(3.3.2.1)
де tmax - максимальна тривалість виконання елементу операції;
tmin - мінімальна його тривалість.
Розрахований таким чином не повинен перевищувати нормативний коефіцієнт Ку (таблиця. 3).
Якщо фактичний коефіцієнт стійкості хроноряда перевищує нормативний, то необхідно зробити ще одне спостереження. Отриманий за результатами двох спостережень хроноряд оцінюють на стійкість. Якщо і в цьому випадку Ку перевищує нормативне значення, то слід виключити одне або обоє крайнього значення - мінімальне і максимальне. При цьому кількість виключених значень - дефектних і виключених при обробці - не повинно перевищувати 15 % всіх вимірів. Потім знову визначається фактичний коефіцієнт стійкості.
Якщо і в цьому випадку перевищує Ку нормативний, то хроноряд визнається нестійким, і необхідно проводити ще одне спостереження. Кількість спостережень буде достатньою лише в тому випадку, якщо отриманого загального хроноряда не перевищує нормативного.
Подальша обробка результатів спостереження полягає у визначенні середньої тривалості виконання кожного елементу операції; вона дорівнює середньоарифметичній величині всіх придатних вимірів хроноряда.
Проводять з метою виключення психологічного впливу на працівника самої процедури спостереження. Відхилення величин вимірів, пов'язане з темпом роботи, може бути вельми істотним. При цьому відхилення частенько викликане навмисним уповільненням темпу.
Оцінка темпу здійснюється або візуально спостерігачем, або на етапі обробки результатів спостережень шляхом зіставлення витрат часу з нормативними, розрахованими із застосуванням мікроелементних трудових нормативів.
Фактичні витрати часу на виконання елементів обчислюються за допомогою так званих коефіцієнтів ефективності трудових рухів, величина яких вагається в межах 0,45-1,15 (при коефіцієнті 1,0 робота виконується в нормальному темпі і раціональним способом). При обробці результатів спостережень нормативний час, де Тф - фактичний час, Кеф- коефіцієнт ефективності. При цьому величини Тф і Кеф визначаються не як середньоарифметичні, а як модальні, тобто що найчастіше зустрічаються.
Полягає у фіксації витрат часу елементів операції, об'єднаних в групи з різним складом елементів, що вивчаються.
Приклад циклового хронометражу. Вивчаються елементи а, би, в і г, що мають відносно малу тривалість. З цих елементів складаємо групи по три елементи: а + б + у = А; г+а+б = Би; у + г + а = У; б + у + г = Г, де А, Би, В і Г - сумарний час тривалості виконання елементів.
Після проведення вимірів по кожній з груп набули значень: А = 4 з, Би = 5с, В = 6с і Г = 6с. Після підсумовування рівності А + Б + У + Г = За + Зб + Зв + Зг знаходимо суму тривалості досліджуваних елементів:
.
Знаючи тривалість виконання елементів кожної групи, розраховуємо час на виконання кожного елементу:
а = Т - Г = 7 - 6 = 1 з би = Т - В = 7 - 6 = 1с
у = Т - Би = 7 - 5 = 2 з г = Т - А = 7 - 4 = Зс.
Застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництві, коли працівники протягом зміни виконують ряд різних робіт, або що зовсім не повторюються, або що повторюються незначне число разів.
Фотохронометраж полягає в тому, що в процесі фотографування протягом деякого часу проводяться диференційовані виміри по елементах операції; впродовж всього останнього часу спостереження тривалість елементів фіксується лише сумарно.
При фотохронометражі досліджується робота або одного працівника, або групи працівників, або багатоверстатна робота. Застосовують цифровий, графічний і комбінований запис. Обробка результатів спостережень виробляється: при визначенні часу елементів операції - так само, як при хронометражі; при визначенні інших витрат - методами, вживаними при обробці даних фотографій робочого часу.
4. Визначення рівня організації праці
При визначенні рівня організації праці на підприємстві і в будь-якому його структурному підрозділі виходять з того, що будь-який недолік в організації праці зменшує, а кожне поліпшення - збільшує фонд продуктивно витраченого часу. Це відповідним чином (умовно пропорційно) знижує або підвищує показники продуктивності праці.
Еталоном порівняння при визначенні рівня організації праці через показники використання робочого часу служить сукупний потенційний фонд робочого часу (СПФРВ) - максимально можлива величина робочого часу колективу.
Рівень організації праці розраховують за наступною схемою.
· Визначається календарний фонд робочого часу за певний період (найчастіше - за рік) як твір среднесписочной чисельності промислово-виробничого персоналу Чппп на число календарних днів в періоді Дкл і на нормальну тривалість робочого дня в годиннику Тсм:
. (4.1)
· Визначається потенційний фонд робочого часу як різниця між Фкал і нерезервообразуюшими витратами робочого часу. Під ними розуміються всі регламентовані витрати, які через свою правову і економічну природу не можуть бути віднесені до резервів використання часу.
Нерезервообразующие витрати підрозділяються на целосменные (НП) і внутрішньозмінні (НПС). Їх класифікація представлена в таблиці. .
Таблиця
Нерезервообразующие витрати часу
(4.2.)
· Визначається фактично використаний фонд робочого часу Фі. Число відпрацьованого людино-дня береться з матеріалів табельного обліку Фтаб. Число відпрацьованого годинника при цьому коректується на середній коефіцієнт використання змінного часу Ки, встановлений по узагальнених матеріалах фотографій робочого часу:
. (4.3)
· Визначається рівень організації праці (Уот) як відношення використаного фонду робочого часу до потенційного:
. (4.4)
До прихованих резервів відносять і можливості зростання професійної майстерності виконавців, особливо на тих ділянках виробництва, де від цього чинника залежить рівень продуктивності праці. Різниця в часі виконання одиниці роботи у середнього і малокваліфікованого працівника відноситься до категорії відносно зайвих витрат робочого часу.
Для визначення зайвих витрат робочого часу, які при проведенні ФРВ не виявляються, використовуються спеціальні хронометражні і фотохронометражні спостереження. З чималого числа спостережень визначається коефіцієнт відносно зайвих витрат робочого часу Клз як відношення корисних витрат часу дослідних робітників до середніх. На цей коефіцієнт додатково можна відкоректувати фонд використаного часу:
. (4.5)
Рівень організації праці є, в першу чергу, показником ефективності виробництва. Оскільки фактично використаний час не може дорівнювати СПФРВ, оскільки сьогодні ще не можна повністю усунути хвороби, ліквідовувати всі причини несприятливих умов праці і інші негативні моменти організації, Уот не може дорівнювати одиниці. Потенційні резерви зростання продуктивності праці можна обчислити таким чином: відсоток можливого підвищення продуктивності праці
. (4.6)
Окрім приведеної методики визначення організації праці через СПФРВ застосовуються та інші - методи, оцінки організації праці із застосуванням приватних коефіцієнтів (індексів), що відображають стан по тому або іншому напряму.
Методика НІЇтруда на базі АТ НОРД передбачає числення 12 показників. Частіше за інших застосовується - коефіцієнти розподілу праці Крт, трудової дисципліни Ктд, організації робочих місць Корм, поєднання професій робітниками Кспр, напруженості норм Кнн, нормуванні праці Кнт, нормування праці службовців Кнтс, умов праці Кут:
(4.7) (4.8)де Твнз – час виконання не передбаченої завданням роботи;
Твп – внутрішньозмінні втрати із-за порушень трудової дисципліни;
Тцд – цілоденні втрати із-за порушень трудової дисципліни;
Тпл – плановий фонд часу одного працівника в даному періоді;
Чппп – загальна чисельність працівників;
Чо – чисельність робітників;
Чос – чисельність службовців;
Чн – число робітників, праця яких нормується;
Чонс – число службовців, чисельність яких визначена по нормативах;
Чртп – чисельність працівників, зайнятих на робочих місцях, типових проектів, що відповідають вимогам;
Чсп – число робітників, що поєднують професію;
dсп – планована питома вага робітників, що поєднують професію, в загальному числі робітників;
Аут – рівень умов праці.
Рівень умов праці - среднегеометрическая величина приватних показників (коефіцієнтів а) відхилень фактичних умов Фе від нормативних або гранично допустимих Сн. Порядок визначення приватних показників - коефіцієнтів а - наступний.
· Якщо показник а визначається для характеристики виробничої шкідливості, для якої встановлена санітарна норма або гранично допустима концентрація (ГДК), то нормативний показник ділиться на фактичний: