Економічна характеристика країн Африки (стр. 3 из 4)

· Італія - 8.2%

· Німеччина - 6.5%

· Іспанія - 5.5%

· США - 5.2%

· Китай - 5.1%

· Туреччина - 4.3%

Партнери в експорті :

· США - 22.6%

· Італія - 17.2%

· Франція - 11.4%

· Іспанія - 10.1%

· Канада - 7.5%

· Бразилія - 6.1%

· Бельгія - 4.6%

Швидко розвивалися целюлозно-паперова і текстильна промисловість, виробництво цементу й електроустаткування. Процес формування економічних районів в Алжирі не завершений. Значні території країни ще не освоєні в господарському відношенні.

Виділяються наступні великі економічні райони: Північний-Захід (охоплює Оран, Сайда, Тіарет і Тлемсен); Центральна Північ (Алжир, Медеа, Тізі-Узу і Ель-Аснам); Північний схід (Аннаба, Костянтина, Opec, Сетіф), а також територія Алжирської Сахари. Північний-Захід з родючими землями став основним районом товарного землеробства (м'яка пшениця й особливі винні сорти винограду). Північний схід з великими покладами залізної руди, фосфоритів і ін. мінералів одержав гірничопромислову спеціалізацію в сполученні з відсталими формами сільського господарства.

Центральна Північ почала формуватися як район найбільш різнотипного сільського господарства з головним центром переробної промисловості в м. Алжир. Після відкриття в Алжирській Сахарі великих ресурсів нафти і газу на її території стали складатися окремі гірничодобувні центри, вузли і мінерально-сировинні райони.

Алжир є членом у таких міжнародних організаціях як ООН, Ліга арабських держав, МБРР, МВФ, Міжнародна Федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, ОПЕК, ОАЕ та інші.

Лівія або Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія, країна на півночі Африки, що межує на сході з Єгиптом, південному сході із Суданом, на півдні з Чадом і Нігером, заході з Алжиром і Тунісом, на півночі з Середземним морем. Лівія займає площу у 1760 тис. км²,столицею країни є місто Тріполі, національна валюта – лівійський динар. Експортує нафту, природний газ, нафтопродукти. Імпортує Лівія продовольчі товари, машини і обладнання, промислові товари та інше. ВВП станом на2006рік становить 74,97 млрд. доларів, а ВВП на душу населення12.700 доларів.

Ісламська Республіка Мавританія, держава на північному заході Африки, яка межує на північному сході з Алжиром, на сході і півдні з Малі, на південному-заході з Сенегалом, на північному заході з Західною Сахарою, на заході омивається Атлантичним океаном. Площа Мавританії становить 1030 тис. км², столицею є місто під назвою Нуакшот. Офіційні мови країни це стандартна арабська та французька, національною валютою є аг війя.

Експортує Мавританія залізну руду, рибу, гіпс, імпортує продовольчі товари, машини і обладнання, промислові товари та інше. Навідміну від Єгипту, Алжиру та Лівії Мавританія не є експортером нафти, газу та нафтопродуктів. ВВП цієї країни, станом на2006 рік становить 7.159млрд. доларів, а ВВП на душу населення2,402 доларів.

Республіка Туніс, країна на півночі Африки на узбережжі Середземного моря. Туніс на південному-сході межує з Лівією і на заході з Алжиром; площа 164 тис. км². Столиця країни і головний порт, має таку ж назву, що й сама країна – Туніс. Офіційна мова країни арабська, а національною валютою прийнято вважати туніський динар. Імпортує Туніс продовольчі товари, машини і обладнання, промислові товари та інше. Експортує нафту, фосфати, хімікати, текстиль, продукти харчування, маслинова олія. ВВП цієї країни, станом на2006 рік становить 86.67 млрд. доларів, а ВВП на душу населення 8,255 доларів.

Народна Демократична Республіка Ефіопія, раніше мала назву Абіссінія, держава на сході Африки, що межує на північному сході з Джібуті й омивається Червоним морем, на сході і південно-сході із Сомалі, на півдні з Кенією, на заході і північно-заході із Суданом. Столицею цієї країни є місто яке має назву Аддис-Абеба.

Ефіопія – аграрна країна. Серед провідних галузей промисловості – хімічна, нафтопереробна, харчова, текстильна, металообробна, цементна.

ВВП країни становить 6,7 млрд. доларів, темп зростання ВВП – (-1%). ВВП на душу населення становить лише 110 доларів. Імпортую Ефіопія у першу чергу промислові товари на 1,7 млрд. доларів. Головними партнерами по імпорту є Італія – 10,1%, США – 9,3%, Японія – 8,1%, Йорданія – 5,4%. Експортує сільськогосподарську продукцію на суму близько 1,1 млрд. доларів. Головними експортними партнерами Ефіопії є такі країни як Німеччина – 22,4%, Японія – 11,5%, Італія – 9,4%, Великобританія – 4,6%.

Провідну роль в економіці Ефіопії відіграє споживче сільське господарство, в якому на початку 1990-х років створювалося понад 50% ВВП. В цей же період у ВВП росла частка торгівлі і послуг. Відбулося підвищення рівня економіки на сферу послуг припадало 22% ВВП, зростання виробництва не перевищувало 4% річних, темпи зростання ВВП становили 1,9%. Основним чинником поліпшення економічного становища стали іноземні позики і фінансова допомога. Обробна промисловість в Ефіопії розвинена слабко частка її продукції в ВВП становила всього 7%. У основному функціонують підприємства по переробці сільськогосподарської продукції і легкої промисловості. Основні вироби обробної промисловості - тканини, продовольство, пиво, взуття, цемент, мило, алкогольні напої, ліки і рослинні масла. Підприємства обробної промисловості зосереджені поблизу міських центрів - Аддис-Абеби, Харера і Дауа. Розвиток промисловості стримується через недостачу електроенергії, хоч країна володіє великим гідроенергетичним потенціалом, який оцінюється приблизно в 60 млрд. кіловат на годину.

4.Інтеграційні процеси та позиції іноземного капіталу у Африці

У сучасних умовах обов'язковою вимогою прискорення розвитку є розширення й інтенсифікація зовнішніх і насамперед зовнішньоекономічних зв'язків. Очевидно, найскладніші соціально-економічні проблеми африканського суспільства не можуть бути вирішені без об'єднання зусиль країн континенту та глибокої інтеграції у світову економіку.

Африка вельми специфічна щодо економічних інтеграційних процесів. Це пов'язано, з одного боку, з вкрай низьким рівнем економічних взаємозв'язків (3 — 5% загального обсягу зовнішньої торгівлі), взаємною конкуренцією на ринках сировини та продукції тропічного землеробства, а також у питаннях отримання кредитів, а з іншого, — життєвою необхідністю об'єднання ресурсів, подолання наслідків штучного поділу континенту. Тож закономірно, що в Африці виникло багато різноманітних інтеграційних угруповань, почали свій розвиток економічні аспекти діяльності Організації африканської єдності (ОАЄ), були створені відповідні спеціалізовані органи. У 1963 р. був створений Африканський банк розвитку, 1975 — Асоціація фінансових установ африканського розвитку. Загалом на африканському континенті виникло кілька десятків регіональних і субрегіональних об'єднань, які охоплюють різноманітні аспекти економічного співробітництва. Серед них можна виділити загальноекономічні, валютно-кредитні та організації зі спільного використання природних ресурсів.

Однак ефективність колективних економічних програм та зовнішньої допомоги у більшості випадків залишається низькою. Головна причина — нерозвинутість соціально-політичних структур, неефективність влади, особливо на місцях, корупція, некомпетентність, крім того, відсутність елементарної політичної стабільності, етнічні, конфесійні та громадянські конфлікти, сепаратизм, регіоналізм, анархія.

Країни континенту є експортерами матеріалів, мінеральної сировини, металів платинової групи та кольорових, а також технічних культур, окремих продовольчих товарів. На первинні сировинні товари в експорті країн на південь від Сахари припадає 91,6%, для країн Північної Африки цей показник становить 85,9%, експорт продукції обробної промисловості вкрай незначний. Питома вага Африки в імпорті готової продукції розвинутими країнами на початку 90-х років становила 0,5% і не мала тенденції до зростання. Частка готової продукції, в експорті лише у восьми країнах перевищує скромний показник у 15%.

У світовому експорті країни на південь від Сахари мають такі позиції: продукти харчування — 5,4%, сільгоспсировина — 12,5%, руди й метали — 15,8%, мінеральне паливо 14,5%, інші види сировини — 11,8%. Експорт сировини є основним джерелом валютних надходжень.

Крім сировинної спрямованості характерною рисою експорту африканських країн є його слабка диверсифікація як за номенклатурою, так і за географічними ознаками. До 3/4 загального обсягу експорту надходить до розвинутих країн, при цьому, як правило, одна, максимум дві-три країни домінують як імпортери.

Абсолютна більшість країн континенту опинилась у небезпечній залежності від кон'юнктури ринку одного-трьох товарів. Наприклад, для Алжиру паливо дає 96% вартості експорту, Єгипту паливо — 34%, бавовна — 32%. На світовому ринкові загалом утримуються низькі ціни на необроблені сировинні товари, що значно консервує несприятливі для країн Африки умови зовнішньої торгівлі.

Іноземний капітал значною мірою створював підвалини економіки африканських країн і мав домінуючі позиції в усіх сучасних сферах виробництва тоді, коли національний капітал лише починав формуватися. Після здобуття незалежності спостерігалось широкомасштабне витискування іноземного капіталу (як державного, так і приватного) й водночас комерціалізація його діяльності. Втім, слабкість національного капіталу, відносна обмеженість його суто підприємницького потенціалу в сучасних умовах робить необхідним його широке, хоч і не безпроблемне, співробітництво з капіталом іноземним. Загалом зберігається пріоритет капіталу колишніх метрополій. Це фіксується досить розвиненою системою преференційних угод та відповідних організаційних структур. Таким чином, значні економічні позиції в Африці зберігають Англія та Франція, а також Бельгія, помітну активність виявляє американський та німецький капітал. ТНК переважно діють в обробній промисловості, де володіють від 40 до 70% капіталу, а також у гірничовидобувній промисловості. Найбільш поширені компанії зі змішаним капіталом. Африка не належить до найбільш привабливих щодо капіталовкладень регіонів. В останні роки чистий приплив капіталу на континент став мінімальним, а по деяких країнах інвестиції зменшувались.