Даний проміжок часу розглядався в глобальних загальносвітових масштабах, як перший етап функціонування світового ринку нафти, який характеризувався нафтомістким розвитком світового господарства. Відбувалося постійне інтенсивне зростання попиту великої промисловості на енергетичну сировину, запаси якої були зосереджені головним чином у країнах, що розвиваються, і в значній частині в країнах розглядуваного регіону. За період з 1950 по 1972 роки світове споживання нафти зростало щорічно на 7,5%, що набагато випереджало темпи зростання ВВП світового господарства, що свідчить про занадто нафтомісткий характер розвитку економіки. Прибутки нафтових компаній базувалися на підтриманні відносно низьких цін на сиру нафту завдяки їх монополістичному становищу. У 40-х роках 20-го ст. довідкова ціна на Саудівську нафту складала 1,43 дол. за бар. Таке штучне заниження цін відповідало загальній стратегії МНК, спрямованої на стимулювання розширення для споживання рідкого палива.
Слід зробити узагальнюючий висновок про те, що нафтомісткий стан розвитку світового господарства був пов'язаний з пануванням колоніальних та неоколоніальних методів експлуатації держав-експортерів нафти. До 70-х років ринок нафти відзначався як один з найбільш монополізованих у всьому світовому господарстві. Вільний, немонополізований ринок, на який припадало близько 3–5% міжнародної торгівлі нафтою у цей період відігравав другорядні ролі, збалансовуючи лише попит та пропозицію на нафту. Рівень цін на вільному ринку нафти базувався на довідкових цінах монополізованого ринку і був стабільно нижчим на суттєву різницю близько 114.
Відкриття нових величезних родовищ нафти та її видобуток суттєво вплинули на економічний розвиток країн Близького та Середнього Сходу. Хоча нафтовий сектор і став відігравати провідну, вирішальну роль у господарстві цих країн, але він не зміг забезпечити розвиток господарства в цілому, так як не сприяв розвиткові зворотних зв'язків, не стимулював міжгалузевого обліку, не вирішував проблеми зайнятості населення. Він був створений іноземним капіталом і мав анклавний характер, бо всі необхідні для його функціонування інвестиції та споживчі товари постачалися світовим ринком, а вироблена нафта практично повністю реалізовувалася у світовому господарстві.
На першому етапі навіть навпаки, становлення та розвиток нафтової промисловості призвели до підриву традиційних секторів економіки, які не були пов'язані з нафтою. Виділення досить значних територій в концесію іноземним компаніям негативно позначилася на розвиткові скотарства, оскільки зменшувалася площа пасовищ, приплив іноземних товарів призводив до занепаду місцевих ремесел.
Проте розширення масштабів видобутку нафти супроводжувалося появою і наступним відносно постійним і маючим значну перспективу (з огляду на обсяги покладів) зростанням прибутків нафтоекспортуючих країн. Хоча цій процеси в різних країнах регіону не збігалися в часі й відбувалися з різною інтенсивністю, все таки мали багато спільних рис і подібних етапів розвитку.
Правляча верхівка більшості країн Близького та Середнього Сходу на початку нової нафтової ери виявила неспроможність ефективно використовувати нафтову решту для задоволення навіть найбільш гострих національних потреб. Великі кошти йшли на утримання та навіть розширення і переозброєння армії, поліції перерозподілялись на користь еліти, а решта коштів направлялась за кордон, де вкладалась у неприбуткові активи. Так, у 1957 році кувейтські державні та приватні інвестиції за кордоном оцінювалися у 560–580 млн. дол., які були в основному вкладені в цінні папери та нерухомість. В 1959 р. експорт кувейтського капіталу досяг 70 млн. дол. (або 24% ВНП), а у 1962–1963 pp. до 27% ВНП, Кувейт став першим за обсягом іноземних активів.
Таким чином, неефективне використання нафтових прибутків призвело до загострення в окремих частинах регіону соціальної напруги, що, в свою чергу спричинило зміну їхньої соціально-економічної політики. Все більш значна частина нафтових прибутків стала спрямовуватись на реалізацію масштабних національних економічних програм, розвиток освіти й медицини, на соціальні потреби. При цьому близько – та середньосхідні країни проводили політику, орієнтовану на збільшення їхньої частки у прибутках від нафтовидобутку міжнародними нафтовими компаніями, а згодом до встановлення свого повного контролю над видобутком, переробкою та подальшим експортом нафти.
Кінець 60-х – початок 70-х pp. ознаменувався початком націоналізації нафтової промисловості, яку активно взялися проводити більшість з країн Середнього та Близького Сходу, яка суттєво змінила співвідношення сил на ринку нафти. Після подій у Лівії (внаслідок кризи) МНК фактично втратив контроль над видобутком нафти та системою ціноутворення на неї. Компанії картелю були змушені купувати нафту не на внутрішньофірмових, а на комерційних умовах за продажними цінами ОПЕК. Хоча в МНК при цьому залишилися значні важелі впливу на попит та збут нафти, так як він продовжував контролювати транспортування, переробку та збут нафти.
Помітно почала змінюватися у 60-ті роки і загальна структура суспільного виробництва в напрямі зменшення сільськогосподарського виробництва, внаслідок чого його частка та питома вага промисловості у ВВП практично зрівнялися. В самій же промисловості прискорено розвивалося одночасно обробна та видобувна галузі. Але переважне зростання нафтовидобутку спричинило в деяких країнах підвищення питомої ваги видобувних галузей і зберегло тим самим сировинну орієнтацію економіки країн.
Загальною характеристикою періоду від початку формування незалежних держав Близького та Середнього Сходу до 1973 року має слугувати твердження про те, що в даний проміжок часу внаслідок значного зростання об'ємів видобутої нафти і газу та початку усвідомлення керівництвами країн регіону необхідності розвитку за рахунок нафтових коштів інших галузей економіки, які мали забезпечити стабільне майбутнє наступним поколінням, почали закладатися підвалини для формування нового сучасного індустріального регіону у даній частині світу з розвинутою сучасною соціальною інфраструктурою.
Список використаної літератури
1. Економіка зарубіжних країн. Навчальний посібник / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 352 с
2. Економіка зарубіжних країн. Підручник, друге видання / За ред.проф. А.С. Філіпенка. Автори: А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін., – Київ: Либідь, 1998. -416 с.
3. Кодацький В.П. Грошово-кредитні системи країн Азії [Текст] / В.П. Кодацький, Ю.В. Яковлєва // Економіка. Фінанси. Право. – 2008. – №8. – С. 23–26
4. Оспіщев В.І. Міжнародні фінанси [Текст]: навчальний посібник / В.І. Оспіщев, О.П. Близнюк, В.В. Кривошей. – К.: Знання, 2006. – 335 с.
5. Шамова І.В.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності «Банківська справа» [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. – К.: КНЕУ, 2007. – 160 с.