з’ясовування факторів, які спричинили зміни у фінансовому стані;
прогнозування основних тенденцій фінансового стану.
Практика фінансового аналізу виробила основні методи діагностики фінансового стану підприємства:
читання звітності;
горизонтальний аналіз;
вертикальний аналіз;
трендовий аналіз;
аналіз фінансових коефіцієнтів.
Читання звітності - аналіз показників, поданих у фінансовій звітності підприємства. За допомогою читання звітності визначають майнове положення підприємства, його короткострокові та довгострокові зобов’язання, джерела формування власного капіталу та позикових коштів, оцінюють дохід від основної діяльності та прибуток звітного періоду. Однак така інформація хоча і є однією із головних для прийняття управлінських рішень, але не дозволяє оцінити динаміку основних показників діяльності підприємства, його місце серед аналогічних підприємств держави та світового ринка. Цього можна досягти методом порівняння даних, які аналізуються у часі, що є задачею горизонтального аналізу.
Ціллю горизонтального аналізу є вияв абсолютних та відносних змін величин різних статей фінансової звітності за певний період та дати оцінку цим змінам. Найчастіше горизонтальний аналіз закінчується побудовою однієї чи декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами їх зростання чи пониження.
Вертикальний аналіз - зміна фінансової звітності у форму, у якій значення окремих статей подаються у виді частки від загального показника. Таке подання звітності дає можливість визначити питому вагу кожної статті у загальному підсумку. До досягнень вертикального аналізу можна віднести [8]:
перехід до відносних величин дає можливість порівнювати питому вагу показника із середньогалузевими показниками чи показниками інших підприємств, із чого можна зробити висновок про ефективність виробництва із точки зору технології, організації управління фінансами;
відносні показники пом’якшують негативний вплив інфляції, яка значно викривляє абсолютні величини фінансової звітності.
У практиці фінансового аналізу зручно користуватися спеціальними формами фінансових звітів, які не є офіційними стандартизованими формами, а підготовляються аналітиком для зручності користування. У даній роботі буде використана саме така форма подання звітності.
Трендовий аналіз є прогнозним, адже дає можливість на основі вивчення закономірностей зміни економічних показників у минулому спрогнозувати зміну показника у майбутньому. Для цього будуються графіки, де змінною є показник, який аналізується, а фактором, під впливом якого змінюється змінна, є час. Вирівнюючи графік будується усереднена крива (пряма), яка відображає теоретичну динаміку показника, який аналізується.
Фінансові коефіцієнти описують фінансові пропорції між різними статтями звітності. До позитивних якостями коефіцієнтів можна віднести простоту розрахунку, зменшення негативного впливу інфляції, що особливо актуально при аналізі у довгостроковій перспективі. Метод розрахунку фінансових коефіцієнтів базується на розрахунку певного показника та порівнянні розрахованого значення із базою. До баз порівняння у праці відносяться:
загальновизнані стандартні параметри;
середньогалузеві показники;
аналогічні показники попередніх періодів;
показники підприємств-конкурентів.
Вважається, що якщо рівень фактичних фінансових коефіцієнтів нижчий від бази порівняння, то це свідчить про слабкі місця в діяльності підприємства, які потребують додаткового аналізу. Але додатковий аналіз може і не підтвердити попередню негативну оцінку, обумовлену розрахунком якого-небудь коефіцієнта. Відхилення показника від загальновизнаної стандартної норми може бути викликано специфічними умовами функціонування організації чи особливостями політики підприємства. Не завжди є обґрунтованим і порівняння із усередненими коефіцієнтами галузі, причиною чого може бути, наприклад, диверсифікація діяльності багатьох підприємств. Незважаючи на це, фінансові коефіцієнти є основою для оцінки діяльності підприємств для різних груп зацікавлених осіб, тому, використовуючи їх, необхідно враховувати обмеження, які накладає їх використання. [9]
За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.
Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жоден власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити лише на підставі своєчасного й суб’єктивного аналізу фінансового стану підприємств.
Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, роглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.
В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-торгівельну діяльність самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підприємств за споживача їх продукції, змушує продавця (виробника) враховувати їх інтереси та запити і виробляти ту продукцію, яка потрібна покупцеві. Підприємство, яке програло в цій боротьбі, звичайно стає банкрутом, а відтак не може оплатити вартість товару, робіт, послуг, розрахуватися з бюджетом по обов’язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо зобов’язання по платежах перевищує вартість його майна. [10]
В умовах ринку фінанси підприємств набувають особливо важливого значення. Висування на передній план фінансового боку діяльності підприємства останнім часом є однією з найбільш характерних рис економічного життя розвинутих капіталістичних країн. Зростаючу роль фінансів підприємств варто розглядати як тенденцію, що діє в усьому світі. Фінанси обслуговують безупинний кругообіг коштів підприємства і джерел їхнього формування, що полягає в постачанні, збуті, виробництві, отриманні і розподілі фінансових результатів, залученні і поверненні позикових коштів. У процесі кругообігу відбувається безупинна зміна структури коштів підприємства і їхніх. джерел. Структура коштів підприємства складається як пропорція між відносними величинами основних засобів і інших необоротних активів, запасів і витрат, грошових коштів, розрахунків з дебіторами та інших оборотних активів. Структура джерел майна підприємства являє собою співвідношення між вартісними величинами джерел оборотних коштів, довгострокових кредитів і позик, короткострокових кредитів і позик, розрахунків із кредиторами та інших короткострокових пасивів.
Співвідношення структури коштів підприємства і структури джерел їхнього формування в даний момент й визначає фінансовий стан підприємства. Фінансова рівновага підприємства може бути досягнута в результаті вмілого керування фінансами. Для цього необхідно регулярно контролювати цей стан, тому що він динамічний й увесь час змінюється.
Дуже важливо при цьому помітити кризовий стан, що наближається, який у кінцевому рахунку може призвести до банкрутства. Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, який направлений на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді. Якість діагностики загрози банкрутства визначається передусім набором оцінювальних показників (коефіцієнтів), що використовуються для отримання експертного висновку. [10]
Саме тому розробці переліку таких показників та обгрунтуванню доцільності їх застосування присвячено чимало досліджень іноземних та вітчизняних економістів-фінансистів. Донині не існує загальновизнаного переліку оціночних показників кризового стану та загрози банкрутства. Деякі дослідники пропонують надто обмежений їх перелік. Інші дослідники не вважають за доцільне чітко виокремлювати систему показників-індикаторів загрози банкрутства і ототожнюють з нею систему показників фінансового стану підприємства. такий підхід є також недостатньо коректним, оскільки не дає можливості чітко визначити критерії щодо наявності кризи розвитку підприємства. Основними методологічними принципами формування загрози банкрутства мають бути такі:
адекватність системи показників завданням діагностичного дослідження, тобто можливість за їх допомогою забезпечити виявлення й оцінку глибини розвитку кризи та її окремих фаз;
наявність інформаційного забезпечення для розрахунку значення показників, проведення динамічного і порівняльного аналізу;
можливість чіткого визначення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи;
охоплення показниками усіх найважливіших напрямків оцінки фінансового стану підприємств, в яких можуть знаходити віддзеркалення кризові явища, що притаманні їх діяльності;
оптимальна чисельність показників з кожного напрямку дослідження, виключення зі складу системи показників, що дублюють один одного;
В залежності від цілей та методів здійснення діагностики банкрутства розрізняють дві системи:
систему експрес-діагностики банкрутства;
систему фундаментальної діагностики банкрутства. [2]
Саме перша і характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства. Експрес-діагностика банкрутства дозволяє виявити ознаки кризового розвитку підприємства і оцінити його масштаби на ранніх стадіях. До складу показників експрес-діагностики включаються оціночні показники, що розраховуються лише на підставі публічної звітності підприємства (форм фінансової звітності).