Іншим класичним напрямком антиінфляційної політики є політика доходів, сутність якої полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів і передовсім заробітної плати. На думку експертів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), яку створено з метою координації програм економічної допомоги країнам, що розвиваються, максимальна ефективність політики доходів виявляється тоді, коли основним чинником інфляції є підвищення витрат.
Політика доходів справляє подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів, в ціну яких входять ці величини. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів. Водночас стримування зростання заробітної плати спричиняє обмеження платоспроможного попиту, що негативно впливає на економіку. Тому політика доходів часто використовується в поєднанні із заходами дефляційної політики.
У практиці розвинутих країн використовуються різні варіанти політики доходів, екстремальним з яких є прямий контроль за рівнем цін і заробітної плати способом їхнього «заморожування» на певному рівні. Досвід використання цього методу в деяких європейських країнах свідчить про невелику його ефективність. Так, фіксація цін спричиняє дефіцит товарів і приховану форму інфляції, а наступне скасування обмежень — прискорене зростання цін. Тому нині перевагу віддають ефективнішим формам контролю: обмеженню рівня цін тільки в певних розмірах, укладанню угод про цінову політику з галузями, обумовленню темпів зростання заробітної плати в колективних угодах, обмеженню зарплати за допомогою податків. Останнє передбачає запровадження диференційованих ставок податку на прибуток залежно від темпів зростання цін на вироблену продукцію і заробітної плати.
Особливістю політики доходів є можливість її проведення не тільки щодо економіки країни в цілому, а й у межах окремих секторів економіки, зокрема в державному. Регулювання цін і заробітної плати в державному секторі справляє подвійний вплив на інфляційні процеси, стримуючи підвищення загального рівня цін і стабілізуючи державний бюджет.
Для проведення політики доходів держава може створювати спеціальні тимчасові органи або використовувати традиційні структури, наприклад Міністерство фінансів. Найбільш результативною політика доходів стає тоді, коли в регулюючих органах беруть участь представники трьох заінтересованих сторін: держави, підприємств і профспілок.
З-поміж заходів антиінфляційної політики помітне місце належить заходам, спрямованим не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. З таких можна назвати передовсім адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв’язку з цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін. Періодичність індексації грошових доходів населення залежить від інфляційного порогу, який у розвинутих країнах визначає уряд у погодженні з профспілками.
Адаптаційну політику спрямовано також на припинення інфляційних очікувань, тобто на подолання побоювань суб’єктів економічної системи щодо безперервного подорожчання товарів і знецінення заощаджень. Намагаючись зберегти свій життєвий рівень під час постійного зростання цін, населення перестає заощаджувати і збільшує поточний попит. Підвищення останнього спричиняє чергове зростання цін, яке знову посилює адаптивні інфляційні очікування. У такій спосіб утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самочинний механізм інфляції, який важко зупинити.
За таких умов населення чекає від держави не стільки компенсації знецінених доходів, скільки приборкання самої інфляції. Світовий досвід свідчить, що проблему припинення адаптаційних сподівань простіше подолати за умов постійного розвитку та зміцнення механізму ринкової системи. Отже, проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією і довіри населення країни до уряду.
3.3 Рекомендації щодо подолання негативних інфляційних тенденцій
Необхідно терміново вжити заходів щодо подолання негативних інфляційних тенденцій. Зокрема:
1.Сформувати державні запаси бензину, цукру та інших товарів для оперативної реакції і тимчасові коливання цін.
2.Здійснити стерилізацію надлишку грошей через інструменти НБ і уряду.
3.Перейти до монетарної політики під заплановану інфляцію (таргетування).
4.Огранічіть зовнішні запозичення уряду і надати перевагу внутрішньому ринку.
5.Провесті адекватну тарифну політику.
6.Створити систему оптової торгівлі в аграрному секторі.
ВИСНОВКИ
Інфляція - складне, багатофакторне, соціально-економічне явище. Серед причин його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні.
Провівши аналіз доступної вітчизняної та зарубіжної літератури і, виходячи з викладених мети і завдань роботи, можна зробити наступні висновки:
1. Стабільність цін є однією з найважливіших макроекономічних проблем. Інфляція - це підвищення середнього (загального) рівня цін. Існує кілька типів інфляції, які нелегко на практиці відрізнити один від одного, тому що вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють.
2. До основних причин інфляційних процесів можна віднести монополістичні тенденції в економіці, зростання державного дефіциту і державного боргу, диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі. Існує також зв'язок між інфляцією та безробіттям.
3. У результаті інфляції у більшості домашніх господарств знижуються реальні доходи, їхній життєвий рівень падає, відбувається знецінення заощаджень, у суспільстві зростає нервозність, соціальну напругу. Інфляція дезорганізує виробництво, негативно позначається на обсягах виробництва, порушує інвестиційний процес. Від інфляції можуть виграти ті економічні суб'єкти, яким вдається в умовах інфляції збільшувати свої доходи більш швидкими темпами, ніж зростають ціни, а також позичальники, у тому числі уряд, в разі несподіваного прискорення інфляції.
4. Уряд кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Методи боротьби з інфляцією можуть бути адаптаційні (заходи щодо пристосування і стримування інфляції) і радикальні (проведення грошових реформ).
5. Основною причиною інфляції в нашій країні була командно- система, розпад якої призвів до руйнування господарських зв'язків і заміни державного монополізму на корпоративно бюрократичний і кримінальний монополізм. Для недопущення економічного колапсу необхідно здійснити ряд заходів, спрямованих на розробку нового податкового кодексу, скорочення штату державних чиновників, здійснення легалізації тіньового капіталу.
Рухаючись до ринку, наша економіка, на жаль, в першу чергу засвоює його негативні сторони. Зрозуміло, що труднощі звільнення від господарського тоталітаризму і відсутність досвіду державного регулювання в умовах ринку часто викликають невдачі. Навряд чи вдасться швидко скинути з себе тягар інфляції, тим більше за допомогою адміністративних заходів. Завдання стоїть, швидше, у стримуванні процесу і пристосуванні до нього.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Грейт Я. «Фінансова криза і інфляція: причини виникнення, сутність і особливості прояву в Україні» 2006 р., № 1, с.651.
2. Ковальчук Т., Коваль М. «Основні чинники інфляції в Україні» 1999р., с.253.
3 Мельник А. Відновлення економічного зростання та необхідність зміни антиінфляційної політики в Україні Економіка України, 2003 р., № 9, с.12-21
4. Банківська справа: Короткий словник-довідник / Уклад. А. В. Калина, В. М. Кочетков .- К.: МАУП, 2001р. - 132с.
5. Бункин М.К., Семенов В.А. 'Макроекономіка (основи економічної політики) ".- М.: АТ' ДІС ', 2000 р.-320с.
6. Задоя А.А., Петруня Ю.Є. «Основи економіки» Учебн.пособіе.-К.: Вища шк .- Знання, 1998. - 478с.
7. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Економіка: принципи, проблеми, політика .- К., Хагар-Демос, 1999.-785с.
8. Менк'ю Н.Г. Принципи економіки. - СПб: Пітер Ком, 2004 р. - 784 с.,
9. Основи економічної Теорії / за ред. Мочерного.-К.2007 р.
8. В. Г. Борисович, В. М. Полтерович, В. І. Данилов и др. - «Економіка», Дело, 1999 р. - 510с.
9. Мочерного С. В. «Політична економія» Львів: Світ, 2000 р .- 680с.
10. Савченко А.Г. Пухтаєвіч Г.О., Тітьонко О.М. «Макроекономіка» 1999.-288с.
11. Вахрин П.И., Нешитой А.С. Финансы: Учебник для вузов. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. – 502с.
12. Булатів А.С. Економіка. - М.: Бек, 2006 р.
13. Жуків Е.Ф. Загальна теорія грошей і кредиту. М.: Банки і біржі. 2005 р.
14. Курс економічної теорії /Під ред. Чепурина Е.А. - М.: Справа, 2000 р.
15. Макконел К.Р., Брю С. Л. Экономикс. - М.: Республіка, 2003 р.
16. Загальна економічна теорія / Під ред. Журавлиною Г. П. - М.: БЕК, 1999р.
17. Основи економічної теорії і практика ринкових реформ в Росії / Під ред. М. М. Загорулько. - М.: Логос, 2007р.
18. Основи вчення про економіку. Х. Зайдель, Р. Теммен. "Справа". М. 2004
19.Економіка. Economics. С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензи. "Справа". М. 2003 р.
20.Основи підприємницької діяльності. Економічна теорія. Під ред. В. М. Власовой. "Фінанси і статистика". М. 2007 р.
21.Экономикс Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю "Менеджер" Спб. 2003.
[1] Дані wikipedia.org.ua