3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного росту. Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечує стабільне зниження вартості використовуваного капіталу і постійний ріст своєї ринкової вартості. Ця задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку шляхом внесення визначених коректив у фінансову стратегію. Скоректована, з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечити високі темпи його виробничого розвитку при одночасному зниженні погрози його банкрутства в майбутньому періоді.
Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідає визначений механізм. Однак, у нашому випадку внутрішні механізми фінансової стабілізації не дозволять усунути погрозу банкрутства.
Тільки за рахунок власних коштів СХПК ім. Карбишева не зможе вирішити проблему своєї фінансової неспроможності, кредитори також не бажають взяти участь у санації. Отже, щоб не допустити ліквідації господарства і задовольнити вимоги кредиторів, необхідно шукати компромісні рішення даної проблеми.
Можливим таким рішенням може бути використання прийому, схожого на зворотний лізинг. При який СХПК ім. Карбишева, за згодою кредиторів, у рахунок погашення кредиторської заборгованості продасть їм на суму боргів будинку і спорудження з одночасним складанням договору про лізинг даних об'єктів нерухомості.
Кредитори також можуть взяти участь у фінансовому оздоровленні боржника у формі пролонгації і реструктуризації заборгованості, у формі надання додаткових кредитних ресурсів.
Однак, участь кредиторів буде безглуздим, якщо господарство не задіє внутрішні джерела фінансової санації.
Так, господарство повинне різко скоротити витрати, відмовитися від збиткового виробництва, скоротити весь незабезпечений роботою персонал.
Також СХПК може провести реструктуризацію активів. У рамках реструктуризації активів виділяють наступні види санаційних заходів:
а) мобілізація схованих резервів через реалізацію окремих об'єктів основних і оборотних коштів, що безпосередньо не зв'язані з процесом виробництва і реалізації продукції (будинку і спорудження невиробничого призначення, наднормативні запаси сировини і матеріалів і т.д.);
б) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію устаткування без який подальше виробництво сільськогосподарської продукції буде нерентабельним;
в) здача в оренду основних фондів, що не повною мірою використовуються у виробничому процесі;
г) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів. За рахунок такої операції підприємство може одержати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;
д) домогтися погашення дебіторської заборгованості.
Поліпшення фінансового стану СХПК можна домогтися тільки діючи по всім перерахованим вище напрямках одночасно.
Крім перерахованих методів, домогтися погашення боргу і мобілізації необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів можна також за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком. Оскільки одержання такого кредиту зв'язано з високим рівнем ризику, ставка відсотків за нього досягає максимального рівня. При цьому, якщо банк дає кредит підприємству, у відношенні якого розглядається справа про банкрутство, до моменту висновку кредитної угоди, а інформація про розгляд такої справи був опублікований, безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора.
Такий кредит варто брати лише тільки в тому випадку, коли в підприємства буде впевненість у тім, що до моменту повернення кредиту кредитний проект окупиться.
Ще одним, на мій погляд найбільш реальною умовою виходу СХПК ім. Карбишева з критичного стану міг би стати механізм, при якому земля одержала б реальну ринкову вартість і могла бути включена (у вартісному вираженні) до складу основних фондів.
Грошова оцінка землі перетворить її у виробничий капітал, що буде функціонувати в системі ринку землі. Це дасть наступні переваги:
а) кожен землевласник одержує можливість оформити під заставу землі банківський кредит (іпотека), що є необхідним для зміцнення матеріально-технічної бази і розширення виробництва. У країнах з ринковою економікою сільським товаровиробникам під заставу землі і нерухомості виділяють до 40% кредитних ресурсів;
б) утворяться умови для покупки-продажу землі;
в) капіталізація землі - за принципом зворотного зв'язку - буде благоприятствовать подальшому розвитку ринкових відносин.
Ринок землі повинний стати діючим механізмом добору ефективних форм господарювання й економічно найбільш сильних хазяїнів на землі.
Покупка-продаж землі повинен здійснюватися під контролем держави, через Земельний банк. Необхідно також установити порядок, при якому земля може бути продана тільки тим, хто її безпосередньо обробляє і здатний ефективно використовувати.
Дотепер не доведений до логічного завершення основний принцип реформування земельних відносин, що був проголошений у жовтні 1994р.: " Земля повинна належати тим, хто неї обробляє, мати власника і хазяїна".
Селяни стали власниками земельних паїв, однак отримані ними сертифікати не забезпечують реалізацію права володіння, користування і розпорядження приватною власністю на землю в повному обсязі. А без цього дарма сподіватися на залучення в агропромисловий комплекс серйозних інвестицій на технічне і технологічне переоснащення сільськогосподарського виробника.
Указ Президента України "Про негайні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки" створює вагомі умови для істотного прискорення ринкових перетворень у селі, завершення реформування суспільного сектора сільськогосподарського виробництва на підставі приватної власності.
Однак, визначених Указом норм недостатньо для істотної зміни в селі ситуації до кращого. Приватна власність і засновані на її фундаменті нові господарства не зароблять, якщо не будуть утворені ефективні механізми кредитного обслуговування села, спеціалізовані банківські інституції.
У посланні Президента України до Верховній Раді України, у розділі "Реформи в аграрному секторі", указуються наступні шляхи удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин у селі:
- впровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення у випадку неповернення кредитів;
- утворення Земельного (іпотечного) банку;
- створення механізму фінансових гарантій повернення кредитів сільськогосподарськими виробниками через спеціалізовані структури по оцінці платоспроможності і санації підприємств;
- забезпечення адресної підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва (наприклад, виробництво зерна) за рахунок цільових позик (насіння, техніка) під конкретну продукцію;
- упровадження механізму відповідальності власників і керівників підприємств, господарств за своєчасну виплату заробітної плати і дивідендів, а також за розрахунки з державою.
У цьому ж посланні відзначено, що Кабінет Міністрів зобов'язався внести протягом трьох місяців із дня опублікування послання на розгляд Верховній Раді зміни і доповнення до Земельного кодексу України, підготувати і подати на розгляд у встановленому порядку проекти законів "Про купівлю і продаж земельних ділянок", "Про земельний (іпотечному) банці" і т.д.
Однак, зазначені терміни вже минули, а необхідні законодавчі акти і зміни до них ще не прийняті. Але навіть якщо будуть прийняті, існує ще одна проблема, що вимагає розгляди, - проблема грошової оцінки землі.
Проведені дослідження формування ринкової ціни землі-товару дозволяють зробити важливий теоретичний висновок: ринкова ціна землі підвищується тоді, коли банківські відсотки знижуються, і навпаки, підвищення банківських відсотків приводить до зниження ринкової ціни землі. Саме останнє пояснює те, що ціна на землю в нашій державі, за даними опитування селян - нових землевласників, більш ніж у 10 - 40 разів нижче кадастрової.
Звернемося до існуючого реаліям. За даними вибіркового опитування селян, реальна ціна землі сільськогосподарського призначення складає 100 -300 грн. за 1 га, а не 3500 - 4000 грн., як це передбачено кадастром. Таке положення на ринку землі обумовлено загальноекономічною ситуацією в агропромисловому комплексі. Потенційними продавцями землі будуть в основному сільські жителі похилого віку, що не мають перспектив на майбутнє, не можуть самостійно обробляти свої паї і мають величезну потребу в грошах (оплата послуг, ліки і т.д.), а також соціально неблагополучні жителі села, що мають ще велику потребу в грошах. Вони продадуть землю за вищевказаними цінами. У Росії, наприклад, в окремих областях, де дозволений продаж землі, ціна 1 га еквівалентна 10 діл. СІЛА.
При таких цінах на землю, навіть якщо будуть упроваджені механізми купівлі-продажу й іпотеки землі, істотних кредитних надходжень сільськогосподарські виробники не одержать.
Висновки
Фінансовий аналіз є найважливішою функцією керування в умовах ринкової економіки. Сільськогосподарські підприємства, здійснюючи виробничу діяльність, вступають у взаємини з багатьма суб'єктами господарювання, і від того, наскільки реально дана оцінка фінансового стану підприємства залежить результат фінансово-виробничої діяльності підприємства.
СХПК ім. Карбишева розташовує значним ресурсним потенціалом: площа сільськогосподарських угідь протягом аналізованого періоду залишалася незмінної і складала 7188,6 га, у тому числі на зрошенні - 2105 га; досить високий рівень забезпеченості основними й оборотними фондами (у вартісному вираженні). Так, у 2000 році фондооснащеність була 183 тис. га, а фондоозброєність - 51,2 тис. га і навіть підвищилася на 5% у порівнянні з базисним 1998 роком (за рахунок зниження чисельності працівників на 27 чоловік); поголів'я тварин в умовних головах знизилося на 27,2% і склало -670,9 ум. гол.; енергетичні ресурси в звітному періоді знизилися на 4,8% і склали 7852 л. с Однак, результати від використання цих ресурсів невтішні: валова продукція в 2000 році складала лише тільки 39,1% від 1998 року, тобто 695,2 тис. грн., фондовіддача основних фондів знижується і росте фондоємкість. У 2000 році на 1 грн. виробництва валової продукції було витрачено 20 грн. основних фондів, балансовий збиток на кінець звітного періоду склав 1463,9 тис. грн.; рентабельність реалізованої сільськогосподарської продукції досягла рівня, рівного - 50,8%.