Контрольна робота
з дисципліни:
“Державне регулювання економіки”
Тема:
«Антиінфляційна державна політика»
Вступ. 3
1. Теоретичні основи питання: „Антиінфляційна державна політика”. 5
1.1. Основні визначення, фактори виникнення інфляції 5
1.2. Економічна думка про інфляцію.. 6
1.3. Механізм функціонування інфляційного процесу, його регулювання та наслідки. 8
2. Основні шляхи подолання інфляції 12
2.1. Гасіння інфляційних очікувань. 12
2.2. Ефективна монетарна політика. 13
2.3. Скорочення бюджетного дефіциту. 15
2.4. Раціоналізація зовнішньоекономічної політики. 17
2.5. Тактичні антиінфляційні заходи. 18
3. Досвід Польщі в проведенні антиінфляційної політики. 22
Висновки. 36
Список використаних джерел. 39
Доопрацювання. 41
Важливим індикатором здоров'я економіки є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін, збільшенням грошей та зниженням їх купівельної спроможності. Інфляція виникає не стихійно, а внаслідок більш швидкого зростання випуску грошей проти виробництва товарів.
Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику.
Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін та ін), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.
Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат. Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.
Високі темпи економічного зростання, а саме темпи приросту валового внутрішнього продукту (ВВП), зафіксовані в Україні в останні роки, безумовно, мають вітатись, а зусилля уряду - спрямовуватись на їх (темпів) довгострокову підтримку. Водночас стрімке економічне зростання викликає певні занепокоєння, зокрема чи зможуть встановлені темпи у 8-10% на рік утримуватись у середньо - та довгостроковій перспективі, а також чи не станеться "перегрів" економіки з високою інфляцією та розбалансуванням все ще слабкого господарського механізму.
Насамперед зазначимо, що високе економічне зростання в Україні останніх п'яти років не є чимось надзвичайним. Взірцем стійкого прискореного розвитку останньої декади минулого століття безумовно є Китай та В'єтнам. Високі темпи економічного зростання, починаючи з другої половини 90-х, демонстрували деякі країни колишнього СРСР, проте ресурсною базою забезпечення їх розвитку були переважно енергетичні ресурси, і зростання пов'язувалось безпосередньо з високими цінами в енергетичному секторі (насамперед на нафту).
З макроекономічної точки зору сьогодні в Україні ми маємо економічне середовище із зростанням виробництва та доходу, у якому не є обов'язковим посилення інфляційного тиску (в умовах високих темпів економічного зростання), принаймні у середньостроковій перспективі. [22]
В представленій роботі даються теоретичні основи з питання контрольної роботи, оцінка антиінфляційної політики, зарубіжний досвід подолання інфляції в державі (на прикладі Польщі).
Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію. [13]
Оскільки у комплексі інфляційного процесу в різні часи й періоди окремі фактори цього складного процесу проявляють себе неоднаково, то в багатьох країнах визначення типу інфляції робиться на основі визначення провідного з них. Залежно від цього розрізняють такі типи інфляції: інфляція грошової маси, інфляція зростання доходів, інфляція зростання матеріальних затрат виробництва, структурна інфляція, інфляція прибутків, інфляція податків, бюджетна інфляція, кредитна інфляція.
Якщо друкарському процесу немає меж, то соціальні межі інфляції вкрай тривожні, тому що вони спираються на відому закономірність, згідно з якою збільшення кількості грошей в обігу в 4-5 разів порівняно з товарною масою означає, що держава вже вичерпала себе і на черзі непередбачені соціальні потрясіння.
Гіперінфляція неминуче веде до ще більшого скорочення промислового виробництва і падіння життєвого рівня населення. Загальні ознаки інфляції Найпершою ознакою переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових грошей та їх знецінення стало зростання цін. Воно може здійснюватися приховано чи стрибко подібно. При цьому адміністративне підвищення цін так і не усунуло дефіциту товарів, не врівноважило попит і пропонування, бо для формування цін рівноваги за умов збереження сильних позицій адміністративно-командною системою не було простору. Таке підвищення цін, скорочуючи споживання товарів, не підвищувало і рівня їх виробництва, тому що переважали потужніші стимули: монополізм, незахищеність споживача і диктат виробників. Друга ознака інфляційного процесу - дефіцитність на товарному ринку, спустошення ринку товарів народного споживання. Третьою ознакою посилення інфляційного процесу є знецінення грошової одиниці.
Конкретним проявом ознаки посилення інфляційного процесу також стало формування лажа на золото. Лаж - це підвищення ринкової ціни золота, вираженої в паперових грошах порівняно з кількістю знаків, які номінально представляють дану кількість золота. Наприклад, у роки першої світової війни 10-рублева золота монета продавалася за 16-17 паперових рублів.
Зворотна сторона лажа на золото - дизажіо паперових грошей, тобто падіння їх курсу в золоті нижче від номіналу. Це найбільше проявляється в запровадженні кількох курсів валюти - офіційного, комерційного, спеціального, тепер ще й курсу аукціонів. Дуже болючою ознакою інфляційного процесу є неухильне підвищення курсів іноземних валют і падіння курсу національної валюти. [6]
Інфляція властива багатьом країнам. Бурхливого розвитку вона набула в 20-гі роки. Вже тоді ряд учених (Л. Крінцман, В. Базаров, В. Новожилов та ін) шукали засоби протидії інфляції, їх зусиллями було розроблено модель початкового циклу інфляційного процесу. Як бачимо, зображена схема є замкненою; вона сама себе відтворює в розширених масштабах. Адже нові нестачі товарів підштовхують адміністративно-командну систему впроваджувати нові жорсткі методи регулювання, картки, купони, вдаватися до обмежень грошової маси в обігу, здійснювати грошові реформи та ін. Водночас такі адміністративні дії збільшують розрив між регульованими цінами та цінами чорного ринку, породжують гігантські спекулятивні угоди в тіньовій економіці, остаточно розвалюють ринок товарів народного споживання і викликають нові адміністративні заходи, від яких дефіцит засобів життя не ліквідується, а купівельна сила карбованця падає.
Свого часу В. Базаров сформулював закон грошової емісії, згідно з яким темп інфляції знаходиться в квадратній залежності від емісії паперових грошей.
Звичайно, в ті ж 20-ті роки були й ненаукові концепції інфляції. Зокрема, Є. Преображенський виходив з того, що грошова політика держави визначається її класовими інтересами. Тому жодних економічних законів грошового обігу, емісії грошей не потрібно дотримуватися. Ще більш вульгарно таку "концепцію" потім використав Сталін для ліквідації досягнень ринкової економіки непу. Величезні наукові традиції в аналізі закономірностей інфляційного процесу нагромадили західні економісти. Основні положення їхніх теорій інфляції такі:
1. Інфляція виникає внаслідок загального підвищення цін на товари, спричиненого будь-якими факторами. "Будь-який період, протягом якого рівень цін підвищився... є період інфляції", - писав американський економіст Л. Клейн. Аналогічних підходів дотримувалися Б. Хансен, Е. Там, Е. Дене та ін.
Проте ототожнювати інфляцію з будь-яким підвищенням цін не можна, тому що це означає відрив інфляції від паперо-грошового обігу. Підвищення цін можливе і при золотовалютному обігу, але це не допускає можливості інфляції, більше того, суперечить законам грошового обігу. Зростання цін можливе також без інфляції при зниженні вартості благородних металів, підвищенні цін монополіями, переважанні попиту над пропонуванням в силу зміни кон'юнктури ринку і при циклічних коливаннях виробництва.