Амортизаційна політика підприємства в ринкових умовах господарювання (стр. 3 из 14)
За виробничим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.
Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
, (1.9)де АВм - місячна сума амортизаційних відрахувань;
Ом - місячний обсяг продукції (робіт, послуг);
Ba - виробнича ставка амортизації
, (1.10)де О - загальний обсяг продукції (робіт, послуг);
Пв - первісна вартість;
Лв - ліквідаційна вартість.[3]
Цей метод можна назвати також методом нарахування амортизації пропорційно обсягу виконаних робіт.
Виробничий метод засновано на припущенні, що розмір амортизації (зносу) залежить тільки від інтенсивності експлуатації об'єкта незалежно від терміну, тобто тривалість (кількість років) експлуатації об'єкта не впливає на суми амортизації, що нараховується.
Застосування виробничого методу обмежене не тільки тим, що не завжди є можливість визначити виробничу потужність об'єкта протягом усього терміну його корисного використання. Не рідко в цьому немає потреби. Але для амортизації вартості основних засобів, які самостійно можуть виконувати конкретний обсяг робіт, цей метод є вкрай ефективним.
Зазначимо, що із загального переліку дозволених до застосування методів нарахування амортизації один метод виділено особливо - так званий "податковий метод"
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" [4], на відміну від П(С)БО 7, жорстко регламентує порядок нарахування амортизації і не допускає можливості будь-якого вибору. Тому який би метод (або методи) не вибрало підприємство для нарахування амортизації в бухгалтерському обліку в податковому обліку потрібно діяти твердо дотримуватись вимог, викладених у ст.8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", яка так і називається "Амортизація" Проте, якщо розглядати ст.8 ширше, то можна стверджувати, що вона регламентує не тільки порядок нарахування амортизації, але й податковий облік основних фондів загалом. Звертає на себе увагу і те, що в назві ст. 8 основні фонди не згадуються, а це дозволяє зробити висновок, що з погляду оподаткування, інтерес викликають не основні фонди як такі, а тільки їхній вплив на об'єкт оподаткування. А цей вплив саме і проявляється переважно через амортизацію, адже відповідно до ст. З Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток який визначається за формулою:
, (1.11)де П – прибуток (об’єкт оподаткування);
ВВс – скоригований валовий дохід;
Вв – валові витрати;
АВ – сума амортизаційних відрахувань.
Отже, амортизаційні відрахування з метою оподаткування не включаються до валових витрат, вони є самостійним показником, що бере участь (на рівні з валовими витратами) у розрахунку оподатковуваного прибутку Для того, щоб цей показник визначити, потрібно дотримуватись правил податкового обліку основних фондів, встановлених ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". До основних можна віднести такі правила податкового обліку основних засобів:
- амортизується не вартість (як у бухгалтерському обліку) основних фондів, амортизуються витрати на їх виготовлення, придбання або поліпшення Тому не амортизується в податковому обліку, наприклад, вартість безкоштовно отриманих основних фондів. З іншого боку, основні фонди можуть бути не введені в експлуатацію, можуть повністю або частково не використовуватися, але оскільки витрати здійснено, амортизація продовжує нараховуватися;
- об'єктом нарахування амортизації с балансова вартість групи. Ця величина, хоча і формується внаслідок операцій з основними фондами, все ж відносно самостійна. Рух основних фондів не завжди супроводжується зміною балансової вартості групи Тому може виникнути ситуація, коли основних засобів уже немає, а балансова вартість ще залишилася. Можлива й протилежна ситуація: балансова вартість тієї чи іншої групи дорівнює нулю, але в складі цієї групи ще є основні фонди;
-для цілей податкового обліку обов'язковий пооб'єктний облік балансової вартості тільки основних фондів групи 1. Основні фонди груп 2,3 і 4 враховуються не пооб'єктно, а за сукупною балансовою вартістю відповідної групи.[4]
Порядок нарахування амортизації викладено в пп.8.3.1 ст.8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" і може бути подано у вигляді формули
, (1.12)де АВ – сума амортизаційних відрахувань;
БВ – балансова вартість групи на початок звітного періоду;
На – норма амортизації для відповідної групи.[3]
Норми амортизації – показники задані, вони встановлені в п.8.6 ст.8 Закону. Норми амортизації з розрахунку на квартал встановлені в таких розмірах:
1 група - 2%;
2 група - 10%;
3 група - 6%;
4 група -15%.[4]
Отже, основним для цілей податкового обліку є поняття балансової вартості груп основних фондів, оскільки саме цей показник платник податку розраховує самостійно. Від правильності розрахунку балансової вартості групи залежить правильність нарахування амортизації.
Норми амортизації застосовуються до балансової вартості груп на початок періоду. Тому витрати на придбання основних фондів, здійсненні у поточному кварталі, почнуть амортизуватися тільки з наступного кварталу. І навпаки: основні фонди, що вибули в поточному кварталі, зменшать балансову вартість групи тільки на початок наступного періоду. Це необхідно враховувати при здійсненні операцій, внаслідок яких зменшується балансова вартість груп. Балансова вартість об'єкта або групи до моменту продажу (або до моменту здійснення іншої операції, що зменшує балансову вартість груп) визначається як балансова вартість на початок кварталу, зменшена на суму амортизаційних відрахувань за цей квартал.[4]
Метод нарахування амортизації, передбачений податковим законодавством, видається багатьом бухгалтерам найбільш привабливим. Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено конкретні норми амортизацій та чітко регламентовано порядок її нарахування. Аргументом на користь вибору "податкового методу" нарахування амортизації є передбачувана можливість скорочення обсягу облікової роботи. Але якщо проаналізувати це питання докладно, то з'ясується, що застосування "податкового методу" нарахування амортизації в бухгалтерському обліку, найімовірніше, призведе до додаткових проблем. Деякі фахівці трактують право підприємств на вибір податкового методу буквально - як можливість використання положень ст.8 "Амортизація" Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" для відображення в бухгалтерському обліку будь-яких операцій з основними засобами. При цьому роблять єдине застереження про нарахування в бухгалтерському обліку амортизації за кожним окремим об'єктом основних засобів, а не за групами. В інших питаннях (порядок обліку витрат на ремонт і модернізацію, облік індексації тощо) запропоновано спиратися на норми закону. Але П(С)БО 7 дозволяє використовувати у бухгалтерському обліку тільки норми та методи нарахування амортизації основних засобів передбачені податковими методами. Ніяких вказівок щодо можливості використання в бухгалтерському обліку решти положень ст.8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", окрім поквартального нарахування амортизації за трьома фіксованими ставками методом зменшення залишкової вартості або "прискореним податковим" методом для певної категорії основних засобів групи З, П(С)БО 7 не передбачено.
Вибір оптимального методу нарахування амортизації для кожного конкретного об'єкта необоротних активів є головною складовою формування амортизаційної політики підприємства Але метод амортизації, хоча і впливає істотно на її розмір, характеризує якісний бік процесу розподілу
Не менш важливим в амортизаційній політиці, насамперед для бухгалтера, є кількісний критерій амортизації Таким критерієм можна вважати відносний розмір амортизації, виражений нормою амортизації, яка залежить в основному від 4-ох факторів:
- вартості об'єкта основних засобів,
- ліквідаційної вартості,
- строку корисного використання,
- методу нарахування амортизації.[4]
Коли обрані методи або встановлені норми амортизації неповною мірою відповідають очікуваним економічним вигодам від використання об'єкта основних засобів, П(С)БО дозволено здійснювати їх коригування Згідно з П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах" таке коригування вважають зміною облікової оцінки.[5]
Зміни облікової оцінки не вимагають коригування за попередні періоди Коригування здійснюється шляхом зміни норми амортизації, розрахованої відповідно до прийнятого у результаті коригування методу амортизації Під час розрахунку скоригованої норми амортизації за вартість об'єкта основних засобів беруть його залишкову вартість на момент коригування.[5]
Таким чином, при формуванні амортизаційної політики бухгалтер повинен враховувати наступні особливості:
1. За всіма методами амортизації (крім виробничого) здійснюється розрахунок річної норми та суми амортизації. Місячна сума амортизації щороку однакова і визначається діленням річної суми амортизації на І 2.
2. Не прослідковуються відмінності в нарахуванні амортизації основних засобів різного призначення (виробничого та невиробничого).
3. Амортизація сприймається не як перенесення вартості, а як процес, який передбачає розподіл вартості, що амортизується.