення і реалізації його результатів полягає у застосуванні таких органолептичних прийомів, як інвентаризація, контрольні заміри, технологічний контроль, експертизи різних видів та інших для дослідження якості й обсягів капітальних робіт, відповідності їх затвердженій проектно-кошторисній документації. Розрахунково-аналітичні методичні прийоми використовуються при визначенні якісних показників виконання планів капітальних вкладень і впровадження нової техніки, виявленні невикористаних резервів. Документальні методичні прийоми контролю використовуються при аудиті операцій, що відображають виконання будівельно-монтажних робіт, придбання обладнання, модернізацію і реконструкцію діючих основних засобів. В процесі аудиту застосовуються методичні прийоми зустрічної перевірки документів, які знаходяться в установах банку, що фінансує капітальні вкладення і нову техніку, а також підрядника, що виконує капітальні роботи.
Тема 11. Особливості аудиту на підприємствах окремих галузей народного господарства.
11.1. Задачі аудиту промислових підприємств.
11.2. Аудит транспортних підприємств.
11.3. Аудит в ТОВ, АТ.
11.5. Аудит страхової, біржової та брокерської діяльності.
11.1. В процесі аудиту виробничих підприємств необхідно перевірити:
стан економіки підприємства і аналіз його виробничої діяльності;
використання внутрігосподарських резервів;
забезпеченість сировиною, матеріалами і трудовими ресурсами;
правильність надходження та відпуску в виробництво сировини і допоміжних матеріалів, дотримання норм затрат та виходу готової продукції;
якість продукції (виявити випадки випуску браку, встановити причини, винних осіб і розробити заходи по їх ліквідації);
відповідність звітних даних про випуск та реалізацію продукції даним бухгалтерського обліку і первинних документів з метою виявлення перекручувань і приписок в звітності;
виконання договорів на поставку матеріалів та реалізації продукції;
повноту використання відходів;
дотримання законності, забезпечення схоронності цінностей.
11.2. Основними об’єктами аудиту в транспортних господарствах є:
- облік матеріально-технічної бази та її раціональне і реальне використання;
- організація обліку паливно-мастильних матеріалів та списування їх відповідно до встановлених норм з обґрунтованим застосуванням коефіцієнтів коригування;
- організація обліку запасних частин, їх заміни, оперативний облік автомобільних шин;
- аналіз і документальна перевірка важливих показників виробничого плану та реалізації автомобільних перевезень, послуг і робіт;
- організація обліку затрат, калькуляція перевезень;
- документальне оформлення та облік перевезень, їх вартості;
- документальне оформлення та облік розрахунків з замовниками.
11.3. При перевірці товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств необхідно керуватись вимогами Закону України “Про господарські товариства”, де передбачено основні засади створення та функціонування товариств. Особлива увага звертається на формування статутного капіталу, інші джерела формування коштів товариства, на вихід учасників із товариства та правильність відображення цих операцій в обліку.
Слід зазначити, що відкриті акціонерні товариства повинні щорічно до 30 квітня наступного за звітним року подавати до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку регулярну інформацію в електронній та паперовій формах, до складу якої включена і фінансова звітність.
Достовірність річної фінансової звітності повинна бути підтверджена аудитором. Тому аудиторам слід керуватись Вимогами до аудиторського висновку, який надається до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації інформації та випуску цінних паперів, а також при поданні регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій (крім комерційних банків), затвердженими рішенням ДКЦПФР від 25.01.01р. №5. Крім того, програма та методика перевірки визначені Методичними рекомендаціями щодо підготовки аудиторського висновку при перевірці відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій (крім комерційних банків), схваленими Аудиторською палатою України (протокол №99 від 23.02.2001 р.). В окремий розділ Вимог та Методичних рекомендацій виділено аналіз фінансового стану ВАТ.