Перший підхід віднесення підприємств до групи малих – кількісний. Він зазвичай характеризується співвідношенням таких показників підприємства: кількість зайнятих, обсяг продажу продукції чи послуг та балансова вартість активів. Як приклад такого підходу автор наводить визначення ЄС.
У таблиці 1 відображена методологія ЄС з граничними показниками чисельності зайнятих, річного обороту та балансу, за якими у 1995 році підприємства відносились до груп малих чи середніх. [19, с. 19]
Таблиця 1.1 – Визначення малих та середніх підприємств за методикою ЄС (1995 та 2004 рр.).
| Підприємства | Чисельність зайнятих, осіб | Річний оборот, млн. екю | Баланс, млн. екю |
| Малі | Менше 50 (менше 50)* | Менше 4, (менше 5,3 млн дол )* | Менше 2( - ) |
| Середні | 50 – 250(50 – 250)* | Менше 16, (до 21 млн. дол. )* | Менше 8( - ) |
* - дані для 2004 року. [22, с. 9]
Як видно з таблиці 1.1, в країнах ЄС домінує кількісний підхід до віднесення підприємств до групи малих. З часом граничні числа по кількості зайнятих не змінились.
Комісія ЄС також у 1995 році виділяла мікропідприємства з чисельністю зайнятих до 9 чол. Переважно це сімейні та фермерські господарства, індивідуальні підприємства.
У Великобританії в сфері виробництва чисельність зайнятих малої фірми не перевищує 200 чоловік. В інших секторах економіки основний показник визначення – річний оборот. В цій країні також застосовується виключно кількісний підхід.
В Японії в залежності від чисельності працюючих виділяють 7 груп підприємств: 1-4, 5-9, 10-29, 30-49, 50-59, 100-299, 300-499 робітників.
Міжнародна організація економічного співробітництва та розвитку визначає свої межі чисельності працюючих: до 19 чоловік – «зовсім малі», до 99 чоловік – «малі», 100 – 499 – «середні» та понад 500 чоловік – «великі».
Крім розглянутих, можуть використовуватись й інші кількісні ознаки віднесення підприємств до групи малих. Таблиця 1.2 відображає деякі з них, згруповані за країнами.
Таблиця 1.2 – Класифікаційні кількісні ознаки по країнах, за якими підприємства відносяться до числа малих.
| Країна | Класифікаційна ознака | ||||||
| Чисель-ність працівни-ків | Обсяг продажу | Річний доход | Величина капіталу | Сума активів | Обсяг інвести-цій | Рівень викорис-тання енергії | |
| Великобританія | + | + | |||||
| Данія | + | ||||||
| Індія | + | + | + | ||||
| Італія | + | + | |||||
| Канада | + | ||||||
| Німеччина | + | + | |||||
| Південна Корея | + | + | + | ||||
| США | + | + | + | ||||
| Франція | + | ||||||
| Японія | + | + | |||||
Як показує таблиця 2.1, найбільш популярні кількісні критерії віднесення підприємств до малих є чисельність працівників та величина капіталу. Також застосовуються відносно часто обсяг продажу та річний доход. Також у таблиці 1.2 видно, що найчастіше у країнах застосовується по два кількісні критерії одночасно.
Кількісний аналіз є найбільш чітким а отже і найпростішим, але часто він не має обґрунтованого теоретичного підґрунтя.
Другий підхід, який виділяє Побережна Г., - якісний. Його важко застосувати на практиці через недостатність інформації про внутрішнє середовище фірми. Як приклад, автор наводить визначення малого підприємства за Ван Хорном (Нідерланди, 1979). Цей автор виділяє 5 ознак малих підприємств:
невелика кількість виробленої продукції;
невеликий обсяг залучених ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових);
слабко розвинуті системи управління та контролю на підприємстві;
несистематичність управління;
головні посади та найбільші частки власності підприємства належать його засновникам.
Автором ще однієї класифікації підприємств та віднесенні їх до числа малих на основі якісних критеріїв є Х. Велу (1980 р.). В його класифікації використані внутрішні ознаки фірми поряд з метою діяльності та джерелом ресурсів. [20, с. 28]
Ця класифікація представлена у таблиці 1.3.
Таблиця 1.3 - Класифікація Х. Велу для визначення розміру підприємств.
| №п/п | Малий бізнес | Малий – середній бізнес | Середній – великий бізнес | Великий бізнес | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | |
| 1 | Мета | Визначаються ринком, інтуїтивно, з імпровізаціями | Коректуються ринком і спеціальною стратегією, інтуїтивно | Коректуються ринком і стратегією, винахідливо | Домінування на ринку, систематично і стратегічно |
| 2 | Менедж-мент | Особистий, авторитарний, прямий | Особистий, консультації з ключовими партнерами, фахівцями | Особистий, невелика команда фахівців, використання зовнішніх експертів | Командний, велика команда фахівців, функціональна оргструктура, консультаційна структура |
| 3 | Про-дукт | Немає планування, немає маркетингових досліджень | Короткострокове планування без маркетингових досліджень | Короткострокове і нерегулярне довгострокове планування, несистематичні маркетингові дослідження | Довгострокове планування, регулярні маркетингові дослідження |
| 4 | Персо-нал | Особисті відносини «бос - співробітник» за принципом «велика родина», високий ступінь мотивації і замученості, слабкий вплив профспілок | Особисті відносини «наймач - колектив», деякий ступінь замученості, невеликий вплив профспілок | Відносини співробітництва, організаційне «середовище», деякий ступінь мотивації, посилення впливу профспілок, рада трудового колективу | Строга ієрархія відносин, співробітництво в колективних, відсутність замученості (тільки в топ - менеджерів), важко підвищити мотивацію, сильні профспілки |
| 5 | Фінанси | Родина, банк | Родина, банк | Родина, банк, акції | Банк, акції |
За даними таблиці 1.3. бачимо, що п’ять якісних ознак віднесення підприємства до суб’єктів малого бізнесу охоплюють все внутрішнє середовище фірми та є дуже складними для вимірювання.
Третій підхід віднесення підприємств до групи малих – комбінований. Він розглядає такі критерії віднесення фірм до малих, як правова незалежність, управління однієї особи та маленький ринок збуту. Його було запропоновано у 1971 році у доповіді Болтонського комітету (Великобританія). [19, с. 20] Це була перша спроба аналізу малих підприємств у світовому масштабі шляхом порівняння показників та напрямів розвитку підприємств по країнах.
Результатом цієї роботи був розподіл визначень малого підприємства на «економічне» та «статистичне». Тобто, комбінований підхід складається з двох підходів: якісного та кількісного. За «економічним» визначенням фірма визначалась малою при: володінні малою часткою ринку, управлінні самим власником та практичній незалежності. Статистичне визначення базується на числових вираженнях низки показників, які детально наведено у таблиці 1.4. [20, с. 30]
Таблиця 1.4 - Методологія Болтонського комітету для визначення малих підприємств у 1971 році.
| Галузі | Визначення |
| Промисловість | Кількість зайнятих не більше 200 |
| Будівництво, видобуток корисних копалин | Кількість зайнятих не більше 25 |
| Роздрібна торгівля, послуги | Оборот не більше 50 000 ф.ст. |
| Продажа автомобілів | Оборот не більше 100 000 ф.ст. |
| Оптова торгівля | Оборот не більше 200 000 ф.ст. |
| Транспорт | У власності фірми не більше 5 транспортних засобів |
| Громадське харчування | Усі самостійні підприємства, крім будь – чиїх відділень і підприємств, керованих пивоварними заводами |
Недоліки визначень малих підприємств існують в обох підходах. Для «економічного» (якісного) це недостатність інформації про внутрішнє становище фірми та складність оцінки таких показників, як «тип менеджменту», «система мотивації продуктивності персоналу» та інші. Недоліки «статистичного» (кількісного) підходу криються не лише у нечітко обґрунтованих числових межах, а також у неможливості зіставити вартість грошових одиниць у часі та нерівності показників національного продукту на людину за галузями і часом. [20, с. 32]
На нашу думку якісний підхід дає найліпшу інформацію для віднесення підприємств до малих. При його застосуванні не виникає питань щодо зіставлення показників у розрахунку на одну людину за галузями або у часі, як це буває при кількісному підході. Але складність вимірювання якісних показників унеможливлює його застосування.
Можливо було б тоді використовувати комбінований підхід, але ми вважаємо, що тоді виникне інша проблема – через неможливість виділення загального якісної ознаки для галузей виникла б мішанина сукупностей кількісних та якісних критеріїв за видами діяльності. Це тільки ускладнить процес відбору підприємств до групи малих. Також не ясно, хто саме, який орган буде здійснювати оцінку розміру підприємства та на якому етапі роботи фірми це робити. Адже якісні характеристики підприємства з’являються після деякого часу його функціонування на ринку.
Тому серед наведених трьох підходів віднесення підприємств до групи малих ми обираємо кількісний.
Існують також інші способи виявлення малих підприємств. Розмір підприємства оцінює поширена у західних країнах «теорія етапів зростання фірми». Ця теорія виділяє початковий етап, етап вживання та зростання. Їх використовує Швеція для визначення малих підприємств.
За думкою Гордієнко О. [6, с. 8], у правовому полі статус малого підприємства визначається на основі трьох основних критеріїв: трудового, фінансового та корпоративного. Перші два критерії є найбільш популярними у практиці розподілу підприємств на малі, середні та великі серед країн світу. Корпоративний критерій – спеціалізований. Він застосовується для визначення впливу на суб’єкти малого підприємництва з боку держави, середніх і великих підприємств. Розглянемо означені три критерії більш детально.