Аналіз ефективності використання виробничого потенціалу підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод" (стр. 6 из 15)

При оцінюванні розміру виробничого потенціалу підприємства насамперед необхідно відповісти на такі питання: чи є виробничий потенціал простою сумою ресурсів; яким чином окремі ресурси включаються в сукупний ресурс? Здається, що на перше питання дає досить ясну відповідь сама концепція ресурсного підходу до визначення виробничого потенціалу. На нашу думку, ресурсний підхід не тільки стверджує, що потенціал являє собою сукупність виробничих ресурсів цільового призначення, а й робить очевидною методику оцінки його величини як суму фізичних значень складових елементів.

Використання натуральних показників досить ускладнене при оцінюванні таких складних елементів виробничого потенціалу, як трудові ресурси, технологія, інформація. Нарешті, елементи потенціалу значно відрізняються між собою не тільки за змістом, а й за формою. У зв'язку з цим різноманітні й натуральні одиниці, що характеризують їх. Агрегування ж різних якісних характеристик стає можливим лише в тому випадку, якщо вдається знайти який-небудь загальний принцип оцінки, вимірювання, що дозволяє одночасно виразити всілякі якості.

В.М. Архіпов фізичний обсяг виробничих ресурсів рекомендує оцінювати в чисельності промислово-виробничого персоналу за формулою

(1.29),

Наявність навіть тільки двох, але діаметрально протилежних точок зору наводить на питання про правомірність та об'єктивність використання того або іншого ресурсу як еквівалента для вимірювання виробничого потенціалу. Очевидно, відповісти на нього тим, що вся діяльність людини завжди була спрямована на заміну живої праці машинною, означало б показати проблему спрощено, але не вирішити її.

Досить уразлива в розглянутих методичних підходах зіставлення ресурсів і спроба оцінити склад і якість кожного з них за допомогою одного кількісного показника.

Оскільки елементи виробничого потенціалу підприємства завжди «працюють» разом, то в принципі можливе як їхнє спільне вимірювання, так і відособлене. Спільна оцінка елементів відразу ж дозволяє визначити величину потенціалу. Однак цей метод не дає уявлення про розміри окремих його елементів і тим самим позбавляє можливостей підвищити ефективність формування й використання виробничого потенціалу за рахунок маневрування його структурою. Відособлене вимірювання елементів потенціалу позбавлене цих недоліків. Але в цьому випадку неминуча певна похибка в оцінці значень елементів, зумовлена наявністю взаємозв'язків між ними. Вона може також збільшуватися внаслідок складностей з віднесенням тих або інших компонентів до тієї або іншої складової потенціалу, спричинених недоліками економічної термінології й регламентації оперативно-планової роботи на підприємствах.

Найбільш уніфікованим і універсальним вимірником елементів виробничого потенціалу, практика це підтверджує, є їхня ціна або вартість. Порівнянність показників потенціалу в грошовій оцінці в часі й просторі дозволяє виявити динаміку й структуру виробничих потенціалів підприємств і територіальних утворень, розходження й тенденції їхньої диференціації за цим показником, а також за ефективністю використання виробничого потенціалу. У цьому випадку сума вартостей елементів буде характеризувати величину всього виробничого потенціалу підприємства. Таким чином, визначення величини потенціалу пов'язане насамперед з оцінюванням вартості його елементів.

Методика визначення вартості першого елемента виробничого потенціалу промислового підприємства – основних виробничих фондів – розроблена детально, тому є необхідність зупинитися тільки на деяких характерних моментах. Очевидно, як елемент виробничого потенціалу підприємства варто приймати середньорічну вартість тільки його основних промислово-виробничих фондів, оскільки непромислові основні фонди не пов'язані з процесом виробництва і взагалі можуть не належати до підприємства.

Вартість основних фондів постійно змінюється під впливом природних процесів, виробничих умов та інновацій. її досить надійне фіксування можливе тільки на обмежений період – квартал, рік. Але й протягом кожного з цих відрізків часу основні фонди втрачають певну частину вартості. У зв'язку з цим іноді трапляються, пропозиції враховувати як виробничі ресурси тільки амортизовану частину вартості основних фондів. Нам здається, що в цьому випадку механізм участі останніх у процесі виробництва підмінюється механізмом перенесення на продукт зношеної вартості засобів виробництва. Тому у вартості першого елемента виробничого потенціалу повинна враховуватися повна вартість основних фондів.

Однак цим вартість розглянутої складової потенціалу не вичерпується. Як відомо, для підтримки основних фондів у працездатному стані проводяться поточні й капітальні ремонти, здійснюється їхня модернізація. У першому й другому випадках техніко-економічні показники фондів лише певною мірою відновлюються. Тому, незважаючи на фактичне збільшення витрат на основні фонди, вартість елемента потенціалу «основні фонди» в дійсності не підвищується, оскільки споживча вартість самих основних фондів не зростає вище від первісної. Модернізація машин та устаткування супроводжується підвищенням їхніх техніко-економічних характеристик вище від базового рівня, і, отже, зростає їх споживча вартість. Таким чином, витрати на модернізацію збільшують вартість цього елемента виробничого потенціалу підприємства.

З урахуванням викладеного, вартість першого елемента потенціалу – «основні виробничі фонди» становитиме:

(1.30),

При розрахунку за формулою (1.30) виходить завищена оцінка вартості елемента потенціалу «основні фонди», тому що в ній ураховується первісна вартість основних виробничих фондів. У процесі експлуатації реальна вартість останніх знижується через фізичне зношування.

В умовах науково-технічної революції знання є головними засобами підтримки продуктивної сили живої праці, є субстанцією продуктивності праці й визначають її можливості. З урахуванням цих витрат вартість елемента потенціалу «промислово-виробничий персонал» буде являти собою суму:

(1.31)

Визначення вартості енергетичних ресурсів у загальному не викликає складностей. Головне, на що в цьому випадку варто звернути увагу, – це облік тільки первинних енергоносіїв, тобто тих, які надходять збоку й на придбання яких витрачаються кошти.

Четвертим елементом виробничого потенціалу є технологія. Технологія належить до числа виробничих ресурсів довгострокового користування: вона бере участь у декількох виробничих циклах і тому переносить свою вартість вроздріб; її вартість змінюється залежно від залучення у виробниче споживання нових технологічних процесів або виводу з них застарілих. Тому вартість технології виробництва повинна визначатися так само, як і основних фондів:

(1.32)

Як видно, визначення вартості розглянутого елемента виробничого потенціалу потребує обліку даних з використання технології. Тим часом статистика промисловості відображає тільки затрати, пов'язані з освоєнням нових технологічних процесів. Не визначається балансова вартість використовуваних технологій, не реєструється вибуття з виробничого обігу застарілих процесів. У зв'язку з цим дослідники використовують непрямі методи визначення вартості технологій, які, природно, не дають повною мірою оцінити роль технологічних процесів у розвитку підприємств і підвищенні їхньої ефективності, у структурі інвестицій. Ю.М. Канигін з цією метою вивів технологічну функцію

(1.33)

При визначенні вартості технологій варто мати на увазі, що їхнє впровадження поєднане з виконанням різноманітних робіт, отже, зумовлює різні види витрат. У загальному випадку вартість впровадження у виробництво нового технологічного процесу може містити в собі вартість науково-дослідної роботи (властиво технології), вартість спеціального устаткування, площ, пристосувань та оснащення, затрати на навчання виробничого персоналу новим методам впливу на предмет праці, затрати на освоєння нової технології (підвищена затрата матеріально-енергетичних ресурсів і заробітної плати). Деякі з названих статей затрат можуть бути враховані при оцінювання вартості інших елементів виробничого потенціалу. Тому вартість технологій як елемента потенціалу буде складатися із затрат на НДР, вартості спеціальних пристосувань та оснащення, що не ввійшли до складу основних виробничих фондів, а також затрат матеріальних ресурсів, пов'язаних з їхнім освоєнням.

Останній елемент виробничого потенціалу підприємства – інформація являє собою специфічну форму існування наукових знань. Як усякий продукт праці, вони мають вартість і споживчу вартість. Тому інформація також має вартість. У рамках виробничого потенціалу, крім власне інформаційних ресурсів і знань виробничого персоналу, що належать до трудових ресурсів, інформація містить у собі також різноманітні компоненти, що представляють зміст заходів у галузі вдосконалення організації виробництва, праці й управління. У загальному випадку до них можна віднести розроблення й впровадження раціональних форм поділу й кооперації праці; поліпшення організації підбору й розміщення кадрів; удосконалення організації й обслуговування робочих місць; раціоналізацію трудового процесу, впровадження передових прийомів і методів праці; удосконалення нормування праці й поліпшення її умов; зміцнення дисципліни праці; заходи щодо підвищення коефіцієнта змінності роботи встаткування; застосування прогресивних видів матеріальних ресурсів; розвиток творчої активності працюючих, раціоналізаторської й винахідницької діяльності. Тому при визначенні вартості елемента «інформація» головну увагу варто звертати на виявлення матеріальних і фінансових затрат, пов'язаних з реалізацією розглянутих вище й інших подібних заходів, а також із придбанням інформаційних ресурсів.